Есе 17: Соціальна дестабілізація та перехід


 

«Я переконаний: якщо ми хочемо бути на правильному боці світової революції, ми… маємо пережити радикальну революцію цінностей… нам слід швидко із суспільства, орієнтованого на речі, стати суспільством, що орієнтується на людину. Коли машини та комп’ютери, мотиви прибутку і права власності важливіші, ніж люди, тоді велетенська трійка расизму, крайнього матеріалізму й мілітаризму стає нездоланною»[1]

- Мартін Лютер Кінг-молодший

 

Тенденції

Початок ХХІ століття ‒ надзвичайно цікавий період. З одного боку, ми бачимо багато очевидних, досі актуальних проблем, що, як ми аналізуватимемо в цьому есе, свідчить про збільшення негативних наслідків людської діяльності – як в екологічному, так і в соціальному аспектах. Однак, з іншого боку, орієнтація на розв’язання цих проблем, що перманентно зміцнюється, свідчить про великий потенціал для зміни вектора руху та про безмежну кількість позитивних можливостей.

Пересічний спостерігач, залежно від місця свого проживання, інтуїтивно може вважати влучною ідею, що найгірше в еволюції людської культури вже закінчилося. Ми були свідками збільшення середньої тривалості людського життя, загального спаду поведінкового насильства[2], підвищення стандартів життя на Заході, а також розвитку глобальної культури, що торувала свій шлях через періоди сліпого фанатизму, сексизму, расизму і націоналізму, формуючи необхідну для світу глобальну свідомість.

Однак правда в тім, що будь-який соціальний «прогрес», особливо в контексті зростання загальних стандартів життя завдяки винахідливості людства, насправді нівелюється у межах шкідливої структури, сутність якої лише нещодавно стала очевидною. Ці поверхневі проблеми мають науковий, а не ідеологічний характер. Насправді ринковий капіталізм, незалежно від ваших спроб регулювати його, має серйозні структурні дефекти, що якоюсь мірою консервують зловживання екологією і дестабілізацію, а також зневагу до людей і руйнівну нерівність.

Як ми вже детально розглядали в інших есе, концепція ринку і торгівлі так впливає на світогляд соціуму, що всі матеріальні речі повсякчас вважаються дефіцитними. У підсумку це створило основану на конкуренції й експлуатації систему цінностей, що сприяє формуванню покірності й інших схильностей, які резонують із природним станом речей, відповідно до сучасного екологічного й соціологічного розуміння[3].

Різниця між наслідками капіталізму сьогодні й, приміром, у ХVІ столітті полягає в тому, що розвиток техніки прискорив і зміцнив цей експлуатаційний процес, призвівши до наслідків, які просто неможливо було передбачити раніше. Сьогодні ми спостерігаємо за максимальним проявом колись латентних тенденцій. У підсумку те, що ми розглядаємо як прогрес, цілком імовірно, зруйнують шкідливі засади капіталізму. Це наче масивна хвиля, що довго наростала, загрожуючи кораблеві раптовим ударом. Не важливо, наскільки добре спроектований і оснащений цей корабель, він усе одно не зможе протистояти такій руйнівній силі.

Можливо, найкращим доказом цієї загрози є факт, що занепадають майже всі системи для підтримки життя[4] [5]. Насправді не важливо, скільки людей досягло омріяного ідеального способу життя, характерного для «вищого» класу, якщо це відбулося завдяки сумнівним методам. Адже тільки справою часу є вичерпування ресурсів, втрата біорізноманіття і масштабне забруднення планети, що остаточно розвіють цю ілюзію. Ба більше – не варто обманювати себе тенденцією зменшення насильства, масового геноциду і низки інших нещасть, характерних для глобальної війни. Щоб збагнути правду, слід замислитися про причини виникнення цих явищ. Оскільки дефіцит ресурсів і геоекономічна стратегія колись спричинили більшість національних конфліктів у світі, слід зробити все необхідне, щоб ці передумови не виникли знову. Криза стосунків людини й довкілля, що загострилася впродовж останніх десятиліть, є благодатним ґрунтом для погіршення ситуації.

Як стверджують деякі аналітики, причиною війни в Іраку 2003 року стала боротьба за ресурси, зокрема за нафту, і це складно спростувати, зважаючи на всі докази[6]. Немає сумнівів, що в умовах справжнього дефіциту енергії, води, їжі й мінералів, який завдав би удару економікам великих держав, людство швидко поринуло б у масові громадянські заворушення, а відтак у глобальну війну, завдавши незворотних руйнувань планеті. Сьогодні всі супердержави цілеспрямовано нарощують мілітарну потужність, без сумніву готуючись до таких подій[7].

Парадоксально, однак науковий і технічний потенціал, що сприяє підвищенню стандартів життя, водночас робить людство вразливим. Адже, з одного боку, наука проливає світло на закони природи, яких нам слід дотримуватися для гармонійного співіснування одне з одним у здоровому середовищі, а з другого боку, її можна використовувати зі злими намірами, що загалом типово в умовах ринку і призводить до руйнівних наслідків. Атомна бомба – один із прикладів такої небезпечної біполярності науки. Вичерпування ресурсів і забруднення – оптимальні способи ефективніше знищувати біорізноманіття завдяки високотехнічному потенціалу людства.

Якоюсь мірою, саме швидкий розвиток науки й техніки веде суспільство у безвихідь. Так, мовби наш вид прямує у зворотному напрямку, до вершини тривимірного трикутника, що є основою, а його кути провалюються синхронно з рухом. Одна його сторона – негативне прискорення в напрямі соціального й економічного занепаду, а друга – позитивне прискорення в епоху достатку, гармонії, миру й прогресу. Із плином часу що більше ми рухаємося до вершини, то менше основи зостається. У якусь мить нам просто доведеться пожертвувати однією чи другою стороною.

 

 

Населення та ресурси

Соціологи припускають, що 2050 року на Землі житиме понад 9 млрд людей[8], левову частку яких становитимуть вихідці з країн «третього світу». Цей процес призведе до значного зростання попиту на їжу (а), воду (b), енергію (c), мінерали й мінеральні ресурси (d). Зосередимося на кожному з цих пунктів.

 

 

Відтворено з форуму експертів
Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) 2009 року[9]

 

(a) Як уже довела низка дослідників, традиційні методи виробництва їжі не зможуть навіть наблизитися до задоволення попиту 2050 року[10] [11]. За оцінками, тоді потреби виробництва зростуть на 110%[12], а враховуючи теперішній індустріальний клімат із надзвичайно марнотратною й неефективною системою доставки, що призводить до втрати 30-50% усіх продуктів харчування[13], логічним наслідком стане зростання глобальної бідності й голоду відповідно до кількості населення. При цьому не беруть до уваги перманентні заклики екологів вдаватися до ефективніших сільськогосподарських практик для запобігання забрудненню й ерозії ґрунтів. Якщо такий тиск зростатиме, це призведе до низки проблем, зважаючи на те, що людство, найімовірніше, продовжуватиме вдаватися до традиційних методів вирощування базових продуктів харчування.

 

 

На цьому графіку зображено рівень врожайності на акр найбільш важливих культур: кукурудзи, рису, пшениці й сої. Суцільні лінії показують, що відбуватиметься у разі перманентного зростання. З іншого боку, пунктирні лінії вказують на необхідну кількість цих культур для задоволення очікуваного попиту 2050 року[14].

 

(b) Статистичні припущення щодо питної води такі самі, ба навіть ще гірші. Немає потреби говорити про те, що дефіцит води створить іще більше проблем у традиційному сільському господарстві. Відповідно до прогнозів ООН, 2025 року близько 1,8 млрд людей проживатиме на територіях, які потерпатимуть від дефіциту води. Водночас дві третини світового населення у цей час також проживатиме в регіонах, де бракуватиме води[15]. Організація економічного співробітництва та розвитку передбачає: попит на питну воду зросте на 55% до 2050 року, про що свідчать статистичні дані ООН. Відтак 3,9 млрд людей, або майже половина населення планети, страждатиме від її дефіциту[16].

 

 

 

 

Зображення областей із дефіцитом води на 2050 рік, згідно з прогнозами.

