Есе 13: Постдефіцитні тенденції, продуктивність та ефективність


- ПОСТДЕФІЦИТНІ ТЕНДЕНЦІЇ,
ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ -

 

«Сучасній світовій індустріальній цивілізації перешкоджає співіснування двох універсальних, перекриваючих одна одну, несумісних інтелектуальних систем: накопичені за останні чотири сторіччя знання про властивості
та взаємозв’язки матерії та енергії; та наявна грошова культура,
яка еволюціонувала з народних звичаїв доісторичного походження»[1]

- Меріон Кінг Хабберт

Оцінка дизайну

Вивчаючи сьогодні поверхню Землі, можна помітити, що на більшості ландшафту домінує мережевий шар громад, індустріальних центрів, транспортних маршрутів, зон відпочинку, сільськогосподарських систем і тому подібне. Незалежно від того, чи було на меті створити всезагальну систему, чи ні, результатом, в будь-який момент, стає утворення топографічного дизайну.

Проте, з іншого боку, враховуючи, що такий результативний «дизайн» на сьогодні є насправді послідовним злиттям більшості бізнесових динамік – які обертають гроші по колу заради персонального або групового егоїстичного інтересу, базуючись навколо таких механізмів прийняття рішень, як прибуток, ефективність витрат та домінуючої логіки, що існує навколо відносин власності – то можна також сказати: те, що проявилося згодом насправді не є «дизайном» взагалі. Радше все походить з механізму, який утворив цей дизайн постфактум[2], оскільки отриманий структурний результат зовсім не був передбачений в цілому до свого створення.

Тобто, технічний порядок, який ми бачимо в світі сьогодні, є результатом фінансових процесів, що мають мало спільного з усвідомленням структурних результатів вищого порядку. Це скоріше уповноважена система[3], і поки є деякі виключення, як, наприклад, розміщення автомагістралей, трубопроводів і тому подібного, що профінансовані проектувальниками міста і які просто повинні мати широку фізичну точку зору для того, щоб бути функціональними, навіть такі умови часто пов’язані з уже існуючими претензіями щодо власності та перешкодами в інших формах, які мають тенденцію зменшувати ефективність дизайну в цілому.

Це є цікавим спостереженням, оскільки як тільки стає зрозумілим, що наше суспільство функціонує без попередніх великомасштабних концепцій свого власного фізичного дизайну, то Ви починаєте усвідомлювати велетенський рівень непотрібних марнувань та технічної неефективності, пов’язаної з таким недалекоглядним процесом.

Для того, щоби вивчити це питання більш глибоко, варто розглянути два аспекти:

a) Наявні, але не застосовувані рішення;

b) Широка концепція проти спонтанної концепції.

 

a) Наявні, але не застосовувані рішення:

Цей перший момент має відношення до тієї тенденції, коли багато нових інновацій у вирішенні проблем залишаються незастосованими в межах поточної економічної традиції[4]. Якщо подальші методи або технології покращення життя не знаходять свого місця у системі та рамках значного періоду часу (або не знаходять його взагалі) після загальної оцінки, ми можемо справедливо вважати, що у самому процесі економічного впровадження та розвитку присутня неефективність чи дефект.

Інакше кажучи, ця затримка між перевіреними рішеннями та їхнім застосуванням в реальному світі, є виміром здатності соціально-економічної системи відповідно адаптуватися до удосконалених методів та застосувань. Якщо, через якісь причини, соціальний порядок, що розглядається, не може впровадити такі нові засоби для збереження екологічного балансу, покращення охорони здоров’я, рішення проблем та збільшення процвітання, тоді скоріше за все існує властива йому структурна проблема[5].

 

b) Широка концепція проти спонтанної концепції:

По-друге, прямий, усезагальний розгляд системи завжди буде більш ефективним та продуктивнішим, ніж «спонтанне» утворення завдяки сліпим процесам з невідомими кінцевими результатами та цілями[6].

Отже, базові товари, як наприклад, машина, мають дизайн, який обдумується заздалегідь, до фізичного виробництва. Як тільки приймається рішення погодити відповідний дизайн, тоді відбувається застосування реальних матеріалів та процесів в реальному житті для того, щоби створити справжній фізичний продукт. Це може здаватися очевидним для більшості як логічний процес, але актуальність такої попередньої концепції часто втрачається коли доходить до контексту вищого порядку.

Ми повинні подумати, яким би був результат, якби ми застосували псевдо-демократичний ринковий процес торгів, купівлі та продажу в інтересах короткотермінового прибутку, якщо це взагалі можливо на такому рівні, для створення системи товарів високої цілісності, таких як аероплани, комп’ютери, машини, будинки і тому подібне. Тоді, як ресурси, праця та субкомпонентні системи цих товарів сьогодні перебувають на відкритому ринку, самого дизайну це не стосується.

Дизайн всюди неодмінно зводиться до наукової дисципліни. Словом, між тим, що є сприйнятливим за коштами та тим, що є відчутно необхідним для підтримки певного базового рівня технічної, системної цілісності можна інтуїтивно провести межу. (Будь ласка, зверніть увагу, що поняття дизайну тут не варто плутати із суб’єктивною зацікавленістю у «стилі». Поняття дизайну, про яке йде мова, розглядається як технічне, а не естетичне).

Гіпотетично уявіть собі, що при створенні фізичного дизайну будинку люди «торгуються» щодо кожної дрібної фізичної деталі, ігноруючи наукові принципи. Інакше кажучи, замість того, щоби посилатися на базові закони фізики та природних наук, які визначають основу структурної цілісності будь-якої будівлі, ми б дозволили це вирішувати ринку, з тим, щоби кожен «купував» та «продавав» такі будівлі задля персональної наживи, незалежно від їхнього технічного розуміння. Звісно, така ідея є справді абсурдною в такій абстракції і більшість з тих, хто це читає, можливо, навіть не уявляє таку ірраціональну взаємодію.

Однак, це якраз те, що відбувається в результаті нашої економічної системи у багатьох інших, менш очевидних, аспектах. Наприклад, в «макроекономічних» масштабах, глобальна комерційна мережа, утворена тим, що називають глобалізацією[7] – основа якої полягає в ефективності витрат, що, поміж іншим, використовує дешевшу працю часто у віддалених регіонах[8], в той же час марнуючи великі об’єми енергії, пересилаючи ресурси через увесь світ, а потім назад – добре показує цю втрату ефективності[9].

Із погляду заздалегідь продуманого дизайну, враховуючи більш логічні можливості локалізації праці, виробництва та розподілу, майже в усіх випадках глобалізація, у її сучасній формі, є дуже неефективною, порівнюючи з іншими можливостями. Тут не заперечується те, що глобалізація і така інтеграція міжнародних економік в загальному є продуктивним явищем, у межах еволюції економіки. В цьому контексті, вона дійсно досить добре прислужила глобальному індустріальному розвитку. Проте, якщо ми вийдемо за рамки ринкової логіки та перевіримо те, як би ми могли безпосередньо розробити більш технічно ефективний та локалізований набір систем, в глобальних масштабах, то побачимо, що сучасний метод не лише не підходить, а є радше шкідливим.

В «макроекономічних» масштабах прикладом може бути неефективність, пов’язана з якістю базових компонентів товарів, а також практикою ефективності витрат та характерною зацікавленістю в тому, щоби виготовити так зване «найкраще» за «найменшу ціну», в результаті чого просто не виготовляється нічого найкращого взагалі.

Наприклад, запропонований схематичний дизайн, скажімо, портативного комп’ютера, може бути досить ефективним в технічному плані. Однак, якщо фактичні матеріали, що використовуються для виробництва такого кінцевого товару є відносно низькими за якістю, то не важливо наскільки розумним в загальному є базовий дизайн, адже він отримує відносні недоліки та скоріше за все зламається швидше, ніж той самий дизайн, який був би оптимізований завдяки використанню технічно більш «відповідних» матеріалів, аніж тих матеріалів, які були прийняті у використання, зважаючи на уповноважену «ринкову ефективність»[10].

Іншим прикладом є ринковий феномен технології власності. Тоді, коли ми бачимо велетенську різноманітність в сучасному світі щодо виробництва товарів, детальніший розгляд показує широку та марнотратну чисельність[11], разом з проблемною структурною несумісністю між компонентами виробників однієї і тієї ж категорії товарів.

Тобто конкуруючі корпорації сьогодні мають тенденцію створювати індивідуальні системи (як, наприклад, комп’ютерна система та її необхідні компоненти), що є несумісними з розробками інших виробників тієї ж категорії товару. «Універсальна сумісність»[12] або її відсутність все ще залишається іншим прикладом того, наскільки побічний продукт ринкової «уповноваженої» гри, неефективність системи вищого порядку та марнотратство є велетенським. Ця модель є також загальнопоширеною для генеративного розвитку вже наявних комерційних продуктових систем (також відомих як «моделі»), при якому покращення, що здійснюються для певної машини, неодмінно роблять застарілими її попередні компоненти через зацікавленість у забезпеченні подальших покупок зі сторони споживача[13].

Дуже важливо, що немає такої речі, як єдиний продукт у замкнутій системі Землі відносно планетарних ресурсів і їх використання, так само, як немає якогось дизайну продукту або виробничих методів, що існували би у вакуумі. Кожен товар та процес його виробництва є просто продовженням індустрії в цілому. Отже, матеріали, які застосовуються разом із дизайном, знаходять свій справжній контекст лише відповідно до всієї індустрії та управління ресурсами на всіх рівнях. Таке розуміння спонукає до постійної потреби розглядати промисловість (а отже, і саму економіку) як єдиний системний процес задля забезпечення максимальної технічної ефективності.

Зважаючи на це, разом із першим пунктом, який стосувався питання, чому певні реалії не запроваджуються у практиці, навіть, якщо вони є очевидно здійсненними в конкретний момент часу, в цьому есе буде вивчатися соціально доречні технологічні тенденції та можливості дизайну, які, при відповідному застосуванні, могли би радикально трансформувати світ у «постдефіцитний» стан високого достатку, що усунув би більшість світових проблем, які ми вважаємо сьогодні загальнопоширеними.

Крім того, висновком руху «Zeitgeist» є те, що сучасна модель не лише не дозволяє (або надто повільно впроваджує) новий прогрес в ефективності через саму природу бізнесу та його тенденції підтримувати неефективність задля прибутку устояних установ[14], сама ізольована та відокремлена природа ринкової діяльності за своєю суттю ігнорує розгляди вищого рівня для визначення джерел проблем та їх вирішення, або для прискорення удосконалень[15].

Ефективність дизайну

Якщо ми детально розкладемо повсякденну комплексність нашого сьогоднішнього життя, критично розглянувши, які взаємодії є найбільш важливими для людського виживання, стійкості та процвітання, то ми зможемо побачити три базові елементи: наука, закони природи та ресурси. «Наука» є механізмом для дослідження та оцінювання; «закони природи» є вже набором правил, які ми постійно вивчаємо через науку і до яких ми неодмінно адаптуємося; тоді «ресурси» існують в контексті як сировинних матеріалів Землі, так і здатності людського розуму до розуміння. Щодо розробки дизайну ці три атрибути є, по суті, обов’язковими один для одного.

Крім того, термін «індустріальний дизайн»[16] у цьому есе буде використовуватися для позначення процесу орієнтованої на економіку промисловості в усіх її аспектах, від створення особливого товару до форми повсюдного ладу глобальної економіки. Історія індустріального дизайну у багатьох аспектах є справжньою історію економічного розвитку. Оскільки наше наукове розуміння постійно зростає і породжує логічні висновки щодо того, як найкраще використовувати ресурси й час, глобальний ландшафт, як фізичний, так і культурний, піддається безкінечним змінам.

У цьому контексті основним інтересом індустріального дизайну є, по суті, ефективність і її три види – а) ефективність праці, b) ефективність матеріалів та c) ефективність системи.

a) Ефективність праці має унікальну історію. Від початку ХХ століття відбувався відносно стрімкий перехід від переважного використання людей та тваринних м’язів як джерела робочої сили до використання приводних машин. Цей феномен, який отримав назву «механізація», зміг перевести робочих від тяжкої силової праці до роботи, яка полягала у використанні верстатів. Проте, під кінець ХХ століття, ця модель продовжувала прогресувати і такі машини вже могли не лише переміщувати важкі вантажі та виконувати комплексні фізичні дії. З появою комп’ютеризації та певного рівня штучного інтелекту (AI) вони отримали змогу також приймати рішення. По суті, посилення цієї тенденції сьогодні довело, що ці сучасні машини значною мірою перевершують у продуктивності більшість дій, які історично виконували люди і не схоже, щоб ця тенденція сповільнювалася[17]. В загальному, рух «Zeitgeist» розглядає цю тенденцію як можливі потужні засоби, за допомогою яких у випадку відповідної адаптації людський вид може і далі максимізувати свою виробничу здатність, щоб задовольнити потреби всіх, створюючи небачений досі рівень людської свободи[18].

b) Ефективність матеріалів означає те, наскільки добре ми використовуємо сировинні матеріали Землі. Матеріалознавство[19] також має свою унікальну історію, де кожен період супроводжувався відкриттям нових зразків та можливостей. Металургія, галузь інженерії матеріалів, яка вивчає фізичну та хімічну поведінку металічних елементів та їхніх сумішей[20] історично була дуже важливою для розробки нових матеріалів. Вона дала існування широкому спектру можливостей через створення сполук та сплавів. Наприклад, термін «бронзовий вік»[21], який для Європи був періодом близько 3200-600 років до н.е., характеризувався загальним використанням міді та його сплаву – бронзи, для багатьох цілей.

Проте, напевне, найбільш важливим відкриттям у розумінні матеріалознавства (і можливо, одним з найбільших відкриттів в людській історії) було відкриття набору хімічних елементів, який вміщав всі відомі нам матеріали. Знані як упорядкована «періодична таблиця» 118 елементів, 92 з яких перебувають на Землі у своєму природному вигляді, були визначені у 2013 році[22]. По суті, ці хімічні елементи є будівельними блоками всього, що ми сприймаємо відчутним у світі, який нас оточує, а кожен відповідний атом має певні властивості, а отже ідіосинкратичне застосування.

Це знання, яке є надзвичайно новим відносно загальної суми людського розуміння[23], не лише зробило доступним глибше розуміння того, як працює хімія з тим, щоби створити неймовірно великий спектр матеріалів для надзвичайно ефективного індустріального використання, воно також сприяло значному розумінню самої природи матерії і в перспективі уможливило маніпуляції на атомному рівні.

Нанотехнології[24], які перебувають на стадії зародження, є досить конкретними в своїй теоретичній основі збирання і розбирання різноманітних матеріалів, та навіть систем матеріалів (тобто самих товарів), з атомного рівня та навпаки[25].

Звісно, беручи до уваги, наскільки вони є глибокими, нанотехнології, в своєму сучасному відносно незрілому стані застосовуються радше в контексті того, що можна назвати «розумними матеріалами»[26] або «метаматеріалами»[27]. Сучасний стан та тенденції матеріалознавства містять в собі величезні можливості щодо теперішнього та майбутнього.

c) Системна ефективність – найбільш критична та важлива з усіх концепцій, адже наскільки б абстрактним нам це не здавалося, все що ми знаємо і є самою системою або взаємодією двох і більше систем. Мабуть, найкращим способом показати ефективність системи є розглянути будь-яку загальнопоширену дію та подумати над тим, як ця дія може або зменшити марнування, або посилити продуктивність на якомусь одному або всіх рівнях, а не лише в межах контексту самого лише прийнятого виняткового акту. Розгляд системи є скоріше неясним для більшості, оскільки ми схильні розглядати більшість функцій та процесів лише в межах рамок їхнього призначення, в категоричній формі.

Наприклад, коли ми розглядаємо сучасний фітнес-центр («спортзал»), де люди займаються на різноманітних машинах в одному приміщенні, ми схильні думати лише в межах призначення цього закладу, тобто як ми можемо краще сприяти інтересам покращення здоров’я тих людей, які використовують ці машини. Ми рідко думаємо про таке: «А що якби уся ця енергія, яка виробляється всіма цими людьми, котрі крутять педалі, щось штовхають та тягають, переводилася б у систему перетворення, в якій би сама будівля могла б повністю або частково живитися тією самою енергією у формі електрики?»[28].

Цей спосіб мислення – основа світогляду теорії систем. Можливо, для усвідомлення такого мережевого погляду корисним було б зрозуміти синергію самої природи. В біосфері Землі, при виключенні з неї поточного людського втручання, практично не існує такої речі, як марнування. Практично все, що ми бачимо в природі, глибоко інтегроване та збалансоване завдяки очисній природі самої еволюції.

Це є дуже значним спостереженням і в цьому контексті варто згадати термін «біомімікрія»[29], оскільки наш розвиток як виду в багатьох аспектах полягає в тому, щоби вчитися з тих природних процесів, які вже існують, навіть, якщо ми опинилися в ситуації, коли значною мірою розходимося з цими процесами в багатьох аспектах. Отже, намагаючись сприяти найбільш оптимізованій інтеграції на яку ми спроможні, в ідеалі, повторне використання усього на багатьох рівнях, так само як це робить природа, повинно бути соціальною метою для того, щоб забезпечити стійкість та ефективність.

Устояні та потенційні тенденції

У сьогоднішньому світі простежуються дві широкі, базові тенденції та реалії. Ми посилатимемося на них як на «устояні» та «потенційні». Устояні тенденції є соціально-економічними тенденціями, які діють на час написання цього есе і вони, в контексті охорони здоров’я та екологічного балансу проявляють себе як майже цілком негативні[30]. Потенційні тенденції, з іншого боку, відображають покращення життя та створюючі баланс можливості, які можуть здійснитися, коли будуть внесені соціальні зміни вищого порядку. Як зазначалося раніше, ці дві тенденції очевидно функціонують в системній суперечності одна до одної.

В есе «Соціальна дестабілізація та перехід» буде приділено більше уваги глибокому розгляду поточного стану соціальних справ. Однак, можна зазначити, що ефективність, яка тут визначається, захищається та припускається, наводиться не лише для того, щоби показати, наскільки кращим «міг би бути» світ. Ці базові спостереження насправді вимагають впорядкування, якщо ми маємо намір зберегти стабільність у нашому світі, враховуючи його сучасні моделі деградування.

З кількістю населення, яке, за прогнозами, сягне понад 9 мільярдів до 2050 року[31], з тенденціями нестачі їжі[32], води[33] та енергії[34], котрі уже видніються на горизонті, ці пропозиції мають на меті не лише покращення, а справжню зміну курсу. В загальному, погляд «ZEITGEIST» має основу в тому, що коли ці сучасні, так звані устояні тенденції будуть продовжувати здійснювати недалекоглядні, основані на ринку, практики разом з усіма характеристиками, які їх супроводжують, то людська культура не лише не досягне позитивного застосування виражених потенційних тенденцій, а при цьому буде також відбуватися подальше посилення дестабілізації. 

Постдефіцитний світогляд

В цьому розділі основні статистичні дані та тенденції будуть представлені для того, щоби показати як ми – глобальне суспільство, можемо досягнути переходу до «постдефіцитної»[35] соціальної системи. Тоді як дефіцит в абсолютних умовах завжди існуватиме для людства на тому чи іншому рівні у цій закритій системі ресурсів Землі, дефіцит на рівні людських потреб та базового матеріального успіху більше не є діючим захистом застосування методів ринкової системи[36].

Загальнопоширеним аргументом на захист цінової системи та ринку є те, що, мовляв, якщо існує будь-який дефіцит, то будь-який інший підхід не буде працювати. Тобто, оскільки не всі можуть мати певну кількість товарів, то ця кількість і є дефіцитом, а отже, людям потрібні гроші (або їх відсутність) для того, щоби відсортувати тих, хто отримає ці товари, а хто – ні.

Проблема цього припущення полягає в тому, що воно ігнорує можливість певних ресурсів, а отже і товарів, мати більшу доречність, порівняно з чимось іншим, коли мова йде про охорону здоров’я. Порівняння дефіциту найбільш дорогих, розкішних машин, які більше призначені для задоволення статусу своїх власників, ніж для виконання свого базового призначення як засобу транспорту – з дефіцитом їжі, яка є базовою життєвою потребою для здоров’я, є неправильним в реальних життєвих умовах. Тоді інтерес у першому випадку полягає у задоволенні его власника, який ймовірно вже втамував свої базові потреби, щоб дозволити собі такий продукт, і це не можна прирівнювати до інтересу у другому випадку, тобто зацікавленості тих, хто має дуже мало або зовсім нічого поїсти, а отже, хто не може вижити. Не можна довільно поєднувати такі «потреби» та «бажання», нібито вони в теорії є просто одним і тим самим. На жаль, саме так веде себе ринкова система.

Ба більше, разом із великим дисбалансом багатств та матеріального забезпечення[37], приходить невідворотна соціальна дестабілізація. Практично кожен широкомасштабний суспільний розкол та революція, яку ми бачили в останні кілька століть мала певний економічний базис, який як правило обертався навколо соціального дисбалансу, експлуатації та класового розшарування[38]. Теж саме відбувається з причинами злочинності, тероризму, згубних звичок та інших соціальних проблем. Практично всі ці схильності породжені позбавленнями, абсолютними або відносними, і ці позбавлення є притаманними природі суспільства, яке базується на конкуренції та дефіциті.

Отже, якщо просто зменшити наші економічні реалії до простої торгівлі, в поєднанні з заявою, що будь-який рівень дефіциту виправдовує застосування ринку, цін та грошей для розподілу, то це буде означати ігнорування справжньої природи того, що забезпечує соціальну гармонію, стабільність та охорону здоров’я. Чи видається це доцільним – відмовитися від технічної здатності, яка дає можливість, скажімо, підняти матеріальне становище 80% людства до рівня, який на теперішній момент доступний лише 10% людей, просто тому, що «не всі можуть мати 500-кімнатний маєток»? Знову ж таки, абсурдність цього заперечення є абсолютно очевидною, коли приймається системна точка зору відносно того, що насправді має значення для охорони здоров’я та соціальної стійкості.

Крім цього, нижче Ви знайдете список сучасних умов життєзабезпечення, які є доступними для світового населення і які залишаються незастосованими через фактори-перешкоди, що властиві ринковій економіці. Кожному питанню присвячено свій власний підрозділ.

1) Виробництво їжі: сучасні методи виробництва вже створюють більш, ніж достатньо їжі, щоби нагодувати всіх людей на Землі. Крім того, сучасні тенденції, спрямовані на оптимізовані технології та агрокультурні методи, також показують можливості до подальшого збільшення ефективності виробництва та поживних якостей до стану справжнього достатку, з мінімальним застосуванням людської праці та щораз меншими потребами в енергії, воді та землі.

2) Чиста вода: зараз існують такі процеси опріснення і знезаражування, при широкому застосуванні яких жодна людська істота, навіть в ситуації теперішнього рівня забруднення, ніколи би не залишалися без питної води, незалежно від місця її проживання на Землі.

3) Енергія: завдяки геотермальним, вітровим, сонячним та гідро- джерелам в поєднанні з системно-орієнтованими процесами, які можуть вловлювати вихідну енергію та безпосередньо використовувати її повторно, існує абсолютний достаток енергії, який може забезпечити в кілька разів більше за поточне світове населення.

4) Матеріальне виробництво та доступ: спектр матеріального виробництва, від будівель до транспорту та загальновживаних товарів, зазнав об’єднання засобів виробництва, споживчих товарів та людської праці. При відповідному системному об’єднанні кожного виду виробництва, разом з оптимізованими процесами регенерації та всезагальної трансформації від використання прав власності до системи прав доступу, стає очевидним, що всі відомі функції товарів (у формі продукту) можуть на базі потреб використовуватися 100% людства в доступному достатку.

Продуктивна здатність

Разом з тим, перед детальним розглядом цих чотирьох питань, в пріоритеті перебуває аналіз «продуктивної здатності» Землі. Продуктивна здатність визначається як «максимальна, врівноважена кількість організмів певного виду, яка може безкінечно підтримуватися даним середовищем»[39].