Узято з: OCED Water, The Outlook to 2050, 2011[17]

 

Ба більше, забруднення води, що суттєво ускладнює проблему, також продовжуватиметься, оскільки країни «третього світу» розширюватимуть свою промисловість і сільське господарство з метою підвищення загального рівня життя населення[18]. На жаль, потреба у зміцненні промисловості лише збільшуватиме проблему забруднення води, оскільки методи, до яких зазвичай вдаються при цьому, більш примітивні й екологічно небезпечні, аніж ті, що поволі набувають популярності в розвинених країнах. Китай – найкращий приклад. Будучи промислово розвиненою державою, він має занадто слабку внутрішню політику в аспекті екологічних стандартів і регулювання впливу на довкілля. Це природний результат капіталізму, оскільки всі сили спрямовані тільки на збільшення свободи торгівлі й перманентне економічне зростання. Сьогодні саме в Китаї розташовані 16 із 20 найбільш забруднених міст світу[19]. Оскільки прогнозують зростання темпів технічного прогресу й збільшення кількості населення, загострення проблеми забруднення довкілля неминуче. Щодо водних ресурсів, сьогодні на глобальному рівні головною проблемою є забруднення води азотом і фосфатами, типове загалом для сільського господарства, внаслідок чого на певних ділянках землі з’являються «мертві зони»[20], що викликають різноманітні хвороби у людей, просочуючись у ґрунтові води[21]. Утім, поширені й інші джерела забруднення. Приміром, забруднення повітря викидами вугільних заводів, які конденсуються в атмосфері й разом із опадами потрапляють у водойми. Ртуть, що виділяється в процесі спалювання вугілля, інфікує рибу, яку потім споживають люди. А це, до речі, смертельно небезпечний для здоров’я токсин. Враховуючи поточні тенденції, надалі слід очікувати збільшення кількості ртутних забруднень[22].

Коротко кажучи, якщо не змінити вектор руху, уже незабаром нам загрожує тотальний дефіцит води, що суттєво вплине як на біорізноманіття, так і на виживання людства (без води людина може прожити лише кілька днів), призвівши до шкідливих екологічних наслідків загалом. Ці невтішні прогнози стануть реальністю, якщо ми не змінимо свої свідомість і поведінку, сформовані за останнє 50-ліття ринковим світоглядом, що не передбачає екологічної відповідальності.

 

(c) Щодо енергії: як ми вже згадували в попередньому пункті, спалювання викопного вугілля негативно впливає на екологічну стійкість[23]. Такі методи завше матимуть шкідливі наслідки для довкілля, що лише зростатимуть разом зі збільшенням кількості населення й розширенням промисловості[24]. Цю небезпечну тенденцію ускладнює те, що такі ресурси не відновлюються, тож їх гарантований дефіцит – тільки справа часу.

 

 

Узято з: Dr Michael R. Smith, CEO of Globalshift Ltd.[25]

 

Проблема, пов’язана з піком видобутку нафти, стала ще більш загрозливою впродовж останніх десятиліть[26]. Відомий факт: традиційний видобуток нафти, масштабні осередки якої розташовані під поверхнею землі, суттєво занепав на глобальному рівні, а в 37 країнах виробництво вже давно сягнуло апогею[27].

Як стверджує др. Річард Г. Міллер, який працював у компанії «British Petroleum» упродовж 1985-2008 рр., нам що 3-4 роки буде потрібне нове родовище нафти розміром із нову Саудівську Аравію, аби підтримувати й збільшувати поставки... Відкриття нових родовищ не відповідає рівню споживання з 1986 року. Ми запозичуємо з наших резервів, хоча вони щодня поповнюються. Це відбувається завдяки вдосконаленню технології видобутку на старих родовищах, водночас збільшуючи обсяги потенційного видобутку, проте виробництво досі падає на 4,1% на рік[28].

Звісно, сьогодні багато хто вважає, що світ досі «купається в нафті», і робить грандіозні припущення щодо майбутнього потенціалу. Утім, ідеться про нетрадиційні джерела, із яких доволі складно добувати й обробляти ресурси. Нині природний газ найчастіше отримують із розробки нафтоносних пісків чи горючих сланців, а також використовуючи метод «фрекінгу», що створює ілюзію достатку. Утім, досі тривають суперечки, як довго використання цих методів витримуватиме тиск перманентного збільшення попиту[29]. Ба більше – екологічні наслідки від цих складних і найчастіше руйнівних практик украй серйозні.

Згідно з висновком Центру охорони біологічного різноманіття (англ. «Center for Biological Diversity»), видобуток газу з горючих сланців і нафтоносних пісків призвів до руйнівних для екології наслідків, ба більше – ця методика потребує завеликої кількості енергії і води. Видобуток нафти із громадських земель США завдяки горючим сланцям і нафтоносним піскам остаточно зведе нанівець намір зменшити вміст вуглекислого газу в повітрі до рівня, нижчого за 350 частинок на мільйон. Це необхідно для стабілізації клімату Землі. Окрім цього, прискорюючи катастрофу глобального потепління, видобуток газу з горючих сланців і нафтоносних пісків знищує середовище проживання видів, забруднює повітря та воду, є занадто витратним, а також призводить до вихолощення значної кількості земельних ділянок[30].

Навіть більше того – гідравлічний розрив пластів, або «фрекінг» має надзвичайно небезпечні наслідки для довкілля: було навіть зафіксувано кілька випадків такого жахливого забруднення підземних вод, що водопостачання житлових будинків ставало вогненебезпечним у буквальному сенсі[31]. Однак, незважаючи на забруднення води й повітря, знищення струмків і вихолощення ґрунтів, «фрекінг» продовжують застосовувати на глобальному рівні[32].

Проблема полягає в тому, що експлуатація викопного палива не вигідна. З економічної точки зору, що проллє світло на недоліки цієї проблеми, його ціна занадто висока. Ще одна проблема може виникнути через зростання дефіциту, а отже, і вартості палива настільки, що промисловий і громадський сектори просто не матимуть змоги купувати такий дорогий газ. Відтак це суттєво обмежить функціонування величезного промислового сектору, оскільки викопне паливо, із якого виробляють енергію, є рушієм роботи сільського господарства, виробництва, розподілу тощо. З іншого боку, подальше використання таких методів може перетворити існування людства на кошмар, пов’язаний із тотальним забрудненням, яке намагатимуться подолати десятки поколінь.

 

(d) Загальний дефіцит як біотичних, так і абіотичних ресурсів, стрімко зростає на глобальному рівні синхронно з перманентним зменшенням біорізноманіття. 2002 року на конференції ООН представники 192 країн підписали «Конвенцію про біологічне різноманіття», згідно з якою публічно зобов’язалися суттєво скоротити ці втрати до 2010 року. Утім, до 2010 року не відбулося жодних позитивних змін. В офіційні публікації 2010 року підписанти зазначали:

«Можна однозначно стверджувати: жодна з двадцяти однієї додаткових цілей, що супроводжує загальну ціль суттєвого зменшення втрат біорізноманіття до 2010 року, не була досягнута глобально. Акції, організовані для підтримки… біорозмаїття, отримали дуже незначне фінансування порівняно з… інфраструктурними і промисловими проекти. Ба більше, проблему збереження біорізноманіття часто ігнорують під час розробки таких проектів. Більшість майбутніх сценаріїв втілюють негативні прогнози щодо продовження вимирання й втрати природного середовища впродовж цього століття»[33].

У дослідженні, опублікованому 2011 року, яке частково було відповіддю на постійний заклик екологів ізолювати й захищати певні регіони Землі для збереження біорізноманіття, було з’ясовано, що навіть правовий захист мільйонів квадратних кілометрів суші й океану дуже мало допоміг би уповільнити процес занепаду[34].

Учені також зробили доволі цікаві висновки щодо експлуатації ресурсів: «Надмірне використання ресурсів Землі можливе, оскільки ресурси використовують швидше, аніж ті здатні відновитися… Загальне перевищення допустимого рівня споживання із середини 1980-х до 2002 року призвело до «екологічного боргу», для «погашення» якого знадобиться 2,5 планети. Такий сценарій ведення бізнесу за будь-яких обставин призведе до того, що потреби людства на Землі можуть сягнути продуктивності 27 планет до 2050 року»[35].

 

 

Ілюстрація прогнозу щодо збільшення кількості населення Землі (a), людського екологічного попиту (b) та «екологічного боргу» (c) згідно з різними варіантами чисельності населення й обсягів використання природних ресурсів. Екологічний попит визначають шляхом множення кількості населення Землі на середній річний попит людини й ділення цього результату на біопродуктивність планети; це допомагає з’ясувати, скільки планет на кшталт Землі знадобиться для задоволення загального попиту людства.

Джерело: Marine Ecology Progress Series, Vol. 434[36]

 

Сьогодні можна переглянути всі наукові документи світу, які отримали експертну оцінку, та, найімовірніше, не знайти жодного позитивного чи принаймні нейтрального висновку щодо майбутнього людських ресурсів і біорізноманіття. І хоча припущення можуть різнитися, зрозуміло одне: чисельність нашого виду стрімко зростає в унісон з індустріальною активністю на фоні перманентного використання неефективних методів і згубної популяризації хибних цінностей. Утім, важливо нагадати читачеві, що йдеться про проблему в системі, а не безсумнівний емпіричний дефект[37].

Проблема полягає не просто в існуванні людства чи збільшенні його чисельності. Вона криється в глобальній економічній традиції, що зародилася ще в доіндустріальну ремісничу епоху ХVІ століття, суть якої – у закладенні акту споживання (купівлі й продажу) в основу всього соціального розвитку. Хорошою ілюстрацією цієї моделі є робота автомобіля. Що більше пального він споживає, то швидше їде. Купівля речей у світі – це паливо. Якщо уповільнити темпи споживання, відповідно, знизиться рівень економічного зростання. Відтак люди втрачатимуть роботу, впаде купівельна спроможність, ситуація в суспільстві дестабілізується. Це штучна реальність, зведена завдяки неефективній економічній моделі, а не законами природи.

 

Ідеальний шторм

Оскільки у попередніх розділах ми детально розглянули найголовніші проблеми і їхню специфіку, тепер ми не можемо не звернути увагу на економічну синергію, на основі якої всі ці проблеми втілені у взаємозв’язку фінансової й економічної систем. Доступність енергії, води, їжі й матеріальний достаток об’єднанні в один соціальний механізм, що може негативно вплинути на зайнятість і соціальну стабільність, а також спричинити низку інших проблем у випадку порушення балансу.

Є чимало потенційно реальних сценаріїв, які об’єднує загальна проблема стійкості. Наприклад, глобальний ВВП тісно пов’язаний із водою. Міжнародний інститут досліджень продовольчої політики (англ. «International Food Policy Research Institute», або IFPRI) зазначає, що «сучасні методи управління водними ресурсами у стилі «ведення бізнесу при будь-яких обставинах» і рівень продуктивності води ставить під загрозу близько 63 трильйонів доларів США, або 45% запланованого на 2050 глобального ВВП (за цінами 2000 року), що є еквівалентом 1,5 обсягу всієї глобальної економіки»[38].

Ба більше – лише з погляду виробництва, 70% усієї прісної води використовують у сільському господарстві[39]. Отже, значний дефіцит води призвів би до зменшення врожаїв, якщо врахувати застосування традиційних методів у вирощуванні культур. Така сама ситуація з енергією, а особливо – із вуглеводами. У поточній моделі наслідки від браку цих ресурсів тільки для традиційного сільського господарства просто приголомшують, а для індустрії загалом (зважаючи на величезну кількість продукції, виробництво якої базується на нафті, та енергетичні потреби) вони були б майже апокаліптичними.

Також ми не можемо оминути проблему збереження соціальної стабільності в умовах дефіциту ресурсів, адже така ситуація однозначно вплине на людську, соціальну й державну поведінку, призвівши до загострення байдужості, страху й відчуття незахищеності. Наприклад, спробуйте уявити різке зростання цін на бензин, що спричинить масову неспроможність купувати його, а відтак – занепаде транспортування життєво важливої продукції. Це призведе до громадських страйків, тоді потік товарів остаточно зупиниться, що ще більше загострить проблему. Уявіть на мить, що буде, коли працівники головних транспортних фірм, які займаються перевезенням продуктів харчуванням на західному узбережжі Америки, підуть страйкувати, зупиняючи потік життєво необхідних товарів. Це спричинить украй негативну ланцюгову реакцію.

Дефіцит породжує злочинність, конфлікти й антисоціальну поведінку. На мікрорівні зросте кількість банд; у такому кліматі процвітатимуть злодійство, корупція і «тіньова економіка» внаслідок масового збідніння населення і браку робочих місць, що вже давно довели статистичні дослідження регіонів, які зіткнулися з такими проблемами. Ще один згубний для людства наслідок цієї тенденції – хвороби. На макрорівні, як ми вже зазначали раніше, слід очікувати на міждержавні конфлікти через дефіцит ресурсів і спроби зберегти сфери впливу.

Уже нікого не дивує, що США й низка інших країн віддавна збільшують запаси зброї й нарощують ядерний потенціал[40] [41], незважаючи на те, що навіть сьогодні світ може знищити себе багато разів поспіль завдяки наявному арсеналу, обсяг якого – 25 000 ядерних боєголовок[42]. Тисячі одиниць цієї зброї перебувають у бойовій готовності, ладні вистрілити в будь-яку мить, а реакцією на заклики зупинити її виготовлення стало, навпаки, латентне збільшення обсягів виробництва ядерних боєприпасів[43].

Механізм функціонування фінансової системи також впливає на ці процеси. Оскільки всі гроші створюють із боргу й позичають із додаванням певного відсотка, що насправді не включений у грошовий обіг, розмір загального світового боргу завше перевищуватиме кількість наявних грошей. Ось чому це призводить до реальних чи потенційних дефолтів на персональному, бізнесовому й державному рівнях. У звіті рейтингового агентства «Standard & Poor’s» за 2010 рік вказано, що 2050 року борг США становитиме 415% ВВП, а до 2060 року 60% усіх країн у світі збанкрутують[44].

Сьогодні загальний огляд фінансового стану більшості країн світу демонструє цілий спектр боргових зобов’язань – від середніх до надзвичайно великих за обсягом. Дивно, але насправді на планеті немає жодної країни зі збалансованим бюджетом, а на початку 2014 року сума державних боргів на Землі становила близько $52 трлн[45]. Зауважте: ідеться тільки про державні або громадські борги. Справжній обсяг, що включає як державні, так і приватні борги, становить орієнтовно $223,3 трлн[46]. Якщо поділити розмір боргу на кількість населення планети станом на початок 2015 року (7,1 млрд), ми побачимо, що кожен із нас винен $31 500.

Отож нам слід запитати себе: як із такою фінансовою системою ми збираємося проводити масштабні технологічні реформи, необхідні для забезпечення оптимального рівня стійкості, коли цілком зрозуміло, що насамперед слід змінити методи ведення сільського господарства, використання водних та енергетичних ресурсів, контролю забруднення й функціонування інфраструктури? Ми знаємо, що для цього є всі необхідні технічні засоби, та чи маємо ми вдосталь грошей на справді конструктивні реформи?

Що більше ви замислюєтеся над цим питанням, то більш ідіотичною вам здається фінансова система сучасного світу. Не йдеться про те, що не вдасться досягнути ніякого прогресу, оскільки держави-лідери не надто зважають на борги, починаючи втілювати нові проекти. Різниця між $1 трлн і $100 трлн боргу настільки велика, наскільки є можливість ліквідувати дефіцит. По суті, передові держави розуміють, що виплата всієї суми нездійсненна, а поступки у процесі погашення боргу набуватимуть радше політичних форм, ніж фінансових, і узгоджуватимуться у контексті переговорів щодо стимулювання ринку, купівлі ресурсів та інших геополітичних інтересів.

Утім, ці угоди зазвичай ухвалюють таємно так само, як і чиниться тиск щодо зменшення фінансування соціальних програм і спрямування коштів на ті проекти, які сприяють збереженню бажаного устрою, формуванню необхідної позиції суспільства тощо. Ба більше – тоді як передові держави мають низку переваг у цьому скрутному становищі, країни, що розвиваються, справді страждають, адже не мають достатньої економічної чи військової сили для здійснення міжнародного впливу. Зважаючи на це, легко пересвідчитися, що країни «третього світу» завше перебуватимуть «під ватерлінією», їх і далі цькуватимуть суворими економічними заходами, експлуатуватимуть та ігноруватимуть у випадку внутрішньої соціальної боротьби.

2011 року ООН оприлюднила статистичні дані, відповідно до яких 1,5 млрд людей живе в «абсолютній бідності». А представник Непалу, що брав участь у конференції, додав: зважаючи на рівень занепаду впродовж 1990-2005 рр., знадобиться 88 років, щоб подолати таку бідність[47]. Якщо ми детальніше розглянемо швидкий економічний прогрес упродовж 1990-2005 рр., який досі вважають «бумом» розвитку левової частини світу[48], то побачимо, що тоді негативні тенденції навіть близько не були такими, як через двадцять років. Отже, логічно припустити, що прогрес 90-х років, який призвів хіба що до мінімального зменшення відсотка «абсолютної бідності», із плином часу був зведений нанівець, оскільки експоненціальний ріст населення прискорювався якраз на фоні погіршення фінансової та екологічної ситуацій.

Підсумковою темою цього розділу буде проблема технологічного безробіття, яку ми вже частково розглянули в есе «Ринкова ефективність проти технічної». Процес автоматизації виробництва швидко розвивається, щоб урешті поглинути левову частку індустрії, максимально замінивши людей машинами, ба навіть перевершивши їхні можливості. Згідно з результатами дослідження, проведеного Оксфордським університетом 2013 року, 45% професій у США будуть автоматизовані впродовж 20 років[49]. Зважаючи на прогресивність США, слід очікувати, що цих змін зазнає половина професій світу.