Припущення щодо продуктивної здатності Землі стосовно людського виду, в основі якого – розуміння, як багато людей може підтримувати Земля та її біосфера, є спірною темою протягом багатьох століть. Наприклад, в 2001 році, в рапорті ООН було сказано, що дві третини всіх оцінок, які були помічені на той час, лежали в межах від 4 мільярдів до 16 мільярдів, із середнім показником близько 10 мільярдів[40].

Втім, технологічні зміни та їх можливості посилювати ефективність стосовно того, як використовуються наші ресурси[41], становлять постійну перешкоду в таких спробах дійти відчутної, емпіричної цифри. Реальність же полягає в тому, що кількість людей, які може підтримувати Земля дуже сильно варіюється і основується, певною мірою, на поточному стані доступних технологій. Що більше ми досягаємо прогресу в науковому та технічному розумінні, то більше людей ми можемо підтримувати, з меншою кількістю енергії та ресурсів, витрачених на одну особу.

Звісно, тут не йдеться про те, що в межах замкненої системи Землі ми маємо якусь необмежену можливість розмножуватися. Тут радше висвітлюється доречність того, що означає бути стратегічними, розумними та ефективними у нашому використанні ресурсів та, як наслідок, у самому індустріальному та економічному процесі.

Сьогодні немає жодних доказів наближення до продуктивної здатності Землі, якщо ми візьмемо до уваги тенденції, які розкривають наш широкий потенціал у тому, щоби «робити більше з меншого», в поєднанні з системою цінностей, яка чітко визнає, що ми, як вид, населяємо закриту систему Землі із загальними природними обмеженнями, а підтримка інтересу у збалансованості, ефективності та стійкості є нашою персональною відповідальністю перед самим собою, один одним та майбутніми поколіннями.

Цей освітній імператив підкреслює, що свідома, поінформована глобальна культура може за потреби стабілізувати рівень свого розмноження і без зовнішнього примусу, якщо такий базовий взаємозв’язок буде розумітися належним чином. Звісно, багато можна сказати про вплив старих, традиційних вірувань. Наприклад, релігійних доктрин, які вважають, що постійне та безперервне розмноження є чеснотою. Такі погляди, походження яких лежить у відсутності знань, що ми маємо на сьогодні й котрі стосуються нашого спільного існування на обмеженій планеті, будуть ймовірно подолані природним чином через освіту[42].

Крім того, якщо проаналізувати поточні регіони посиленого зростання населення, то можна побачити, що ті, хто живе у позбавленнях та бідності розмножуються швидше, ніж ті, хто живе не в бідності. Також точаться деякі суперечки стосовно того, чому ця модель існує, проте, тут все ж простежується чіткий взаємозв’язок. Цей факт доводить, що підвищення стандарту життя людей може зменшувати рівень їхнього розмноження, а це посилює соціальний обов’язок створити більш справедливу систему розподілу ресурсів.

(1) Виробництво їжі

Відповідно до даних «Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН» (англ. «The United Nations Food and Agriculture Organization»), одна із восьми осіб на Землі (близько 1 мільярда людей) страждають від хронічного недоїдання. Майже всі ці люди живуть в країнах, що розвиваються, і становлять 15% населення цих країн[43]. Немає необхідності пояснювати, що бідність прямо пов’язана з цим феноменом.

Проте, осторонь від політики та бізнесу, світове сільське господарство на сьогодні виробляє на 17% більше калорій на одну людину, ніж 30 років тому, незважаючи на приріст населення на 70%. Існує достатньо їжі, щоби надавати кожному у світі принаймні 2,720 кілокалорій (Ккал) на день, що є більш, ніж достатньо для підтримки хорошого стану здоров’я для більшості[44] [45]. Тому, існування такої великої кількості хронічно голодних людей в розвинутому світі сьогодні вказує, як мінімум, на те, що тут щось фундаментально не так із самим глобальним індустріальним та економічним процесом, а не з продуктивною здатністю Землі чи з людською здатністю належно обробляти ресурси.

Відповідно до даних Інституту інженерів-механіків: «[Ми] виробляємо [глобально] близько чотирьох мільярдів метричних тонн їжі на рік. Проте, через погані практики в збиранні, зберіганні та транспортуванні, так само як і нераціональне ринкове та споживче використання ресурсів, підраховано, що 30-50% (або 1,2-2 мільярди тонн) всієї їжі, що виробляється, ніколи не досягає людського шлунку. Крім того, ця цифра не відображає той факт, що велика частина землі, енергії, добрив та води також втрачаються при виробництві продуктів харчування, які в кінцевому рахунку просто марнуються»[46].

За словами дослідника харчових відходів Валентина Турна, «кількості калорій, які потрапляють на смітник у Північній Америці та Європі було би достатньо, щоби тричі нагодувати голодних усього світу»[47].

Економічно, моделі марнування країн Першого світу можуть породжувати посилення ціни на глобальну поставку їжі через посилений попит, що є результатом цих же моделей марнування. Наприклад, країни Першого світу посилюють епідемію світового голоду своїми моделями марнування на етапі споживання, тому що попит, який посилюється в результаті збільшення марнування, піднімає цінову вартість вище тієї, що є доступною для багатьох.

Коли для світу споживання звичайно існує освітній імператив для того, щоби розглянути доцільність своїх моделей споживання в поточному кліматі, як відповідно до того, що стосується реального марнування їжі, так і відповідно до його впливу на глобальний рівень цін через посилений попит, який виникає через це марнування, стає очевидним, що найбільш ефективними та практичними засобами для подолання цієї глобальної неефективності є «оновити» саму систему виробництва їжі за допомогою сучасних методів. Це, в поєднанні з обміркованою локалізацією самого процесу для зменшення широкого спектру марнування, який спричиняється неефективністю в сучасному глобальному ланцюгу постачання їжі[48], не лише зменшило би проблеми в загальному, а також значною мірою підвищило би продуктивність, якість продуктів та обсяг виробництва загалом.

Коли активне використання орної землі та основаного на землі сільського господарства буде все ще актуальним (в ідеалі, звісно, разом з більш стійкими практиками ніж ті, які ми використовуємо сьогодні)[49], значна доля тиску може бути з часом зменшена завдяки прогресивним безґрунтовим методам, які потребують менше води, менше добрив, менше пестицидів (або взагалі їх повне виключення), менше землі та менше праці. Такі виробничі потужності сьогодні можуть бути побудовані в урбаністичних умовах міста або навіть в морі, далеко від берегової лінії[50].

Мабуть, найбільш перспективним з усіх цих упорядкувань є вертикальне фермерство[51]. Воно пройшло випробовування у багатьох регіонах, де показало надзвичайно перспективні результати ефективності. Екстраполяція цих статистичних даних, у поєднанні з паралельними тенденціями прогресу (посилення в ефективності) механізмів пов’язаних з цим процесом, вказує на те, що майбутнє виробництво їжі в достатку не тільки буде використовувати менше ресурсів на одиницю випуску продукції (порівняно з поточними традиціями, які базуються на землі), призводити до меншого марнування, мати менший екологічний відбиток, підвищувати якість їжі і таке інше. Також використовуватиметься менше поверхні планети, можливим стане виробництво тих видів їжі, які були колись обмежені певними кліматичними умовами або регіонами, і які тепер зможуть вирощуватися практично всюди в закритих, вертикальних системах.

Тоді, як підходи до цього варіюються, загальнопоширені методи включають системи сівозміни в прозорих обгороджених корпусах з використанням природного світла, в поєднанні з обслуговуючими водними та живильними системами гідропоніки[52], аеропоніки[53] та/або аквапоніки[54]. Тут також використовуються системи штучного світла, разом з іншими засобами поширення природного світла, такими, як використання систем параболічних дзеркал, що можуть переміщувати світло без електрики[55]. Для цих споруд загальнопоширеними є системні підходи «перетворення відходів на енергію»[56], які застосовуються разом з прогресивними енергосистемами, основаними на регенеративних процесах або локалізованих джерелах. Продуктивність цих різноманітних підходів значною мірою посилюється, оскільки їжа може вирощуватися майже 24 години на добу, сім днів на тиждень.

Загальнопоширеним запереченням щодо такого виду фермерства в більшості є питання їхнього енергетичного відбитку, де критикується використання штучного світла в деяких його варіантах як занадто енергоємного. Проте, використання систем відновлюваних джерел енергії, таких, наприклад, як фотовольтаїка, в поєднанні з регіональним розміщенням, яке є найбільш сприятливим для відновлюваних методів (наприклад, біля хвиль, припливів або геотермальних джерел) становить реальне рішення для стійкої, безвуглеводної енергетики.

Однак, краще міркувати про це в порівняльному контексті. В США до 20% споживання викопного палива країни припадає на харчовий ланцюг, відповідно до даних «Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН» (FAO), які вказують на те, що використання викопного палива системами виробництва їжі в розвинутому світі «часто перевищує його використання в автомобілях»[57].

У Сінгапурі система вертикальних ферм, яку зазвичай споруджують у прозорих корпусах, використовує автоматизовану гідравлічну систему замкненого циклу для того, щоб циклічно обертати урожай між сонячним світлом та подачею органічних поживних речовин, де витрати на електроенергію для одного корпусу складають лише близько $3 на місяць[58].

Ця система в десять разів продуктивніша в розрахунку на один квадратний фут, ніж традиційне фермерство, і споживає набагато менше води, праці та добрив, як уже зазначалося раніше. Тут також, по суті, немає транспортних витрат враховуючи, що вся продукція розподіляється локально, зберігаючи більше ресурсів та енергії.

Назагал сьогодні існує цілий спектр таких програм, але в багатьох випадках використовують уже наявні структури, які не призначені для такої роботи[59]. В Чикаго (Іллінойс, США) діє найбільша в світі сертифікована органічна вертикальна ферма. Вона, здебільшого, виробляє зелень для місцевих ринків Чикаго, проте ці 90 000 квадратних футів виробничих потужностей використовують систему аквапоніки[60], де відходи риб тиляпії дають поживні речовини для рослин. Ферма зберігає 90% своєї води, порівняно з методами традиційного фермерства, і не має ніяких сільськогосподарських стоків. На додаток до цього, всі її відходи (коріння рослин, стебла та навіть упаковка, яка здатна до біологічного розкладу) спільно переробляються, що зводить кількість відходів до нуля[61].

Сучасні статистичні дані варіюються відносно ефективності, часто через грошові обмеження та властиві їм проблеми рентабельності. Як і з більшістю в ринковій системі, перспективні технології знаходять свій розвиток лише тоді, коли вони доводять свою конкурентоздатність. Зважаючи на новизну цих ідей, ми не можемо чекати, що побачимо багато прикладів їх втілення, так само як не можемо чекати, що побачимо високу оптимізацію таких методів для їх оцінювання без «схвалення ринку».

Втім, ми можемо екстраполювати усвідомлений потенціал наявних систем, масштабуючи їх застосування так, наче вони були у найбільш ефективній формі впроваджені в кожному великому місті. Наступний список підтверджує перевагу цього підходу над сучасними традиційними методами, які базуються на землі. Він показує не лише більш стійку, а й продуктивнішу практику, яка може, в поєднанні з уже створеними методами, багато разів задовольнити все світове населення їжею, основаною на овочах[62].

 

Різноманіття:

На противагу традиційному фермерству, вертикальні ферми можна споруджувати будь-де, навіть на воді, використовуючи збільшення кількості висхідних рівнів для примноження продуктивної здатності (тобто десятиповерхова ферма буде виробляти 1/10 продуктивності 100-поверхової ферми). Таке використання простору часто обмежується архітектурними можливостями. Ба більше, рослини можуть рости «на замовлення» в багатьох аспектах, тому що скасовуються регіональні обмеження, оскільки ці ферми можуть вирощувати практично будь-що.