Детальніший огляд технологій автоматизації у різних секторах сучасного виробництва – як у сфері ручної праці, так і в сфері обслуговування – засвідчує, що фактично немає жодної професії, яку з часом не могла б виконувати машина та/або штучний інтелект. Це тільки справа часу й бажання. На жаль, ринкова економіка базується на обігу грошей і принципі «люди мають заробляти, щоб виживати» для забезпечення економічної стабільності й зростання суспільства. А отже, перспектива автоматизації людської праці є економічно шкідливою в контексті ринкової системи.

Оскільки технологія автоматизації діє за законом Мура, чи то пак ефемеризації, машини дешевшають і поступово стають ефективнішими в аспекті витрат, аніж наймання людей, що вимагають страхування, відпустки, фіксованої кількості робочих годин на тиждень тощо. Сьогодні більшу продуктивність можуть забезпечити не люди, а саме машини, тож тенденція автоматизації лише зміцнюватиметься з плином часу. Однак у системі виникають суперечності: якщо машини замінять людей, то як люди отримуватимуть дохід і забезпечуватимуть безперервний обіг грошей в економіці, купуючи товари?

Відповідно до традиційних ринкових принципів, найчастіше багато хто помилково припускає, що люди повсякчас шукатимуть іншу діяльність, якщо звичну для них сьогодні переймуть машини. Це ще спрацювало б у середині ХХ століття, але не тепер, зважаючи на швидкий прогрес сучасних технологій. Ба більше – можна легко аргументувати користь від доручення машинам небезпечних і марудних обов’язків, на виконання яких люди століттями витрачали сили й час, замість того щоб присвятити себе вищим речам, наприклад творчості. Утім, такий перехід можливий лише при відмові від ринкового капіталізму й остаточному викоріненню цієї системи, а також в умовах нового соціального устрою, де вже не буде праці заради доходу.

 

Фатальний стимул: ділова хватка

«Ділову спритність» можна трактувати як «проникливість і кмітливість у веденні бізнесу, що сприяють отриманню бажаних результатів»[50]. Інакше кажучи, це особлива стратегія використання будь-якої ситуації для отримання якомога більшого прибутку. Ми вказуємо це для детальнішого розгляду двох аспектів, пов’язаних із діловою спритністю, які допоможуть уявити поведінку більшості людей (особливо багатих) в умовах дефіциту та/або соціальної дестабілізації.

Перший полягає у спостереженні, що гонитва за бізнесом – це насправді гонитва за грошима. І хоча бізнес часто романтизують, мовляв, він покликаний «допомагати світу» і «задовольняти споживачів», єдиним його мотивом є отримання прибутку. Дехто переконаний, що саме отримання прибутку є допомогою світу, і, без сумніву, помиляється, зважаючи на жахливі наслідки порушення цілісності середовища нашого існування і факт, що сьогодні у світі більше рабів, аніж будь-коли раніше[51].

Другий аспект латентний і пов’язаний із людською психологією, а саме – зі страхом і жадібністю. Дослідження, проведені викладачами факультету психології Каліфорнійського університету (Берклі), довели, що накопичення статків зменшує рівень емпатії у багатіїв, робить їх неспівчутливими до інших і водночас гордими, переконаними у власній важливості[52]. Коротко кажучи, грошовитість робить людину «значимою», що підтвердила низка схожих досліджень. Наприклад, дослідження, яке провів Мічиганський університет під назвою «Вищий соціальний клас передбачає посилену неетичну поведінку» (англ. «Higher social class predicts increased unethical behavior»), мало такі результати:

«Сім досліджень, у яких використовувалися експериментальні й натуралістичні методи, показали, що особи, які належать до вищого класу, поводяться більш неетично порівняно з особами, які належать до нижчого класу. У дослідженнях №1 і №2 люди, які належали до вищого класу, були більш схильні порушувати закон під час водіння транспортних засобів порівняно з людьми нижчого класу. У подальших лабораторних дослідженнях у представників вищого класу частіше траплялися неетичні мотиви у прийнятті рішень (дослідження №3); вони більш схильні забирати цінні речі в інших (дослідження №4), брехати на переговорах (дослідження №5), обманювати для збільшення своїх шансів виграти приз (дослідження №6), схвалювати неетичну поведінку при роботі (дослідження №7) порівняно з людьми із нижчого класу. Попередні дані свідчать про те, що неетична поведінка людей вищого класу частково пояснюється їхнім прихильним ставленням до жадібності»[53].

Дослідження під назвою «Клас і співчуття: соціально-економічні фактори обумовлюють реакцію на страждання» (англ. «Class and compassion: socioeconomic factors predict responses to suffering») показало, що люди нижчого класу проявляють більше співчуття страждальцям, аніж представники вищого класу[54]. В аналогічному дослідженні під назвою «Соціальний клас, контекстуалізм і емпатична точність» (англ. «Social Class, Contextualism, and Empathic Accuracy») з’ясували, що люди нижчого класу більш емпатично точні у судженнях щодо емоцій інших людей. У цих трьох дослідженнях люди нижчого класу отримували вищі оцінки, порівняно з представниками вищого: на тестуванні емпатичної точності вони вгадували емоції партнера, із яким взаємодіяли, і робили точніші висновки щодо емоцій зі статичних зображень руху м’язів[55].

Згідно з доповіддю «Маючи менше, віддавати більше: вплив соціального класу на просоціальну поведінку» (англ. «Having Less, Giving More: The Influence of Social Class on Prosocial Behavior»), чотири дослідження довели, що люди нижчого класу проявили себе як більш великодушні, щедрі, довірливі й чуйні порівняно з представниками вищого класу[56]. У статті, що 2012 року вийшла друком у журналі «The Chronicle of Philanthropy», сказано, що люди з низьким рівнем доходів віддають значно більшу частку свого дискреційного доходу на благодійність, аніж заможні. Люди, які заробляють від $50 000 до $75 000 на рік, віддають у середньому 7,6% свого дискреційного доходу на благодійність. А люди, які заробляють від $100 000 і більше, витрачають на це лише 4,2%[57].

Ми наводимо цю інформацію не для ствердження, що це явище універсальне. Утім, очевидно, що психологія багатів поступово змінюється, і врешті в ній починають домінувати відчуття захищеності й переваги над іншими, а також байдужість. Зважаючи на це, повернімося до розгляду поведінки різних класів у загрозливих для життя соціальних умовах. Слід також зазначити, що сьогодні у світі налічується 2200 мільярдерів, сукупні заощадження яких становлять 6,5 трлн[58] (у середньому – близько 2,9 млрд на кожного), а 100 найбагатших із них можуть подолати глобальну бідність чотири рази поспіль[59], тому на цих людей звертають максимальну увагу з надією на їхню допомогу суспільству.

Спостерігаючи за гнівом, що посилюється через колосальну нерівність у світі, можна лише уявити тривогу найбагатших. Однак, всупереч роботі організацій зв’язків із громадськістю, декларуванням чесних намірів і навіть таким фантомам філантропії, як кампанія «Клятва дарування» (англ. «The Giving Pledge»)[60], у межах якої мільярдери жертвують значну частину своїх статків на потреби суспільства, цій тенденції важко зарадити, адже все одно у багатьох людей зостається відчуття ненависті до багатіїв і системи, яка уможливила їхнє надмірне і, вочевидь, безглузде багатство.

Знову ж таки, ми намагаємося сказати не те, що хтось поганий, а те, що система з таким дисбалансом у контексті розподілу коштів сама собою є коренем проблеми. У цих обставинах доброчинність затятих гравців у ринкові ігри, що зуміли заощадити такі великі гроші, виглядає доволі цинічно і є радше знущанням, а не рішенням.

Зважаючи на вищезазначені результати психологічних досліджень і дисбаланс, що отруює наше сьогодення, немає ніяких доказів того, що багатії рятуватимуть людство у критичній ситуації, всупереч усім благородним намірам деяких із них. Якщо поточні тенденції не зміняться (а так, найімовірніше, і буде), багатії відмежовуватимуться від нижчих класів щоразу більше, намагаючись захиститися, адже проблеми продовжуватимуть виникати. Ба більше – ця схильність може уразити будь-яку ланку соціальної стратифікації: навіть нетривале самозбереження завше зумовлюватиме дії особи, що зазнає фінансових втрат, і, згідно з дослідженнями, що вище людина опиняється у межах свого класу, то більш байдужою вона схильна бути.

Це головні ознаки класової війни. Якщо ситуація загостриться, слід очікувати збільшення випадків повстань і проявів гніву, що врешті-решт стануть звичними, ще дужче поглибивши дисбаланс у суспільстві. І хоча це явище може здаватися надміру складним для розуміння, його слід розглядати поряд з іншими негативними факторами, як-от вичерпування ресурсів, безробіття тощо. Агресивне суспільство чинитиме насильство, а масштабні повстання призведуть до вкрай руйнівних соціальних наслідків, якщо ми не усвідомимо першопричини цих проблем.

 

Перехід

Ідея поступового переходу від поточної моделі до ПРОЕ може виявитися складною для розуміння. Мабуть, спершу необхідно замислитися про те, куди саме ми збираємося переходити. У багатьох аспектах цей перехід від економіки, яка підтримує дефіцит, до системи прямого управління ресурсами й застосування науки з метою досягнення пост-дефіциту, або економіки достатку, щоб задовольнити потреби людства і водночас зберегти цілісність середовища його існування, насправді є обранням нових цінностей.

Водночас перехід має зумовити створення нової структури, яка пропагуватиме й винагороджуватиме ощадливість, баланс, соціальні внески і повагу до екології замість типових для сучасності егоїзму, конкуренції, споживацтва й експлуатації. Де-факто ринкову систему не можливо розглядати як соціальну, адже її суть глибоко антисоціальна.

Що ж до втілення цього переходу на практиці, то насправді було б наївно намагатися достеменно передбачити, як протікатимуть і які наслідки матимуть такі докорінні соціальні зміни, особливо зважаючи на те, наскільки сильною є чинна система. Ми всі щодня живемо під тиском ринкової психології, борючись за власне існування, а отже, наші цінності таки пов’язані з методами, практиками і світоглядом, властивими цій моделі, – подобається нам таке чи ні.

Висловлюючись метафорично, можна сказати, що цей тиск системи впливає на «синтаксис думок», себто формує наше мислення. Складається враження, що мозок кожного з нас поєднаний із середовищем існування і цей зв’язок повсякчас міцнішає завдяки тиску ззовні й нашими вчинками у відповідь на нього. Це схоже на те, коли людина опановує якесь вміння і потім уже не замислюється над тим, що саме і як їй слід робити: вона мовби підсвідомо виконує всі необхідні дії. Наприклад, ми часто навіть не усвідомлюємо, що поводимося надміру егоїстично, адже всі довкола, здається, роблять точнісінько так само, от і ми сприймаємо це як норму.

Ось чому учасники руху «Zeitgeist» переконані, що зміна ціннісних орієнтирів є найважливішою передумовою для реалізації переходу. Процес трансформації значною мірою залежить від освіти, а також від створення відповідних умов, що сприятимуть зміцненню нових цінностей. Відтак вдасться реалізувати зміни вищого рівня.

Також варто зазначити, що, найімовірніше, є два головні способи реалізації переходу, при цьому логіка першого актуальна і для другого. Перший сценарій передбачає схвалення нової концепції політико-економічними владними структурами й суспільством загалом. Він втілиться у життя за умови остаточного вибору людства поступово здійснити цей перехід на глобальному рівні. Звісно, гірка правда полягає в тому, що такий хід подій не надто реалістичний. Ідеться радше про гіпотетичну можливість, яка ілюструє здійснення переходу на макрорівні. Зрештою, ця гіпотеза частково актуальна для другого сценарію. Він більш реалістичний, оскільки допускає, що перехід не матиме масштабної підтримки громадськості та здійснюватиметься завдяки активізму й впливу на суспільну думку. Це, по суті, ілюстрація намагань реалізувати перехід у сучасних умовах, характерними ознаками яких є дисперсія поглядів та оцінок, політична поляризація, нетерпимість за расовою, національною чи гендерною ознаками, комерційні війни тощо.

Насамкінець варто зазначити, що багато хто критикує рух «Zeitgeist» не через те, що не погоджується з його концепцією, а тому, що не уявляє, як її можна реалізувати. Вдалою аналогією, яка могла б бодай частково розвіяти сумніви з цього приводу, є приклад хворого, що намагається вилікуватись. Ця людина може навіть не знати, які препарати чи медична процедура допомогли б їй позбутися недуги, проте, оскільки її життю загрожує небезпека, вона не зупинятиметься через невизначеність і продовжуватиме шукати дієві ліки.

Ба більше – складність переходу до ПРОЕ і збентеження, що виникає з цього приводу, не роблять процес менш необхідним. Правда в тім, що всі ми живемо на одній планеті й відповідаємо за неї, а отже, можемо змінити світ дуже просто, якщо знайдемо благодатну основу й підтримуватимемо зв’язок із нею. Також важливо зазначити, що якоюсь мірою ми повсякчас перебуваємо в процесі переходу. Це не утопія. І навіть якщо ми зуміємо здійснити лише 50% такого переходу, яким ми бачимо його в теорії, це часткове досягнення все одно буде вартим наших зусиль[61].

 

Сценарій перший: демонтаж системи

Систематичний перехід від ринкової економіки до ПРОЕ теоретично може відбуватися через поступову «соціалізацію» основних атрибутів соціальної інфраструктури. По суті, ми демонтуватимемо один шар і одразу створюватимемо новий замість нього ‒ у міру сил делікатно. Хоча термін «соціалізація» уже давно став клеймом на Заході, враховуючи надмірне прославляння ринкової економіки й демонізацію будь-чого, відмінного від неї, однак він технічно підхожий для застосування в цьому контексті за умови уникнення упереджень. У ньому він означатиме процес відмови від позиціонування грошей і механізмів ринкової економіки загалом як соціальних атрибутів, а не те, що їх замінить традиційна «соціалістична» структура в політичному й економічному аспектах. Виробництво та розподіл здійснюватиметься за допомогою прогресивних технічних засобів, без використання цінників, що дозволить задовольняти потреби суспільства безпосередньо.

Як ми вже детально розглядали в попередніх есе, найважливішими заходами, що уможливлять реалізацію нової соціальної моделі з високими стандартами життя, є ліберальне використання сучасних технологій і системний підхід до організації соціуму, оснований на стратегічній ефективності. Зважаючи на те, що сучасна модель фактично базується на технічній неефективності задля самозбереження, що ефективнішою ставала б система, то меншою була б потреба у традиційній праці. Саме тому на початку здійснення переходу від ринкової економіки до ПРОЕ слід вжити заходи для відшкодування фінансових втрат. Наприклад, відкоригувати розмір заробітних плат для компенсації втрати робочих місць і скоротити робочий тиждень.

Основними соціальними атрибутами, які ми зараз розглянемо, є виробництво їжі (a), комунальні послуги (b), створення основних товарів (c) і транспорт (d). Ці фрагменти, звісно, синергетично взаємодіють, що потребує іншого типу технічної оцінки. Утім, оскільки головні атрибути нашого повсякдення фактично підтримують наше загальне здоров’я і базові стандарти життя, то такої абстракції має вистачити для ілюстрації відповідної концепції за допомогою простого прикладу. Також варто зазначити, що детальніше дослідження постдефіцитних взаємозв’язків, зазначених у кожному об’єкті, можна знайти в есе «Постдефіцитні тенденції, продуктивність і ефективність».

 

(a) Виробництво їжі:

Технології високоефективного, автоматизованого виробництва їжі можуть стати реальністю вже сьогодні, зокрема технологія вертикального фермерства й такі високоекологічні та енергозаощаджувальні методи вирощування культур, як гідропоніка, аквапоніка й аеропоніка. Процеси опріснення, наприклад, уможливлюють будівництво потужностей вертикальних ферм уздовж більшості основних берегових ліній для виробництва такої кількості натуральних продуктів харчування, яка задовольнить або навіть перевищить потреби регіонального населення.

Коротко кажучи, якби вдалося застосувати такі прогресивні методи, то стратегічні можливості достатку довели б, що немає ніякої потреби у використанні обмежувальної грошової вартості для основних продовольчих ресурсів. Навіть у межах чинної грошової економіки не існує жодної виправданої технічної підстави для того, щоб продуктові магазини не могли постачати ті самі продуктові ресурси відповідному регіональному населенню, уникнувши їх продажу. Це просто питання впровадження прогресивних автоматизованих систем.

 

(b) Комунальні послуги:

Сьогодні вуглеводна економіка продовжує викликати багато потрясінь не тільки через жахливі наслідки для екології, але й через невідворотний дефіцит самих ресурсів. І хоча досі точаться суперечки щодо «піку нафти», немає жодного розумного аргументу для спростування факту, що викопне паливо, по суті, скінченне і його спалювання шкідливе для довкілля. Враховуючи прогресивний потенціал відновлювальних джерел енергії, таких як сонце, припливи, вітер, геотермальні джерела тощо, який можна використати за умови правильного розміщення необхідної техніки, немає причин, щоб будь-хто з нас мусив платити за енергію, якби система була спроектована відповідно. Згідно з актуальними статистичними даними, використання у чинній системі тільки сонячних батарей, завдяки яким надлишок виробленої енергії отримувала б суспільна надлишкова мережа базового навантаження, одразу задовольнило б усі теперішні потреби в електроенергії.