 

Зменшене використання ресурсів:

Вертикальні ферми використовують значно менше води та пестицидів, і є більш сприятливими для застосування невуглеводних методів живлення та удобрення. Їхнє використання енергії може змінюватися, базуючись на прикладних застосовуваннях, але при найбільш ефективних налаштуваннях, вони використовують набагато менше енергії як для живлення самої ферми, так і стосовно відсутності у цьому випадку потреби у надлишкових вуглеводних добривах та транспорті, який живиться продуктами нафтопереробки, що є важким тягарем у сучасних фермерських процесах.

 

Більша стійкість та менша екологічна шкода:

Теперішні традиції фермерства визнають як одні з найбільш екологічно руйнівних процесів сучасного суспільства. За словами журналіста-еколога Рені Чо, «на 2008 рік 37,7% земель планети та 45% землі США використовувалися для сільського господарства. Вторгнення людей в дикі землі призвело до поширення інфекційних захворювань, втрати біорізноманіття та руйнування екосистем. Інтенсивна обробка землі та погані методи обробітку ґрунтів призвели до деградації сільськогосподарських земель планети. Щороку використовуються мільйони тонн токсичних пестицидів, які забруднюють поверхневі та ґрунтові води, і ставлять під загрозу живу природу.

Сільське господарство є відповідальним за 15% світового викиду парникових газів, а використання викопного палива налічує одну п’яту всього використання цього виду палива в США, яке здебільшого застосовується для приведення в дію сільськогосподарського обладнання, транспорту їжі та виробництва добрив. Оскільки надлишки добрив змиваються в річки, струмки та океани, то це може призводити до евтрофікації: розмножується цвітіння водоростей; коли вони помирають, їх поїдають мікроби, які використовують майже весь кисень у воді; результатом є мертві зони, які вбивають усе водне життя. 2008 року у світі налічувалося 405 мертвих зон… більш ніж дві третини світової прісної води використовується для ведення сільського господарства»[63].

 

Постдефіцитна продуктивність:

Вчені Колумбійського університету, працюючи над системами вертикальних ферм, визначили, що для того, аби прогодувати 50 000 людей, потрібна 30-поверхова будівля розміром з квартал Нью-Йорка[64]. Квартал Нью-Йорка займає приблизно 6,4 акрів[65]. Якщо ми екстраполюємо ці дані в контексті міста Лос-Анджелеса (Каліфорнія, США) з населенням близько 3,9 мільйонів[66] та загальною площею приблизно 318,912 акрів[67], то для того, щоб нагодувати всіх місцевих жителів, знадобилося б близько 78 таких тридцятиповерхових споруд площею 6,4 акрів кожна. У результаті, щоб прогодувати все населення міста, потрібна площа, яка становить 0,1% загальної територіальної площі Лос-Анджелеса[68].

Суша, що займає близько 29% поверхні Землі, складає 36 794 240 000 акрів, а людське населення на кінець 2013 року складало 7,2 мільярди[69]. Якщо ми екстраполюємо той же базис 30-поверхових вертикальних ферм, які займають 6,4 акрів для годування 50 000 чоловік, то ми прийдемо до того, що для того, аби прогодувати все світове населення нам потрібно 144 000 вертикальних ферм[70]. Сумарна площа, необхідна для розміщення цих ферм, становить 921 600 акрів[71]. Зважаючи на те, що близько 38% (13 981 811 200 акрів) всіх земель планети Земля зараз використовують для традиційного сільського господарства[72], ми бачимо, що нам потрібно лише 0,006% землі, яка нині використовується для сільського господарства, щоб задовольнити ці виробничі потреби[73].

Ця екстраполяція зараз – чисто теоретична і цілком очевидним є те, що до уваги повинно братися чимало інших факторів, що стосуються розміщення таких фермерських системи та їх критичних особливостей. Також, в межах статистичних даних використання земель на 38%, багато цієї землі використовується для вирощування худоби, а не лише для вирощування врожаю. Однак, вихідні статистичні дані видаються абсолютно неймовірними стосовно можливостей ефективності та продуктивності. По суті, якщо ми би теоретично взяли лише ті землі, які зараз використовуються тільки для вирощування врожаю (близько 4 408 320 000 акрів[74]), замінюючи процес вирощування, оснований на землі, лише на такі 30-поверхові системи вертикальних ферм (розміщенні поряд одна з одною), обсягу виробництва було б достатньо, щоби прогодувати 34 440 000 000 000 (34,4 трильйони) людей[75].

Враховуючи, що нам буде потрібно прогодувати лише 9 мільярдів людей до 2050 року, для чого використовуватиметься близько 0,02% цієї теоретичної продуктивності, будь-які практичні заперечення, доволі поширені при аналізі наведеної вище екстраполяції, виглядають сумнівними. Як останнє зауваження варто зазначити, що білки, які є легко доступними в рослинному світі, все ще ставлять під питання інтерес у виробництві м’яса. Із погляду стійкості, ігноруючи загальні моральні питання та, вірогідно, негуманні практики, які все ще є загальнопоширеними для індустріалізованого вирощування худоби, виробництво м’яса є екологічно шкідливим актом сьогодні.

Відповідно до даних Міжнародного науково-дослідницького інституту тваринництва (ILRI), системи тваринництва займають близько 45% поверхні Землі[76]. Відповідно до даних Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), тваринницький сектор виробляє більше парникових газів, ніж сучасний транспорт, що їздить на бензині[77]. Враховуючи також, що 90% всієї великої риби, яка колись жила в океані, зникла через надмірне виловлювання[78], нові рішення стають ще більш необхідними.

Одним з таких рішень є аквакультура, яка є фермерством безпосередньо із вирощування риби, ракоподібних та т.д. Цей прямий підхід, у випадку стійкого застосування, може задовольнити людське споживання багатою на білок рибою, вирощеною на фермах, заміщуючи попит на м’ясо, виробництво якого базується на землі. Іншим підходом є виробництво «м’яса у пробірці». М’ясо у пробірці може бути виготовлене як смужки м’язового волокна, котре вирощується шляхом злиття клітин-попередників, ембріональних стовбурових клітин або спеціалізованих сателітних клітин, знайдених у м’язовій тканині. Цей вид м’яса вирощують, зазвичай, у біореакторах.

Хоча і на експериментальному рівні, в 2013 році у Лондоні був приготований та спожитий перший у світі лабораторно вирощений гамбургер[79]. Інші вигоди включають також зменшення хвороб, які мають тваринницьке походження, і котрі є дуже поширеними, разом з можливістю уникання певних негативних для здоров’я характеристик традиційного м’яса, як це, наприклад, відбувається у виробництві при видаленні жирних кислот.

(2) Чиста вода

Враховуючи, що людський організм без прісної води може прожити лише кілька днів[80], доступний для всіх достаток цього найбільш базового ресурсу є критичним. Окрім того, вода є основою багатьох промислових методів виробництва, включаючи саме сільське господарство. Прісна вода – це поширена в природі вода, яка міститься на земній поверхні у вигляді льодовикових щитів, льодовикових шапок, льодовиків, айсбергів, боліт, ставків, озер, річок та струмків, а також під землею – підземні води у водоносних шарах та підземні течії. 97% усієї води на планеті Земля є солоною і не може споживатися безпосередньо.

Відповідно до даних Всесвітньої організації охорони здоров’я, «близько 2,6 мільярдів людей – половина населення всіх країн, що розвиваються, – відчувають нестачу навіть у простих «налагоджених» вбиральнях, а 1,1 мільярда людей не мають доступу до будь-якого виду налагодженого джерела питної води. Прямим наслідком цього є:

● 1,6 мільйонів людей помирають щороку від шлунково-кишкових захворювань (включаючи холеру), що є властивим для відсутності доступу до безпечної питної води та базової санітарії, і 90% із цих смертей припадають на дітей віком до 5 років – головним чином у країнах, що розвиваються;

● 160 мільйонів людей інфіковані шистосомозом, що призводить до десятків тисяч смертей щороку; 500 мільйонів людей ризикують захворіти на трахому, з яких 146 мільйонів можуть втратити зір, а у ще 6 мільйонів зір може послабитись;

● Кишкові глисти (аскаридоз, трихоцефальоз та анкілостомоз) є поширеною проблемою у країнах, що розвиваються, через невідповідну якість питної води, санітарії та гігієни, де 133 мільйонів людей страждають від великої кількості інфекцій, пов’язаних з кишковими глистами; щороку фіксують близько 1,5 мільйонів випадків клінічного гепатиту»[81].

Відповідно до даних ООН, до 2025 року приблизно 1,8 мільярдів людей будуть жити у вододефіцитних регіонах, а 2/3 всього світового населення житиме в областях з низькою якістю води[82]. Так само, як і з більшістю всіх сучасних світових проблем, пов’язаних з ресурсами, ця проблема стосується і поганого управління та відсутності індустріальних програм. Із погляду управління, через забруднення, надмірне використання та неефективну інфраструктуру в світі марнують величезний об’єм води. Близько 95% всієї води, яка надходить у більшість помешкань, повертається в каналізацію після одноразового використання[83].

Системним рішенням для оптимізації такого використання є таке проектування кухонь та ванних кімнат, щоби вони перехоплювали воду для різних цілей. Наприклад, вода, яка протікає через раковину або душ може використовуватися для туалету. Різні компанії недавно почали впроваджувати такі ідеї на практиці, але назагал більшість інфраструктур не роблять нічого, що нагадувало б схеми повторного використання. Це теж стосується великих комерційних будівель, які можуть створювати мережі повторного використання скрізь по всій будівлі, в поєднанні зі збором дощової води задля інших цілей, і таке інше.

Забруднення води є проблемою, яка впливає як на розвинуті країни, так і на країни, що розвиваються, на багатьох рівнях. За оцінками Управління з охорони навколишнього середовища США (EPA), 850 мільярдів галонів необроблених викидів (відходів) зливають у водойми щороку, призводячи до більш, ніж 7 мільйонів захворювань щорічно[84]. За оцінками Центру з управління водою «третього світу» лише приблизно від 10% до 12% стічних вод в Латинській Америці обробляють належним чином. Місто Мехіко, наприклад, «експортує» свої необроблені стічні води місцевим фермерам.

Фермери це цінують, тому що вода підвищує врожайність, але стічні води дуже сильно забруднені патогенними мікроорганізмами та токсичними хімічними речовинами, що становлять серйозний ризик для здоров’я як самих фермерів, так і споживачів сільськогосподарської продукції, яка вирощується на цій території. В Індії великі міста виливають необроблені стічні води у водойми, які служать для поставки питної води. Місто Делі, наприклад, виливає стічні води безпосередньо в річку Ямуна – джерело питної води для близько 57 мільйонів людей[85].

При пошуку рішень цієї проблеми потрібно, зокрема, звернути увагу на широку неефективність, причиною якої є грошові обмеження більшості держав для того, щоб установити належні системи відходів, в поєднанні з імперативом промислового дизайну включити технічні прийоми систем повторного використання для того, щоби краще зберігати та користуватися нашими наявними ресурсами.

Крім цього, найбільш значним, широким рішенням для подолання цих проблем, яке би не лише полегшило зменшення поточних негараздів із водою, що вражають більш ніж 2 мільярди людей, але й також дозволило би перейти до умов відносного достатку прісної води для всіх людей, є використання сучасних а) очисних систем та б) систем опріснення як у макроіндустріальних, так і у мікроіндустріальних масштабах.

(a) Очищення:

Прогрес у очищенні води дуже стрімко пришвидшився разом з появою нових технологічних варіацій у цьому підході. Мабуть, одним з найбільш ефективних на сьогодні є «ультрафіолетова (UV) дезінфекція». Цей процес застосовується у широких масштабах, потребує мало енергії та дуже ефективний.

За словами інженера Ашока Гаджила, винахідника портативних ультрафіолетових систем, «із погляду використання енергії, 60 ват електричної енергії – що можна прирівняти до потужності однієї звичайної настільної лампи – достатньо, щоби дезінфікувати воду зі швидкістю 1 т/год, або п’ятнадцять літрів на хвилину… Такої кількості води достатньо, щоб задовольнити потреби у питній воді місцевого населення кількістю 2000 осіб»[86]. Цей прилад, розроблений Гаджилом для бідних сільських зон, може працювати від сонячних панелей, важить лише 15 фунтів і не має ніяких токсичних викидів.