Таку саму стратегію можна було б застосувати в роботі комунальних служб, які займаються постачанням природного газу і води. Для опалювання й задоволення низки інших потреб житлово-комунального господарства можна використовувати електроенергію замість газу. Води, на яку сьогодні країни Заходу витрачають незначні фінансові ресурси, можна постачати значно більше завдяки підвищенню індустріальної ефективності шляхом зменшення забруднення та підтримки її регіонального надлишку через стратегічне використання. Ті країни, що потерпають від дефіциту води, уже багато років мають технічні можливості розв’язати цю проблему завдяки опрісненню і використанню систем очищення як на локальному, так і на глобальному рівнях. Однак цьому вкотре перешкоджає брак фінансових ресурсів.

 

(c) Виробництво основних товарів:

Спектр виробництва основних товарів доволі широкий – від базових продуктів, як-от побутові речі, одяг і технології зв’язку до спеціальних інструментів, призначених для виконання особливих завдань, чим можуть бути, наприклад, музичні інструменти й інші товари, на які попит менший. Найкраще міркувати про це у межах «спектру попиту», з одного боку якого розміщені товари повсякденного вжитку, а з другого – спеціалізовані товари, які є певним різновидом «розкоші».

Досягнення прогресу в розробці й реалізації технологій автоматизації, імовірно, сприятиме розширенню кількості варіацій виробництва завдяки революції у модульній робототехніці та нанотехнологіях. Щоб розглянути процес переходу в недалекому майбутньому, ми можемо міркувати про індустрію у контексті, ближчому до вже встановленого. Загалом, операції кожної галузі або підгалузі промисловості можуть бути навмисно уніфіковані для досягнення найвищого рівня ефективності виробництва, а також найвищого коефіцієнта корисної дії з усіх можливих. Інакше кажучи, корпорації об’єднаються, базуючись на виді або секторі, використовуючи сукупний потенціал для підвищення ефективності й зменшення марнотратства. Це стане основою для створення повністю синергетичної індустріальної системи, де на кожному етапі застосовуватимуть прогресивні автоматизовані процеси для полегшення людської праці, а відтак – для усунення людей від виробництва, що сприятиме збільшенню ефективності.

Слід зауважити, що є ймовірність виникнення примітивних версій системи співробітницького проектування, яку ми вже розглядали детально в есе «Індустріальне управління». І хоча можуть бути певні обмеження, пов’язані з браком співробітництва на вищому рівні, просування цього процесу все одно призведе до консолідації суспільства й зробить його стійкішим.

Звернімо увагу на пункт про компенсацію втрат оплачуваних робочих годин. Варто зазначити, що втрата обсягів продажу зазвичай призводить до втрати росту, а відтак і робочих місць. У межах поточної моделі це явище, звісно, структурно негативне. Утім, в умовах гіпотетичного переходу зарплати можуть варіюватися пропорційно до втрати робочих місць та/або відбудеться зміна кількості робочих годин на день. Інакше кажучи, якщо середньостатистичний робочий день триває 8 годин, при втраті роботи на 50% через застосування автоматизації і досягнення нового рівня технічної ефективності його можна скоротити наполовину і розподілити серед найнятих працівників, зберігши зайнятість, але зменшивши тривалість.

Припустімо, у різних секторах економіки працюють 1000 людей. Половина з них зазнала технологічного безробіття, відтак робочий день поділили б так, аби кожен працював тільки 4 години замість 8. Знову ж таки, завдяки безплатним товарам і послугам питання купівельної спроможності втратить актуальність. Тому і йдеться про те, що урізання зарплати на 50% має безпосередньо компенсуватися. Водночас на макрорівні повинна відбуватися ліквідація грошової системи. У разі неспроможності реалізувати це можна підвищити погодинні ставки заробітної плати в тих самих базових пропорціях, компенсуючи середньостатистичну втрату роботи. Теоретично таке скорочення годин для всіх найнятих працівників передбачає, що завдяки новим стандартам вдасться повністю компенсувати всі втрати, зокрема – за допомогою безплатних ресурсів, що поступово виведе суспільство з ринку праці. Знову ж таки, ідеться про гіпотезу.

 

(d) Транспорт:

Ще одним базовим елементом є транспорт. Виробництво транспортних засобів, яке значною мірою автоматизоване вже сьогодні, потребує окремого розгляду. Проблема полягає не в його удосконаленні, а в доступі, застосуванні й потребах. Ці міркування можуть виявитися доволі складними. Якби ми спробували підрахувати величезну кількість енергії та інших ресурсів, які ми щодня витрачаємо для поїздок на роботу (значення якої доволі сумнівне в контексті масштабного аналізу), то були б вражені загальним рівнем неефективності. За винятком певних фахів, сьогодні є мало професій, які передбачають виконання роботи лише у заздалегідь визначеному місці: це зумовлено потужною силою Інтернету і подібних до нього способів комунікації. Навіть для регулювання роботи виробничих потужностей після автоматизації знадобиться доволі незначна кількість людей у конкретних місцях; керування більшістю процесів відбуватиметься дистанційно.

Отже, внаслідок стратегічного переходу, скасування 8-годинного робочого дня і 5-денного робочого тижня, традиційні марнотратні поїздки (на роботу, додому і навпаки) просто втратять сенс, що призведе до зменшення тиску на багатьох рівнях. Забезпечення людей усіма необхідними засобами для виконання бізнес-функцій безпосередньо вдома – конструктивна ідея, втілення якої сприяло б зменшенню витрат енергії, рівня забруднення, кількості аварій, випадків стресу тощо.

Ба більше: у транспортній інфраструктурі (а також усюди, де є змога) запровадять систему спільного користування транспортом, що частково діє вже сьогодні (оренда велосипедів тощо). Знову ж таки, цей процес має відбуватися поступово: різні регіони слід реорганізовувати так, щоб забезпечити найвищий рівень технічної ефективності транспорту з усіх можливих.

Коротко кажучи, локалізація місця роботи і можливість працювати дистанційно, а також запровадження системи спільного користування транспортними засобами, зокрема ліберальним громадським транспортом, не тільки зменшать потребу в поїздках, але й глибоко вплинуть на природу транспортної інфраструктури, полегшуючи реалізацію ПРОЕ, навіть якщо певні види послуг вимагатимуть оплати грішми.

 

Сценарій другий: реальний світ

Тепер, розуміючи основні аспекти та логіку концепції, реалізація якої призвела б до руйнування поточної системи і впровадження атрибутів нової, варто тверезо поглянути на те, як може відбуватися цей перехід суспільства до нової моделі, враховуючи амбівалентність сьогодення.

Насамперед важливо знати, що наміри досягнути соціальної та екологічної стійкості вже віддавна циркулюють у культурному процесі. Наприклад, сьогодні набула популярності ідея «зеленої» економіки, яку пропагують екологи, а інколи – групи, що займаються захистом громадянських прав, приміром «Захопи Уолл-стрит» (англ. «Occupy Wall Street»). Це свідчить про велике зацікавлення спробами надихнути суспільство на досягнення рівності, гуманності й стійкості. І хоча поточна соціальна система, як ми вже зазначали, продукує протилежні цінності, виявляється, у суспільній свідомості досі зостається актуальною концепція рівності й стійкого балансу.

Отже, важливо усвідомлювати, що для створення більш стійкого і гуманного світу необхідний повний вихід із поточної соціальної структури. В іншому випадку базові проблеми зостануться нерозв’язаними і продовжуватимуть негативно впливати на життя людей, навіть якщо їх і вдасться зменшити, вживаючи напівзаходи. Для конструктивних змін конче необхідна тактика глобального соціального руху, що дасть змогу чинити тиск на поточну систему, а також допоможе трансформувати цілі й цінності самої культури завдяки масштабній просвіті й комунікаційним проектам.

Утім, перед тим як розглянути такі ідеї, варто повернутися до питання «соціального колапсу», але цього разу в контексті так званого «екобіосоціального тиску». На фасаді нашої культурної еволюції є фактори тиску, які можуть набувати як позитивної, так і негативної форм. Позитивні чинники тиску можуть включати створення і розвиток технологій, що вдосконалюють життя, а громадськість, яка спостерігає за цими технологіями, настільки вражена їхніми можливостями, що соціальний попит на них стає непохитним.

З іншого боку, є негативні фактори впливу, наприклад ‒ драматичне руйнування соціальних споруд, що вражає культуру й викликає в суспільства тривогу, втрату довіри і потребу розв’язати цю проблему новими методами. Зважаючи на сказане у попередньому розділі, слід очікувати, що з ускладненням проблем у поточні моделі поєднання негативних факторів впливу сприятиме появі нових стимулів до змін. Звісно, такі процеси рух «Zeitgeist» не контролюватиме і за жодних обставин не намагатиметься нашкодити комусь іще більше. У своїй активістській роботі рух «Zeitgeist» зосереджується на впливі позитивних факторів тиску, показуючи світові те, чого можна досягнути завдяки просвіті й реалізації проектів мозкового центру. Проте рух «Zeitgeist» не заперечує існування інших негативних чинників тиску, які можуть з’явитися згодом, і вважає їх формою мобілізаційного стимулу.

Також важливо зазначити, що так званий «крах суспільства» не є абсолютною реальністю. Навпаки, він відносний. У своєму повсякденному житті (особливо в країнах Заходу) люди зазвичай не вдивляються у світ довкола і не вважають, що суспільство перебуває у стані «краху». Це відбувається тому, що більшість людей просто звикла до забруднення, раку, боргів, бездомності, виснаження, бідності, воєн, повстань, перманентних фінансових криз, безробіття й інших проявів неефективності. Трансформація не відбуватиметься внаслідок казкового прокидання якогось дня й усвідомлення, що весь світ страждає або що на вулицях уже є жертви. Соціальний колапс або крах системи вже в процесі і справжнім питанням тут є насправді те, наскільки ми будемо підготовлені до того моменту як ми почнемо діяти, щоб змінювати це все.         

Насправді всі системи трансформуються, і хоча процес розпаду є загалом дуже негативним явищем у короткій перспективі, він є природним наслідком культурної еволюції. Проблеми можуть призвести до креативності, а креативність зумовлює пошук нових рішень, якщо ми бажаємо рухатися вперед. Так чи так, беручи до уваги появу екобіосоціальних факторів тиску і умови, у яких, найімовірніше, відбуватиметься перехід (згідно з першим сценарієм), слід поговорити про активізм. Його мета полягає не тільки у сприянні переходу до нової моделі, але й спробах допомогти тим, що страждають у поточній соціальній моделі, залучаючи їх до цього процесу передусім. Це можна робити через створення паралельних систем, які не використовують гроші, але надають корисні послуги людям.

Беручи до уваги зростання технологічного безробіття і те, що більшість урядів і корпорацій досі намагаються ігнорувати проблеми якомога довше, прийняття рішень для полегшення переходу і відмова від підтримки поточної системи – безпрограшний варіант. Наприклад, використання систем взаємного кредитування[62] або «банків часу» уможливлює невалютні транзакції певного типу, часто ґрунтуючись лише на праці. Хоча у деяких країнах такі транзакції можуть оподатковувати, загалом, ця система може обійти використання грошей (особливо для тих, що мають вміння, але є бідними), а також зменшити загальний фінансовий обіг (що може втілитися у протест і перехід).

Система взаємного кредитування ‒ це форма бартеру для послуг або товарів, яка уможливлює застосування безгрошової мінової вартості до інших товарів та послуг без співвідношення товарів 1:1, яке є загальнопоширеним для простого бартеру. Системи місцевого обміну й торгівлі (англ. «Local Exchange Trading Systems», або LETS)[63] є таким прикладом. Вони створюють безнацінкову, безінфляційну форму обміну, де вартість не може коливатися, як це відбувається сьогодні, а також мають безліч інших переваг. Що ж до «банку часу», то він, по суті, базується на попередній роботі людини. Є чимало варіацій систем такого типу і їхнє програмування стає щоразу більш витонченим та доступним.

Ще одна тактика, що дає схожі результати, ‒ використання суспільних систем спільного користування. Наприклад, у м. Торонто рух «Zeitgeist» створив мережу спільного користування інструментами, які зберігаються у будівлі, що працює за принципом бібліотеки, і будь-хто, зареєструвавшись, може за потреби брати знаряддя, які перебувають в обігу[64]. Навіть якщо на цьому етапі така новація здається чимось несуттєвим, її можна розширити до безкоштовної експлуатації різних товарів, приміром автомобілів та інших речей, що використовуються рідше. Це допоможе тим людям, які не мають коштів для отримання доступу до таких товарів, а також зменшить тиск на економічну систему. Звісно, таке рішення більш раціональне і в екологічному аспекті.

Традиційні методи впливу суспільства на політику, як-от масові он-лайн петиції, не надто ефективні, однак досі актуальні для ознайомлення громадськості. Рух «Zeitgeist» не вважає дієвими методами для досягнення соціальних змін масові протести на кшталт пікетів на паркувальних майданчиках чи блокування офіційних установ, проте водночас не відкидає їх, оскільки такі акції якоюсь мірою привертають увагу до певних проблем. Сьогодні у світі на високопосадовців найчастіше намагаються вплинути шляхом підписання петицій чи залучення їх до публічних дискусій у ЗМІ. Ефективність таких методів залежить від креативності, мужності, а також мотивації ініціатора.

Варто акцентувати увагу на одній конструктивній пропозиції, що вже віддавна циркулює в інформаційному просторі. Її реалізація, на яку знадобиться небагато часу, сприятиме вдосконаленню системи охорони здоров’я й подоланню бідності. Ідеться про систему гарантованого (безумовного) доходу, що полягає у створенні базових фондів підтримки життя для задоволення основних потреб усіх без винятку людей. Наприкінці 2013 року група активістів у Швейцарії наполягала на реалізації цієї ідеї[65].

Сьогодні, окрім усього іншого, найважливішою активістською ініціативою руху «Zeitgeist» є створення проектів на кшталт мозкового центру для ознайомлення громадськості з кращою моделлю цивілізаційного розвитку. Річард Бакмінстер Фуллер, американський архітектор і філософ, якось сказав: «Ви ніколи не зміните реалії, воюючи з ними. Для того, аби змінити щось, побудуйте нову модель, яка зробить чинну застарілою». Ці слова стали гаслом руху «Zeitgeist» у контексті переходу.

Як ми розповімо детальніше в есе «Становлення руху «Zeitgeist»», проекти мозкового центру, окрім перманентного інформування громадськості, є справді дієвим методом активізму, який сприятиме побудові нової соціальної моделі як на фізичному рівні, так і на рівні програмування на стійкість і ефективність. Цифрова революція надала можливості для складної розробки індустріального дизайну та віртуальної демонстрації будь-якої ідеї. Ба більше: навіть якщо система співробітницького проектування сьогодні ще не діє, немає підстав вважати, що її не можна створити будь-коли методом програмування – хоча б у формі спрощеної «експериментальної моделі».

Ще одна ідея – створення Інституту глобального перепроектування, що стане інтерфейсом для макроіндустріального проектування. Завдяки йому будь-хто матиме змогу подумати над логікою перепроектування топографічного плану Землі. Насамкінець варто зазначити, що спектр можливостей віртуально втілити ідеї руху «Zeitgeist» розширюється щодня, а це має потужний комунікаційний потенціал. Уявіть масштабні конференції, які відбуватимуться в кожному регіоні після реалізації цих розробок і які зуміють довести, наскільки ефективнішим став би той чи інший регіон, якби на його території функціонувала така технічна система.

 

Перехід для окремих країн

Ґрунтуючись на попередньому розділі, уявіть доволі маленьку країну із великим діапазоном природних ресурсів (що цілком типово, приміром, для Латинської Америки). У контексті технічного прогресу «більше створюватиметься з меншого», унаслідок чого найпопулярніші методи індустріального виробництва потребуватимуть менше сировинних матеріалів. Якщо добре організовані, багаті на ресурси країни зуміють стратегічно адаптуватися до новацій, то вже не матимуть потреби в імпорті або експорті. Такі держави зможуть існувати, так би мовити, «поза мережею» у контексті глобалізації й міжнародного впливу.

Припустімо, лідери цієї країни насправді не знали про нові технічні реалії. А якось родич одного з них випадково потрапить на конференцію руху «Zeitgeist», де йтиметься про конструктивні дизайнерські ініціативи і вдосконалення методів виробництва. Ця особа, звісно ж, повідомить очільників країни, і уряд візьме новації до уваги. Імовірно, він буде бідним, як і в багатьох країнах Латинської Америки, через міжнародні торговельні угоди, корупцію, борги, безробіття тощо. Однак, незважаючи на обставини, цей гіпотетичний уряд прийме рішення впровадити локалізовану ПРОЕ у міру своїх сил. Він розумітиме, що ПРОЕ функціонує на глобальному рівні й має доступ до управління всіма ресурсами Землі. І хоча в умовах поточного глобального клімату для досягнення максимальних результатів знадобиться чимало часу, уряд бачить, що завдяки певним коригуванням він зуміє використовувати цю модель достатньо великою мірою, аби таким чином розв’язати низку фінансових проблем своєї держави. Відтак ця країна належним чином відкоригує своє індустріальне виробництво, створить внутрішню систему датчиків і мережу управління ресурсами, повністю застосує новий індустріальний потенціал для виготовлення більшого з меншого, встановить алгоритми для протоколів стійкості й ефективності, що властиві для системи співробітницького проектування, і почне розвиватися завдяки новій моделі, що діятиме на повну потужність, буквально припинивши торговельні взаємозв’язки з іноземними державами і ставши цілком самодостатньою у своєму регіоні.