Звісно, це не панацея. Дезінфекція ультрафіолетом дуже добре спрацьовує проти бактерій та вірусів, проте, вона є менш ефективною для інших типів забруднення, таких, наприклад, як суспендовані тверді частинки, каламутність, колір або розчинна органічна матерія[87]. При застосуванні у великих масштабах, ультрафіолет часто поєднується з більш стандартною обробкою, з такою, наприклад, як хлорування, як це відбувається з найбільшим у світі заводом із дезінфекції питної води ультрафіолетом у Нью-Йорку, що може обробляти 2,2 мільярда американських галонів (8 300 000 кубічних метрів) на день[88]. Це складає 3 029 500 000 кубічних метрів на рік.

Одна середньостатистична людина у Сполучених Штатах споживає 2842 кубічних метрів на рік[89]. Сюди також входить прісна вода, яка використовується для промислових потреб, а не лише для прямого споживання (пиття). Середній показник у світі складає 1385 кубічних метрів на рік[90]. Китай, Індія та Сполучені Штати на сьогодні є найбільшими споживачами прісної води у світі і більшість цієї води використовується у виробництві, головно у сільському господарстві[91]. По суті, близько 70% всієї прісної води у світі використовується в сільському господарстві[92].

Заради суто статистичного аргументу, ігноруючи дуже важливий розгляд стратегічного використання води, систем повторного її використання та можливостей її зберігання шляхом прогресивних та ефективних індустріальних застосувань, розгляньмо просте питання: що потрібно для того, щоби дезінфікувати (припускаючи, що це є необхідним) всю прісну воду, яка зараз використовується світовим населенням за середнім показником, в усіх контекстах? Враховуючи середній показник у світі, який складає 1385 кубічних метрів та кількість населення в 7,2 мільярди, ми прийдемо до загального щорічного споживання в 9,972 трильйони кубічних метрів.

Використовуючи дані продуктивної здатності заводу із дезінфекції питної води ультрафіолетом у Нью-Йорку, яка складає близько 3 мільярди кубічних метрів на рік, як базу установки таких заводів, ми побачимо, що нам потрібно 3 327 таких заводів у всьому світі[93]. Нью-йоркський завод займає близько 3,7 акрів (160 000 квадратних футів)[94]. Це означає, що теоретично потрібно близько 12 309 акрів землі для того, щоби забезпечити очистку всієї прісної води, яка у цей момент споживається усім світовим населенням. Звісно, немає необхідності казати, що існує чимало інших «наслідкових» факторів, які вступають в дію, як наприклад, потреба в електроенергії у поєднанні з критичною важливістю розміщення.

Втім, розгляньмо це в ширшому, більш продуманому порівнянні. Одні лише збройні сили США, які мають 845 441 військових будівель та баз, займають близько 30 мільйонів акрів землі у світі[95]. Потрібно лише 0,04% цієї землі для того, щоб продезинфікувати всю прісну воду, яка споживається у світі, якби це було потрібно в таких масштабах.

(b) Опріснення

Крім реалістичних можливостей масового глобального очищення забрудненої прісної води, імовірно, найбільш потужними засобом для того, щоби забезпечити поставку придатної до вживання, питної води є її перетворення прямо із солоного джерела, тобто з океану. Зважаючи на те, що більшість води, яку містить планета є солоною, лише один цей метод, при його правильному використанні, забезпечить глобальний достаток води.

Найбільш поширеним методом опріснення, відомим на сьогодні, є «зворотній осмос» – процес, який виймає водні молекули із солоної води, залишаючи іони солі у залишковій ропі, яка є побічним продуктом відходів. Відповідно до даних Міжнародної асоціації опріснення, «у цей момент, на зворотній осмос (ЗО)… припадає близько 60% всіх встановлених виробничих потужностей, за яким йде термальний процес багатоступеневого миттєвого випарювання (англ. «MSF» або «multi-stage flash»), який складає 26% та метод багатоколонної дистиляції (англ. «MED» або «multi-effect distillation), що складає 8,2%»[96]. На 2011 рік у світі існувало близько 16 000 дистиляційних заводів, а загальна світова продуктивність всіх оперативних (тобто діючих) заводів складала 66,5 мільйони кубічних метрів на день, або приблизно 17,6 мільярдів американських галонів щодня[97].

Як буває з будь-якою технологією, багато прогресивних методів, які сьогодні розглядаються як «експериментальні», пропонують потужне посилення ефективності при розвитку цих тенденцій. Один із таких методів називається ємнісним опрісненням (ЄО), відомим також як ємнісна деіонізація (ЄД). Він показав свою високу ефективність в плані використання енергії, нижчого тиску, відсутність мембранних компонентів та відсутність шкідливих викидів на противагу традиційним практикам. Його також можна дуже легко нарощувати, оскільки для цього потрібно просто збільшити кількість електронів потоку в системі[98].

Отже, якщо ми розглянемо наявні в загальному методи в поєднанні з новими методами, ми побачимо загальну тенденцію посилення ефективності як у збереженні енергії, так і у продуктивності[99]. Після цієї коротенької примітки, подальший фокус екстраполяції в напрямку «постдефіцитного» застосування опріснення води буде включати лише поточні, перевірені методи, які вже застосовуються, а саме – систему зворотного осмосу.

Вікторіанський опріснюючий завод є прогресивним заводом з опріснення морської води методом зворотного осмосу, який розміщується поблизу міста Вогтаггі, Бас-кост, в південній Вікторії, Австралія. Він був збудований в грудні 2012 року і може виробляти, за скромними розрахунками, близько 410 000 кубічних метрів опрісненої води на день (150 мільйонів кубічних метрів на рік)[100], тоді як площа, котру він займає, становить близько 20 гектарів (приблизно 50 акрів землі)[101]. Оскільки, як вже зазначалося раніше, загальне щорічне споживання води у світі на сьогодні складає близько 9 трильйонів 972 мільярдів кубічних метрів, то це означає, що потрібно було би 60 000 заводів[102] для того, щоб обробити всю питну воду, яка використовується. Знову ж таки, ця екстремальна екстраполяція призначена для того, щоби мати якусь порівняльну точку, оскільки у дійсності нам не потрібно опріснювати так багато води.

Втім, припускаючи, що нам насправді потрібно постійно опріснювати морську воду для того, щоби відповідати викликам глобального споживання, в загальному нам би знадобилося 3 мільйони акрів землі. Планета має близько 217 490 миль берегової лінії[103], що означає: при широкому використанні моделі, яка застосовується у місті Вогтаггі, яка займає, умовно, 20 гектарів (близько 50 акрів), при тому, що в гектарі 100 метрів (або 328 футів), припускаючи, що споруда буде мати чотири гектари глибиною та п’ять гектарів завдовжки, та розміщуватися паралельно до берегової лінії, завод буде займати до 1 640 футів вздовж берега. Припускаючи, що ці 60 000 заводів будуть однакові за розмірами, це означає, що вони зайняли б 98 400 000 футів, або 18 636 миль берегової лінії (8,5% від всієї світової берегової лінії).

Звісно, це доволі велика частка берегової лінії, і при виборі відповідного місця розташування такого заводу, зазвичай, беруть до уваги чимало інших факторів. Знову ж таки, наведена екстраполяція цих статистичних даних має на меті лиш дати загальне уявлення про те, що означає така продуктивність у світлі дефіциту води та стресових проблем сьогодення. Проте факт залишається фактом: очевидно, що в рамках такої програми за допомогою самого лиш опріснення, інфраструктурно поєднаного із системою розподілу води для її транспортування сушею, можна задовольнити потреби людей, які страждають від нестачі води.

Для завершального прикладу можна зменшити цю абстрактну екстраполяцію і застосувати її в умовах реального життя. Наприклад, на африканському континенті, населення якого на 2013 рік складало приблизно 1 мільярд населення[104], близько 345 мільйонів людей не мали доступу до питної води у достатній кількості[105]. Якщо ми застосуємо вищезгаданий середній рівень споживання, що складає 1385 кубічних метрів на рік, намагаючись забезпечити таким об’ємом води кожного з тих 345 мільйонів людей, нам потрібно було би виробляти 477 825 000 000 кубічних метрів щорічно.

Якщо використовувати річну продуктивність виробничих потужностей у Вогтаггі, яка складає 150 мільйонів кубічних метрів, як базову цифру, то для Африки знадобилося б 3185 50-акрових заводів вздовж берегової лінії для того, щоб задовольнити такий попит. Це забрало би близько 5 223 400 футів або 989 миль (довжина берегової лінії Африки – 25 158 миль). Це складає лише 3,9% берегової лінії Африки[106].

Проте, якщо зменшити цю цифру вдвічі й використовувати систему опріснення води для одного сегменту та систему ультрафіолетового очищення – для іншого, то процес опріснення потребував би близько 1,9% або 494 миль берегової лінії для розміщення опріснювальних виробничих потужностей і лише 296 акрів землі для потужностей з очищення води. Це мізерна частка від загальної площі суші Африки (близько 7 мільярдів акрів). До того ж це цілком здійсненна річ, і очевидно, що в цьому випадку (зрештою, як і в усіх інших випадках) ми стратегічно максимізували б більш ефективний процес очищення, а опріснення застосовували б для решти попиту.

Такі сирі статистичні дані показують, що при ультрафіолетовому та традиційному знезаражуванні, в поєднанні з традиційними процесами опріснення, які існують зараз, навіть ігноруючи швидкий прогрес, що відбувається в обох галузях[107], який ймовірно дасть експоненціально прогресивний рівень ефективності в наступних десятиліттях, думка про те, що ми повинні терпіти нестачу води є абсурдом. При обох цих ізольованих екстраполяціях припускається, що буде застосовуватися лише один із методів у глобальних масштабах, наче немає іншого джерела питної води.

У реальності, зважаючи на наявний рівень все ще доступної свіжої води, в поєднанні з простим, розумним переналаштуванням мережі схем повторного використання води задля подальшого збереження теперішньої продуктивності, в поєднанні як із великомасштабними, так і з маломасштабними процесами опріснення та знезараження, відповідно до вимог у різних регіонах (багато з яких може живитися швидко прогресуючими процесами відновлювальної енергії), ми маємо технічну здатність довести доступність питної води до рівня абсолютного глобального достатку. 

(3) Енергія

Відновлювані джерела енергії – це джерела, які постійно поповнюються. Такі джерела включають енергію з води, вітру, сонця та геотермальних джерел. На противагу їм, таке паливо як, наприклад, вугілля, нафта або природний газ є невідновлюваним, оскільки вони базуються на покладах Землі, що не проявляють короткотермінової регенерації.

На початку ХХІ століття можливості отримання чистої енергії з відновлюваних джерел набули суттєвого схвалення[108]. Спектр застосування, масштабність та рівень ефективності, в поєднанні з прогресивними методами зберігання та передачі енергії, вірогідно зробили наші поточні методи, які головним чином основані на вуглеводневій енергії застарілими, особливо, якщо брати до уваги постійні негативні наслідки їхнього використання. Тоді, як ядерна енергія є ефективною і деким розглядається, наче «відновлювальна» форма, її робота створює високі ризики, зважаючи на нестійкі матеріали, які при цьому залучаються, а великомасштабні аварії, які є на її рахунку, ставлять безпечність цього виду виробництва енергії під питання[109].

В сучасному світі п’ятьма найбільш загальнопоширеними відновлюваними джерелами є гідроелектростанції (з дамбами), сонце, вітер, геотермальні джерела та біопаливо. На відновлювальні джерела енергії сьогодні припадає близько 15% від глобального використання енергії, де гідроелектростанції налічують 97% від цієї цифри[110].

Зважаючи на те, що понад 1,2 мільярди людей у світі не мають доступу до електроенергії[111] в поєднанні з постійним забрудненням та періодичними кризами, які пов’язані з традиційними, невідновлювальними методами, мета цього підрозділу – показати, що небезпечні реалії пов’язані з викопним паливом та ядерною енергією є більше непотрібними. Сьогодні ми можемо забезпечити енергією весь світ багато разів чистими, відновлюваними методами із відносно малим екологічним впливом, більшою мірою локалізовано, відповідно до потреб єдиної структури, міста або індустріального застосування.

Утім, важливо відзначити на самому початку, що зараз не існує єдиного рішення. Оскільки різні регіони землі мають різні схильності до отримання та використання відновлювальної енергії, їх застосування повинно розглядатися як проектування системи або мережі комбінацій різних способів. Беручи це до уваги, відзначаючи найбільш доцільні з цих можливостей, які створюють достаток, мабуть, найкраще було би думати про отримання, видобуток та використання відновлювальної енергії у двох категоріях: (a) Великомасштабні або базового навантаження та (b) Маломасштабні або загальні системи змішаного використання. 

(a) Великомасштабні або базового навантаження:

Великомасштабний виробіток, який потрібен для задоволення потреб «базового навантаження» для того, щоби живити місто або промисловий центр з високим споживанням енергії, включає чотири основні способи: (a1) геотермальні електростанції, (a2) вітряні ферми, (a3) сонячні поля та (a4) вода (океани та гідроенергетика). 

(a1) Геотермальні джерела:

Геотермальна енергія[112] – це енергія, яку, по суті, отримують з природного тепла розплавленого ядра Землі, а електростанції, зазвичай, розміщують у зонах, що розташовані відносно близько до великих теплових центрів[113] [114]. Звіт Массачусетського технологічного інституту за 2006 рік про геотермальну енергію, при просуванні прогресивної системи вилучення енергії із назвою «EGS» (посилена геотермальна система) показав, що в Землі зараз є в наявності 13 000 зетаджоулів електроенергії, разом з можливістю зібрати ще 2000 зетаджоулів завдяки удосконаленій технології[115].

Загальне споживання енергії в усіх країнах на планеті складає близько половини зетаджоуля (0,55) на рік[116], а це означає, що лише з одного цього середовища ми можемо отримати достатньо енергії, щоби живити всю планету тисячі років. У звіті Массачусетського технологічного інституту також було підраховано, що достатньо енергії є також і в скельних породах на глибині 10 км, яких у самих лише США достатньо, щоби забезпечити всі поточні світові потреби в електроенергії на наступні 30 000 років.

Навіть при очікуваному посиленні споживання на 56% до 2040 року, обсяг геотермальних джерел є величезним при відповідному видобуванні[117] [118]. Окрім того, вилучення тепла з надр Землі видається абсолютно незначним в порівнянні з його запасами, що робить це джерело практично необмеженим у відношенні до фактичного людського споживання[119]. Також, оскільки енергія виробляється постійно, то немає ніяких проблем з перебоями і цей тип енергії може вироблятися постійно без потреби в зберіганні.

Екологічний вплив геотермального методу отримання енергії є відносно дуже низьким. Ісландія майже ексклюзивно використовує його протягом певного часу і її заводи дають надзвичайно малі викиди (не вуглецеві), порівняно з вуглеводними методами[120]. Крім виробітку сірки, в результаті застосування техніки буріння можуть також відбуватися невеликі землетруси. Ця проблема була визнана як така, що викликана людським фактором[121] і її рішенням є вдосконалення в інженерних процесах в поєднанні з ясним розумінням характеру місця для буріння.

Що стосується розміщення, то теоретично геотермальні електростанції з видобутку енергії можна розміщувати будь-де, якщо там вистачить потужності буріння на відповідну глибину, що поєднується з іншими покращеннями в технології[122]. Втім, сьогодні більшість електростанцій потребують розміщення у місцях, де тектонічні плити стикаються із Землею[123]. Геотермальна карта поверхні Землі, отримана з супутника, може показати ці ідеальні місця дуже чітко, основуючись на виділенні тепла[124]. Ці карти показують такі можливості поблизу більшості берегових ліній по всьому світу[125] тоді, коли більшість досліджень є двозначними, що стосується точного числа локацій, які можуть бути доступними, визначений потенціал в загальному є велетенським.

Міністерство енергетики США відмітило, що геотермальна енергія також займає менше території, ніж інші енергетичні джерела, включаючи викопне паливо та відновлювані джерела енергії, що зараз переважають. Протягом більш ніж 30 років, періоду, який зазвичай застосовується для оцінки впливу життєвого циклу різних джерел електроенергії, геотермальні виробничі потужності використовують 404 квадратних метри землі на гігават-годину, тоді, як вугільні виробничі потужності використовують 3,632 квадратні метри на гігават-годину[126]. Якби ми зробили базове порівняння геотермальних електростанцій до вугільних, враховуючи цю пропорцію квадратних метрів до гігават-години, то побачили би, що ми можемо розмістити близько дев’яти геотермальних електростанцій на території однієї вугільної електростанції[127] [128].

Окрім того, важливо зазначити, що нові, більш ефективні методи отримання енергії з геотермальних джерел перебувають на початковому етапі відносно свого можливого потенціалу щодо обсягу виробництва. В 2013 році було оголошено про початок будівництва електростанції потужністю 1000 МВт в Ефіопії[129]. Мегават – це одиниця потужності, а величина потужності виражається інакше ніж величина енергії, яка, своєю чергою, в контексті мегаватів виражається як мегават-година (МВт-год). Інакше кажучи, енергія – це сума виконаної роботи, тоді як потужність – це швидкість виконання роботи. Отже, наприклад, генератор потужністю 1 МВт, який постійно працює з такою потужністю, за одну годину виробляє 1 мегават-годину (МВт-год) електроенергії.

Це означає, що геотермальна електростанція потужністю 1000 МВт, відпрацювавши на повній потужності протягом 24 годин на добу, сім днів на тиждень, за рік (365 днів) буде виробляти 8 760 000 МВт/рік[130]. Поточне річне світове споживання становить 153 мільярди МВт[131], що означає: знадобилося б 17 465 умовних геотермальних електростанцій для того, щоб задовольнити глобальне споживання[132].

Відповідно до даних Світової асоціації вугілля, існує більше 2 300 діючих вугільних електростанцій, розміщених по всьому світу[133]. Використовуючи вищезгадане порівняння розмірів та продуктивності електростанцій, при якому дев’ять геотермальних електростанцій поміщаються на території однієї вугільної станції, для розміщення 17 465 геотермальних електростанцій теоретично потрібна площа 1940 вугільних електростанцій[134] (84% від загальної кількості існуючих). Також, враховуючи, що вугільні електростанції становлять лише 41% від загального поточного світового виробництва електроенергії[135]; ця теоретична екстраполяція також показує, як геотермальні електростанції, займаючи 84% території самих лише вугільних електростанцій (які виробляють лише 41% енергії), задовольнили б 100% світового об’єму споживання електроенергії.

При цьому всьому не буде відбуватися такого забруднення від вугільної енергетики, яке розглядається як одна з найбільш забруднюючих практик у світі разом з тим, що це спричиняє, ймовірно, найбільший вплив на посилення концентрації СО2 в атмосфері, що відбувається внаслідок людської діяльності.

(a2) Вітрові ферми

Результати досліджень Міністерства енергетики США показали, що збір енергії з повітря на Великих рівнинах у штатах Техас, Канзас та Північна Дакота може забезпечити достатньо електроенергії для того, щоб живити всі США[136]. Більш дивовижним фактом є те, що дослідження Стенфордського університету в 2005 році, які були опубліковані в журналі «Journal of Geophysical Research», показали, що коли б використовувалося лише 20% всього потенціалу вітру, то цього було б достатньо, щоб задовольнити потребу всього світу в енергії[137].

На підтвердження цього – ще два недавніх дослідження не пов’язаних між собою організацій, які були опубліковані в 2012 році. Вони навели розрахунки, що при наявній технології вітрових турбін Земля могла б виробити сотні трильйонів ват потужності. Це, по суті, набагато разів більше за поточне світове споживання[138]. Вітрова енергія – це, можливо, одна з найбільш простих та екологічно безпечних форм відновлюваної енергії, а масштабність її застосування обмежена лише місцем.

Використовуючи за базис Центр вітряної енергії Альта з площею 9000 акрів, яка має потужність 1320 МВт енергії, теоретично стає можливим щорічний обсяг виробництва в 11 563 200 МВт-год[139]. Це означає, що потрібно було б орієнтовно 13 231 одиниці 9000-акрових вітрових ферм для того, щоб досягнути поточної цифри з виробництва, що складає 153 мільярди МВт-год. Це означає, що потрібно було б 119 079 000 акрів землі (з достатнім вітром)[140]. Це становить 0,3% поверхні Землі, яка була б потрібна для того, щоб забезпечувати енергією весь світ[141]. Знову ж таки, тут не йдеться про те, що ці речі є ідеальними, зважаючи на те, яке місце пасує для вітрових ферм, разом з іншими важливими факторами. Це – просто загальний розгляд можливостей.

Утім, одна унікальна обставина, що стосується вітрового виробітку енергії, полягає в потенціалі його застосування далеко від берега. Порівнюючи з вітровими електростанціями, які розміщуються на суші, електростанції, розташовані далеко від берега, в середньому, мають набагато більший видобуток, оскільки там швидкість вітру має тенденцію бути вищою. Це також полегшує задачу, що стосується нестачі площі та регіональних обмежень.

Відповідно до оцінювання позаберегових енергетичних ресурсів США, в Сполучених Штатах з позаберегових вітрових ресурсів може бути отримано 4150 гігават (4 150 000 МВт) потенційної продуктивності вітряних турбін[142]. Припускаючи, що ця продуктивність буде незмінною протягом року, після енергетичного конвертування ми отримаємо на виході 36 354 000 000 МВт-год/рік. Враховуючи, що Сполучені Штати в 2010 році споживали 25 776 ТВт-годин енергії (25,78 мільярдів МВт-год)[143], ми бачимо, що саме лише отримання енергії за допомогою вітру в позаберегових зонах перевищує національне споживання, що складає близько 10,6 мільярдів МВт-год, або 41%.

Інтуїтивно, екстраполюючи цей національний рівень продуктивності для решти узбережжя світу, беручи також до уваги вищезгадані статистичні дослідження, що стосуються електростанцій, розташованих на суші, які показали, що ми можемо забезпечити електроенергією весь світ багато разів лише наземними електростанціями[144], можливості створення достатку енергії, основаної на вітрі, вражають.

(a3) Сонячні поля

Верхні шари атмосфери Землі отримують близько 1,5×1021 ват-годин сонячного опромінення щорічно. Така величезна кількість енергії у понад 23 000 разів більша, ніж кількість, яка споживається людським населенням на цій планеті[145]. Якщо людство змогло б зібрати одну десяту одного відсотка сонячної енергії, яка падає на Землю, то ми отримали б доступ до вшестеро більшої кількості енергії, ніж ми споживаємо в усіх формах сьогодні. При цьому майже не відбувалося б викиду парникових газів. Можливість зібрати цю енергію залежить від технології і того, наскільки високий відсоток випромінювання при цьому абсорбується.

Традиційна фотовольтаїка, яка є сьогодні найбільш поширеною формою, що використовується переважно у невеликих прикладних застосуваннях, застосовує силікон як напівпровідник та виготовляється як плоскі клітини або листи. Концентраторна фотовольтаїка (КФВ) є зазвичай в середньому ефективнішою, ніж неконцентрована; однак вона потребує більш прямого опромінення для відповідного фокусування світла.

Концентрована сонячна енергія (КСЕ) – це широкомасштабний підхід, що використовує дзеркала або лінзи для того, щоб сконцентрувати велику площу сонячного світла або сонячної термальної енергії на одну невелику ділянку площі. Електроенергія виробляється, коли сконцентроване світло конвертується в тепло, що приводить в рух тепловий двигун (наприклад, парову турбіну), який пов’язаний з генератором електричної енергії або чимось подібним. На відміну від фотовольтаїки, в якій сонячна енергія безпосередно конвертується в електрику, ця технологія конвертує її через тепло. Нещодавно почали широко використовувати різноманітні методи збереження енергії для того, щоб мати до неї доступ вночі.