Досягнувши такого успіху, світ поволі усвідомить неймовірну вигоду від безгрошової економіки, до якої вдалася ця країна. Населення, що жило за дуже низькими стандартами, досягне небаченого доти економічного добробуту. Збалансованому прогресу народу суттєво сприятиме й те, що серед його цінностей будуть ощадливість і скромність. Оцінивши безсумнівні переваги цієї моделі, сусідні країни вирішать перейняти досвід. Збільшення кількості держав, які вирішать запровадити цю систему, зумовить розширення ресурсної мережі. І коли всі держави належно оцінять позитивні результати нової моделі й долучаться до неї, світ об’єднається.

Хоча цей приклад дуже спрощений і в ньому не передбачено міжнародного політичного тиску, що найвірогідніше спричинив би конфлікт, читач має розуміти можливість реалізації такої ідеї. По суті, ми навіть не знаємо, що саме може запустити перехід до нової моделі, однак переконані: цьому сприятиме поширення знать про ефективний метод розв’язання екобіосоціальних проблем, які в сучасних реаліях перманентно ускладнюються.

 




[2] Violence Vanquished (http://online.wsj.com/news/articles/SB10001424053111904106704576583203589408180).

[3] У формі відступу важливо зазначити, що ринковий капіталізм не вважають єдиним коренем проблеми. Капіталізм є тільки наслідком основаної на страху психології, яка властива історичним умовам просякнутого дефіцитом суспільства.

[5] Study highlights global decline (http://news.bbc.co.uk/2/hi/science/nature/4391835.stm).

[7] Water scarcity to drive conflict, hit food and energy, experts

(http://www.trust.org/item/?map=water-scarcity-to-drive-conflict-hit-foodand-energy-experts)

[8] World population projected to reach 9.6 billion by 2050 – UNreport

(http://www.un.org/apps/news/story.asp?NewsID=45165#.UtyMb2TTm2w).

[10] Food Security Raises the Obvious: Can We Feed 9.6 Billion by 2050? 

(http://www.huffingtonpost.com/michael-zacka/food-security-raisesthe-_b_3948986.html).

[11] Yield Trends Are Insufficient to Double Global Crop Production by 2050

(http://www.plosone.org/article/info:doi/10.1371/journal.pone.0066428).

[12] Current Global Food Production Trajectory Won’t Meet

(http://www.sciencedaily.com/releases/2013/06/130619195135.htm)

[13] Feeding the 9 Billion: The tragedy of waste

(http://www.imeche.org/knowledge/themes/environment/global-food).

[14] Yield Trends Are Insufficient to Double Global Crop Production by 2050

(http://www.plosone.org/article/info%3Adoi%2F10.1371%2Fjournal.pone.0066428).

[16] Water: The Environmental Outlook to 2050 (http://www.oecd.org/env/resources/49006778.pdf).

[17] Water:The Environmental Outlook to 2050 (http://www.oecd.org/env/resources/49006778.pdf).

[20] Too Much Nitrogen and Phosphorus Are Bad for the Bay

(http://www.cbf.org/how-we-save-the-bay/issues/dead-zones/nitrogenphosphorus).

[22] Mercury contamination in fish expected to rise in coming decades

(http://www.cbsnews.com/news/mercury-contamination-in-fish-expectedto-rise-in-coming-decades/).

[24] Leaked UN Report: If We Don’t Stop Polluting Now, We May Never Have The Technology To Save Ourselves (http://www.businessinsider.com/leaked-un-draft-report-on-climatechange-2014-1).

[25] Дивіться сайт globalshift.co.uk для отримання більш детальної інформації по країнам.

[26] Peakoil.net (http://www.peakoil.net/).

[27] Former BP geologist: peak oil is here and it will ‘break economies’

(http://www.theguardian.com/environment/earthinsight/2013/dec/23/british-petroleum-geologist-peak-oil-break-economyrecession).

[28] Там само.

[29] Там само.

[30] Oil Shale and Tar Sands

(http://www.biologicaldiversity.org/programs/public_lands/energy/dirty_energy_development/oil_shale_and_tar_sands/).

[31] Fracking hot: N. Dakota man ‘sets tap water on (http://rt.com/usa/flammable-water-dakota-fracking-023/).

[32] The rapid expansion of natural gas drilling across the nation endangers human health and the environment (http://www.nrdc.org/energy/gasdrilling/).

[33] Global Biodiversity Outlook 3 (http://www.cbd.int/gbo3/).

[34] Ongoing global biodiversity loss and the need to move beyond protected areas: a review of the technical and practical shortcomings of protected areas on land and sea

(http://www.intres.com/articles/theme/m434p251.pdf).

[35] Marine Ecology Progress Series, Vol. 434: p. 261, 2011.

[36] Ongoing global biodiversity loss and the need to move beyond protected areas: a review of the technical and practical shortcomings of protected areas on land and sea

(http://www.intres.com/articles/theme/m434p251.pdf).

[37] Для того, щоб зрозуміти це твердження, читайте есе «Постдефіцитні тенденції, продуктивність і ефективність» .

[38] Water in 2050: The Future of Water Requires a Sustainable, Blue Path (http://growingblue.com/water-in-2050/).

[40] U.S. nuclear weapon plans to cost $355 billion over a decade: CBO report

(http://www.reuters.com/article/2013/12/20/us-usa-nucleararms-idUSBRE9BJ1FH20131220).

[41] 2200 nuclear weapons in state of high operational alert: Report

(http://www.presstv.com/detail/2012/06/05/244720/2200-nuclearwarheads-ready-to-fire/).

[42] Джерело: ctbto.org (http://www.ctbto.org/faqs/?uid=16&cHash=aa30bc1b1be1d08f3a48d4cff1b8a0db).

[43] How a Massive Nuclear Nonproliferation Effort Led to More Proliferation

http://www.theatlantic.com/international/archive/2013/06/how-a-massivenuclear-nonproliferation-effort-led-to-more-(proliferation/277140/).

[44] S&P: 60% of countries will be bankrupt within 50 years

(http://www.rawstory.com/rs/2010/10/09/sp-60-countries-bankrupt-50-years/).

[47] 1.5 Billion People Living in Absolute Poverty Makes Its Eradication Humankind’s Most Significant Challenge, Second Committee Told (http://www.un.org/News/Press/docs/2011/gaef3313.doc.htm).

[48] 1990s boom ‘stunting world growth’ (http://news.bbc.co.uk/2/hi/business/3160052.stm).

[49] 860 Report Suggests Nearly Half of U.S. Jobs Are Vulnerable to Computerization

(http://www.technologyreview.com/view/519241/reportsuggests-nearly-half-of-us-jobs-are-vulnerable-to-computerization/).

[51] There Are More Slaves Today Than at Any Time in Human History

(http://www.alternet.org/story/142171/there_are_more_slaves_today_than_at_any_time_in_human_history).

[53] Higher social class predicts increased unethical behavior

(http://www.pnas.org/content/early/2012/02/21/1118373109).

[54] Class and compassion: socioeconomic factors predict responses to suffering

(http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/22148992).

[55] Social Class, Contextualism, and Empathic Accuracy

(http://pss.sagepub.com/content/21/11/1716.abstract).

[56] Having less, giving more: the influence of social class on prosocial behavior

(http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/20649364).

[57] Wealthiest Don’t Rate High on Giving Measure

(http://philanthropy.com/article/America-s-Geographic-Giving/133591/).

[58] Number of world’s billionaires hits record; U.S. Leads

(http://ca.finance.yahoo.com/blogs/insight/number-world-billionaires-hitsrecord-u-leads-152954753.html).

[59] Annual income of richest 100 people enough to end global poverty four times

(http://www.oxfam.org/en/pressroom/pressrelease/2013-01-19/annual-income-richest-100-people-enough-end-global-poverty-fourtimes).

[60] Forty U.S. billionaires pledge to give half their money to charity

(http://news.xinhuanet.com/english2010/world/2010-08/05/c_13430367.htm).

[61] Ідея часткового досягнення ПРОЕ може декого збентежити. Ми згадуємо про неї, оскільки цілком можлива реалізація певних напівпрактик і вжиття напівзаходів, що сприятиме створенню «гібридної економіки». Якоюсь мірою в її умовах людство досягне прогресу в забезпеченні достатку й стійкості. Це питання не розглядатиметься в есе, однак воно заслуговує на більш скрупульозну увагу.

[62] New Money for Healthy Communities (http://www.ratical.org/many_worlds/cc/NMfHC/chp12.html).

[63] The LETSystem Design Manual (http://www.gmlets.unet.com/design/home.html).

[65] Switzerland’s Proposal to Pay People for Being Alive

(http://www.nytimes.com/2013/11/17/magazine/switzerlands-proposal-topay-people-for-being-alive.html?_r=0).

Comments