Варіацією КСЕ є СТЕ, або сонячна термальна енергія. СТЕС Айвонпа (англ. «Ivanpah Solar Electric Generating System») у Каліфорнії (США) займає 3500 акрів землі[146], а її заявлений щорічний виробіток складає 1 079 232 МВт-год[147]. У той час як СТЕС Айвонпа не використовує ніякої форми зберігання енергії, вона обслуговує близько 140 000 будинків в регіоні. Якщо зробити екстраполяцію, використовуючи СТЕС Айвонпа як базис, то, щоб теоретично задовольнити поточне всесвітнє споживання енергії, базуючись на такій виробничій потужності, нам знадобилося б 141 767 таких полів або 496 184 500 акрів. Це складає 1,43% від загальної площі Землі[148].

Знову ж таки, тут не йдеться про те, що такі речі є практичними. До того ж ми не збираємося ігнорувати різницю у рівнях випромінювання в різних частинах Землі. Проте пустелі, які апріорі сприятливіші для встановлення сонячних полів і набагато менш сприятливі для життя людей, становлять приблизно 1/3 частину всієї площі суші, або близько 12 мільярдів акрів. Якщо зіставити це з приблизно 500 мільйонами акрів, які теоретично потрібні для того, щоб «живити електроенергією весь світ», то, виходячи з нашої екстраполяції, потрібно було б лише 4,1% світової площі пустель[149].

Окрім того, інші проекти, схожі на СТЕС Айвонпа мають вбудовані системи зберігання енергії. Сонячна електростанція «Солана» (англ. «Solana») потужністю 280 МВт в Арізоні поєднує технологію параболічних дзеркал з технологією термального збереження енергії у вигляді розплавленої солі, що дозволяє продовжувати виробництво до шести годин після того, як небо остаточно потемніє[150].

Загалом, рівень прогресу у фотовольтаїці, геліотермальній енергетиці, методах зберігання та інших давніших, а також нових, технологіях продовжує стрімко зростати, показуючи, що багато застосувань, які ми сьогодні розглядаємо як високоефективні, стануть значною мірою неефективними через одне чи два десятиліття. Під час подальшого, детальнішого розгляду менш масштабних рішень щодо відновлювальних джерел енергії, ми опишемо локалізоване використання сонячної енергії при самому будівництві будівель та житла, що ймовірно є тим, де прихована справжня майбутня ефективність. Задача полягає у тому, щоби зробити цю технологію компактною та достатньо ефективною для локалізованого, індивідуального використання.

Втім, сонячні електростанції, так само як і геотермальні та вітрові електростанції, мають велетенський глобальний потенціал самі по собі, і немає жодних сумнівів, що при відповідних ресурсах та прояву уваги, лише самі ці сонячні поля могли б теоретично встановити інфраструктуру та рівень ефективності достатній для того, щоб живити енергією весь світ.

(a4) Водна або гідроенергія

Отримання відновлювальної енергії, основаної на воді, зокрема, відбувається з двох великих джерел: самого океану та водних потоків річного типу, які використовують силу гравітації водоспадів або проточної води, зазвичай у віддалених від моря річках. Останні, здебільшого, на практиці називають гідроелектричними і, як зазначалося раніше, вони на теперішній момент складають велику частину від наявної інфраструктури відновлювальних джерел енергії[151].

З іншого боку, величезний потенціал океану досі не використовувався навіть в межах найменшої частки своєї продуктивності. Можна без натяжок припустити, що при розумному зборі енергії як з різних механічних течій океанських вод, так і за допомогою використання різниць тепла, що є відомим як енергія температурного градієнта морської води (ЕТГМВ), одна лише потужність вод океану могла би також живити енергією весь світ[152] [153] [154]. Беручи до уваги нинішній рівень використання гідроелектричної енергії (дамби), описаний раніше, цей розділ, проте, фокусуватиметься на потенціалі океану.

Найбільш промовисті потенційні можливості моря зараз проявляються у хвилях, приливах, океанських течіях, океанських термальних джерелах та осмотичній енергії. Хвилі першочергово спричинені вітрами; приливи – гравітаційним тяжінням Місяця; океанські течії – обертанням Землі; океанські термальні джерела є результатом дії сонячного тепла, абсорбованого поверхнею океанів; осмотична енергія є продуктом різниці у концентрації солей при зустрічі свіжої води із солоною водою.

 

Хвиля:

Було визначено, що світовий потенціал енергетичної корисності хвиль становить близько 3 ТВт[155] або близько 26 280 ТВт-год/рік при постійному видобутку. Це майже 20% поточного світового споживання. Такий обсяг енергії було встановлено, аналізуючи глибоководні регіони далеко від континентального узбережжя. Теоретична оцінка потужності оцінюється в 3,7 ТВт, де кінцева чиста цифра була скорочена приблизно на 20% для того, щоб компенсувати різноманітну неефективність (наприклад, льодовий покрив), пов’язану з певним регіоном. Виробіток енергії переважно визначається висотою, протяжністю й швидкістю хвилі та густиною води.

Нині застосування хвильових ферм або будівництво заводів із збирання енергії хвиль далеко від берега зіштовхнулося з обмеженнями в плані масштабності використання, то ж лише близько шести країн зрідка застосовують цю технологію[156]. Найбільш сприятливі місця для розміщення таких станцій – західне узбережжя Європи, північне узбережжя Великобританії, тихоокеанське узбережжя Північної та Південної Америки, узбережжя Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії.

 

Припливи та відпливи:

Приливи та відпливи мають дві підформи: діапазон та потік. Діапазон приливу – це, по суті, «підняття і опускання» областей океану. Потік приливу – це течії, створені періодичним рухом припливів та відпливів, які часто посилюються завдяки формі морського дна.

Різні області Землі мають велику різницю в діапазонах[157]. У Великобританії, в області з високою активністю припливів і відпливів, було помічено десятки доступних місць, при застосуванні припливно-відпливної енергії яких, як прогнозується, можна було б забезпечити 34% всього споживання енергії країни[158]. Давніші дослідження показали, що продуктивність приливно-відпливної енергетики на глобальному рівні складає 1800 ТВт-год/рік[159]. Свіжі дослідження показали теоретичну продуктивність (як діапазону так і потоку) в 3 ТВт, за умови лише часткового їх використання[160].

Тоді, як припливи та відпливи є достатньо передбачуваними, вони також підлягають щоденним періодам перемінності, базуючись на чергуванні припливів та відпливів. Припускаючи, що маючи основу лише на цій прогресивній технології можна зібрати 1,5 ТВт на рік, це означає що близько 7% всієї світової енергії може бути отримано з припливів та відпливів.

 

Океанські течії:

Так само як і з припливно-відпливними потоками, океанські течії проявляють велетенській потенціал. Ці течії протікають у відкритому океані постійно, тож розробляються різноманітні новітні технології для того, щоби використовувати це здебільшого не застосоване середовище.

Як і з усіма відновлювальними джерелами енергії, продуктивність при використанні цього потенціалу напряму залежить від ефективності застосовуваних технологій. Виконавче управління з екології навколишнього середовища (англ. «EOEA») оцінює поточний потенціал в 400 ТВт-год/рік[161]. Втім, існують всі підстави припускати, що ця цифра є застарілою. Попередні застосування турбін та технологій млинного типу для ловлі таких водних потоків потребували в середньому потік швидкістю п’ять або шість вузлів, щоби працювати ефективно, в той час як більшість потоків на Землі течуть повільніше, ніж три вузли[162]. Однак нещодавні розробки показали можливість отримання енергії з водних потоків швидкістю менше, ніж два вузли[163]. Зважаючи на такий потенціал, можна припустити, що лише одні океанські течії мають змогу живити весь світ електроенергією[164].

Потенціал Гольфстріму[165] оцінюється в 13 ГВт фактичної продуктивності, припускаючи, що 30% ККД припадає на більш традиційні турбінні технології[166]. Це дорівнює 13 000 МВт або, при постійному використанні потоку протягом року, близько 113 880 000 МВт-год/рік[167]. За оцінками, Сполучені Штати в 2011 році споживали 4,1 мільярди МВт електроенергії[168]. Це означає, що 30% від споживання електроенергії США[169] може покрити один лише Гольфстрім. Знову ж таки, всі ці обрахунки здійснені, припускаючи використання лише устояних технологій.

 

Осмотична енергія:

Осмотична енергія, або енергія сольового градієнту – це енергія, яка з’являється завдяки різниці концентрації солі в морській та річній воді. Норвезький центр відновлювальної енергетики (англ. «The Norwegian Center for Renewable Energy», «SFFE») оцінює її глобальний потенціал у близько 1370 ТВт-год/рік[170], інші оцінюють його приблизно в 1700 ТВт-год/рік[171], або в еквіваленті половини всього попиту на електроенергію в Європі[172].

Зараз осмотична енергетика перебуває на своєму початковому етапі, та її використання завдяки прогресивним технологіям є багатообіцяючим. Електростанції можуть, в принципі, будуватися будь-де, де прісна вода стикається з морською водою. Вони можуть виробляти електроенергію 24 години на добу 7 днів на тиждень, незалежно від погодних умов.

 

Океанська термальна енергетика:

Завершальним способом видобутку енергії океану, який варто зазначити, є енергія температурного градієнта морської води (англ. «Ocean thermal energy conversion, OTEC»). При використанні різниці температур на поверхні океану та на його глибині, тепліша вода з поверхні використовується для нагрівання такої рідини, як, наприклад, нашатирний спирт, яка переходить у газоподібний стан і при розширенні приводить у дію турбіну, яка, своєю чергою, виробляє електроенергію. Потім рідина охолоджується завдяки холодній воді з глибин океану і повертається у рідкий стан, таким чином процес повторюється знову і знову.

З усіх джерел енергії, які базуються на океані, енергія температурного градієнта морської води має найбільший потенціал. За оцінками, не завдаючи шкоди температурній структурі океану, можна вироблятися 88 000 ТВт-год/рік[173]. Ця цифра може і не виражати загальну корисну продуктивність, та вона імовірно означає, що понад половина всього поточного глобального споживання енергії може задовольнятися однією лише енергетикою температурного градієнта морської води. На 2013 рік більшість наявних електростанцій, які використовували метод енергії температурного градієнта морської води, були експериментальними або дуже малими за своїм масштабом. Проте, було запущено кілька великих проектів промислових масштабів, включаючи електростанцію потужністю 10 МВт біля берегів Китаю[174] та електростанцію потужністю 100 МВт поблизу Гаваїв[175]. Одна лише позаберегова електростанція потужністю 100 МВт може теоретично живити електроенергією весь Великий Острів Гаваї[176], тобто – 186 000 людей, згідно з переписом 2011 року.

На завершення цього підрозділу, присвяченого видобутку енергії з океану, у відповідності до попередніх категоріальних оцінок, які було зроблено для сонячної, вітрової та геотермальної енергетики, варто розглянути загальний, комбінований (значною мірою – поміркований) потенціал кожного зазначеного середовища. Коли це, звісно, буде грубою екстраполяцією, оскільки існує багато комплексних змінних, включаючи той факт, що певні застосування все ще є напівекспериментальними і складними для їх відповідної оцінки, ця загальна цифра все таки допоможе усвідомити найбільш широку перспективу щодо потенціалу відновлювальних джерел океану. Ось список всіх зазначених глобальних потенційних можливостей:

 

Хвилі: 27 280 ТВт-год/рік

Припливи та відпливи: 13 140 ТВт-год/рік (1,5 ТВт × 8760 годин)

Океанські течії: 400 ТВт-год/рік (давні оцінки при застарілих технологіях)

Осмотична енергія: ~1500 ТВт-год/рік (середній показник зазначених статистичних даних)

Океанська термальна енергетика: 88 000 ТВт-год/рік.

 

Якщо скласти їх разом, ми отримаємо 130 320 ТВт-год/рік або 0,46 ЗДж на рік. Це приблизно 83% поточного світового споживання (0,55 ЗДж). Важливо відзначити, що такі цифри частково зумовлені традиційними технологіями, без урахування коригувань, що їх здатні внести недавні удосконалення. Якщо ми додамо до рівняння традиційну гідроелектричну (основану на потоках води) енергетику, яка, відповідно до даних Міжнародного енергетичного агентства (IEA), має потенціал в 16 400 ТВт-год/рік[177], то ця цифра зросте до 146 720 ТВт-год/рік, або 96% поточного світового споживання.

(b) Маломасштабні або загальні системи змішаного використання

У попередньому розділі був описаний широкий потенціал великомасштабного видобутку енергії базового навантаження з відновлюваних джерел. Вітер, сонце, вода, гідроджерела, а також геотермальні джерела показали, що вони окремо здатні задовольнити або досить сильно перевищити поточне щорічне споживання в 0,55 ЗДж.

Правильним питанням є те, як розумним чином реалізувати такі методи на практиці. Враховуючи регіональні обмеження в поєднанні з іншими місцевими проблемами, як наприклад, з переміжністю, потрібна справжня дизайнерська ініціатива для створення придатної до роботи комбінації таких засобів. Такий системний підхід є реальним рішенням, яке гармонізує оптимізовану частку кожного з цих відновлювальних джерел для досягнення глобального всезагального споживацького достатку.

Наприклад, це не є чимось неймовірним – уявити собі серію створених людиною островів, плаваючих далеко від узбережжя, які спроектовані для можливості видобутку енергії одразу з вітру, сонця, термальної різниці, припливів і відпливів, хвиль та океанських течій – все водночас і в одному місці. Такі енергетичні острови потім би передавали зібрану енергію назад на сушу для її використання людиною. Різноманітні комбінації могли би також застосовуватися і для наземних систем, наприклад, створення вітрової та сонячної комбінації враховуючи той факт, що вітер часто є більш доступним вночі, в той час як сонце доступне протягом дня.

Ба більше, творча винахідливість щодо того, як ми можемо розумно поєднувати різноманітні методи також поширюється і на те, що маємо змогу розглядати як локалізований видобуток енергії. Менші за своєю масштабністю відновлювальні методи, які підходять для одиничних структур або невеликих областей, мають ту ж саму системну логіку, що стосується комбінування. Такі локалізовані системи за необхідності могли б також об’єднуватися у більші системи базового навантаження, створюючи загальну інтегровану систему отримання енергії зі змішаних середовищ.

Загальнопоширеним прикладом сьогодні є використання єдиної структури сонячних панелей, як це відбувається із застосуванням на рівні будинку. Незважаючи на те, що ефективність цих панелей продовжує удосконалюватися, в поєднанні з введеними грошовими обмеженнями через ринковий механізм інвестицій та прибутку, більшість людей, які використовують ці системи сонячної енергії, можуть дозволити їх собі лише на рівні домашнього споживання, аніж покрити ними всі 100% потреб. (Наприклад, більшість систем застосовуються для того, щоб живити електроенергією будинок протягом дня, тоді як вночі енергія отримується з регіональної мережі базового навантаження). Такий підхід, при якому шукається максимізація використання можливостей локально, перш ніж вдаватися до споживання енергії з вищого рівня, тобто системний підхід, є ключем до практичного достатку енергії, ефективності та стійкості.

Для того, щоб у більш повній мірі зрозуміти його доречність, розширмо приклад домашнього застосування панелей сонячних батарей до його можливого теоретичного потенціалу. В 2011 році середньостатистичне річне споживання електроенергії для житлового господарства (будинку) США складало 11 280 кВт-год[178]. Враховуючи, що в 2010 році налічувалося 114 800 000 будинків[179], це означає, що споживалося близько 1295 ТВт-год/рік. Загальне споживання електроенергії в 2012 році для США становило 3 886 400 000 МВт-год/рік[180]. Це означає, що 33% всього споживання електроенергії відбувалося в будинках людей, причому більша частина цієї енергії надходила з електростанцій, які працювали на викопному паливі.

Якби всі будинки в Сполучених Штатах змогли забезпечити себе електроенергією, використовуючи тільки сонячні батареї, таке локалізоване використання енергії значною мірою зменшило б навантаження на базові мережі. Всупереч переконанням людей, станом вже на 2013 рік це було реальною можливістю, враховуючи рівень ефективності сонячних батарей та технологій зберігання електроенергії[181]. Проблема в тому, що сучасна енергетична промисловість не готова до такої ефективності, а наявні споживчі сонячні системи потерпають від високих фінансових затрат в результаті обмеженого масового виробництва, конкуренції та браку соціальної ініціативи.

Тут варто зазначити, що фінансова система та її орієнтовані на ціну механізми є бар’єром для повсюдного та оптимізованого розвитку домашніх сонячних систем в широкій перспективі (так само, як це відбувається з розвитком будь-якої іншої технології після певної моменту затвердженої ефективності). В той час як захисники капіталізму стверджують, що процес ринкового інвестування в товари, які мають попит, в загальному з плином часу зменшують собівартість цих товарів, що робить їх більш доступними для тих, хто не міг їх собі дозволити раніше, вони часто забувають, що весь цей процес є вигадкою.

Якщо з системи прибрати ціну та прибуток, сфокусувавшись лише на технології та її статистичних заслугах, як на теперішній момент, так і беручи до уваги її довготермінові тенденції ефективності (майбутні покращення), то для того, щоби набагато швидше донести до населення багатообіцяючі технології, можна було би застосовувати дослідження та стратегії відповідного розподілу ресурсів. У випадку сонячних батарей для домашнього генерування електроенергії, враховуючи їх неймовірну продуктивність, яку вони мають для того, щоби полегшити тиск базового енергетичного навантаження, це своєю чергою зменшило б на сьогодні емісію та забруднення, пов’язані з викопним паливом. Дуже шкода, що при таких обставинах ця технологія і її застосування є об’єктом забаганок ринку[182].

Якщо ми розглянемо комерційні витрати середньостатистичних сонячних батарей на 2013 рік, то побачимо, що при середньому домашньому споживанні в 11,280 кВт-год на місяць потрібно було б близько 30 панелей із ефективністю сонячних батарей близько 9-15% та системою батарей для нічного часу. Це б коштувало понад $20 000[183]. Такі витрати є непосильними для більшості населення світу, хоча навіть базові матеріали, які застосовуються в традиційних системах фотовольтаїки є простими та перебувають у достатній кількості, що супроводжується постійним полегшенням виробництва.

Також, на жаль, сучасне будівництво має мало спільного із застосуванням інших базових місцевих відновлювальних методів, які можуть ще більше сприяти реальній можливості світу привести всі будинки (не лише в США, а й в усьому світі) до енергетичної незалежності.

Беручи до уваги потужність сонця, можливими є також інші майже універсальні застосування. Поряд з невеликими системами видобутку енергії з вітру[184] та технологією геотермального нагріву й охолодження[185], в поєднанні з архітектурним дизайном, що робить кращим використання природного світла та піднімає ефективність збереження тепла й холоду[186], існує спектр дизайнерських корегувань, які можуть зробити квартири й будинки не лише самодостатніми, але й також більш екологічно стійкими. Поєднуючи це з системами повторного використання задля збереження води, разом з іншими підходами для оптимізації ефективності енергії та ресурсів, стає очевидним, що наші поточні методи є неймовірно марнотратними, порівняно з такими можливостями.

Продовжуючи тему міської інфраструктури, ми бачимо ті ж самі помилки майже скрізь. Наприклад, велетенська сума енергії витрачається в процесі транспортування. Так само, як і з електричними транспортними засобами, що доказали свою життєздатність для повного глобального використання, незважаючи на лобіювання інтересів та інші ринкові обмеження, що продовжують утримувати це застосування далеко позаду бензинових паливних норм, багато системних методів також залишаються незастосованими.

Окремо від загальної необхідності реорганізувати міське середовище для того, щоб зробити його сприятливішим для зручної мережі громадського транспорту, усуваючи потребу в численній кількості автономних транспортних засобів, просте повторне використання механізованих рухів всіх транспортних середовищ могло б значною мірою полегшити енергетичний тиск.

Технологія під назвою «п’єзоелектрика»[187], що може перетворювати тиск та механічну енергію в електроенергію, є прекрасним прикладом методу повторного використання енергії, який має велетенський потенціал. Наявні методи включають генерування енергії людьми, які проходять по сконструйованій п’єзопідлозі[188] та тротуарах[189], вулиці, які можуть генерувати електроенергію, коли автомобілі проїжджають по них[190], та залізничні системи, які також можуть вловлювати енергію тиску при проходженні по них залізничних вагонів[191]. Аерокосмічний інженер Хаїм Абрамович зазначив, що відрізок чотирисмугової дороги завдовжки менше милі із завантаженістю близько 1000 машин на годину може генерувати орієнтовно 0,4 МВт електроенергії, чого було б достатньо, щоб живити 600 будинків[192].

Інші теоретичні застосування значною мірою поширюються на все, що пов’язано з тиском чи діями, включаючи незначні вібрації. Наприклад, існують проекти, які працюють над використанням, здавалося б, мізерних обсягів енергії – наприклад, зарядка телефону від натискання кнопок, коли Ви набираєте текст, або ж у момент, коли Ви просто торкаєтеся телефону чи робите ним якісь рухи[193] [194]; застосування, при якому енергія отримується з повітряного потоку літаків[195]; та навіть електричні автомобілі, які частково використовують п’єзотехнологію для того, щоб зарядитися під час подорожі[196].

Якщо ми подумаємо про велетенську кількість механічної енергії, яка марнується транспортними засобами та високозавантаженими пішохідними центрами, як наприклад, центральними вулицями, то потенціал можливості такого генерування енергії є досить значним. Це той вид системного мислення, який є необхідним для того, щоби підтримувати стійкість, активно намагаючись при цьому досягнути глобального енергетичного достатку. 

(4) Виробництво і доступ до продуктів

У трьох попередніх підрозділах було взято до уваги наявні устояні методи що стосуються людського потенціалу досягнення достатку[197] в кожній окремій області. Підхід до цього підрозділу буде неодмінно відрізнятися.

Проблема при створенні бази для екстраполяції загального матеріального достатку таким же самим чином, беручи до уваги загальні сировинні матеріали, полягає в тому, що рівень промислової ревізії, яка потрібна для того, щоби побачити високий рівень ефективності, який ми шукаємо, радикально відрізняється від сучасних традиційних практик. Тобто, ми не можемо остаточно зробити екстраполяцію таким же самим чином, використовуючи створені, одиничні процеси або категоріальні технології, щоби зробити такий висновок про рівень можливої продуктивності загалом.

Це відбувається через те, що справжній механізм ефективності, який створює достаток, криється у великомасштабній системній орієнтації, коли береться до уваги синергія, яка перебуває поміж законами стійкості, що є характерними для природного світу, та рівень ефективності впроваджений у межах всієї соціальної діяльності.

Наприклад, сьогодні у світі існує понад мільярд автомобілів[198]. З вузької точки зору, ідея «достатку» автомобілів, можливо, означала б, основуючись на сьогоднішніх рамках мислення орієнтованих на майно, що кожна людина на планеті повинна володіти приватним автомобілем. Простіше кажучи, це є неправильним поглядом і результатом створених умов відсутності синергії, що є звичайним при посиленні ринковою системою власності як цінності. З погляду ефективності та стійкості, це є надзвичайним марнотратством – використовувати один автомобіль на одну особу, беручи до уваги той факт, що ця особа насправді їздить на автомобілі в середньому лише близько 5% часу. В іншому випадку, автомобіль стоїть на парковці, при дорозі і так далі.

У Лос-Анджелесі (Каліфорнія) на 2009 рік використовувалося близько 1 977 803 автомобілів[199]. В абстракції, основуючись на цьому середньому часі використання, який складає 5%, насправді потрібно було б лише 98 890 автомобілів для того, щоб задовольнити потреби у транспорті відповідно до поточного рівня попиту на них, якщо припустити застосування системи спільного користування. Інакше кажучи, потрібно було б лише 98 890 автомобілів, щоб задовольнити потреби у перевезенні для 1 977 803 людей.

Окрім того, як аргумент можна також сказати, що враховуючи всі інші види громадського транспорту, які ігноруються та загальну кількість населення Лос-Анджелеса (3,9 мільйонів людей)[200], якому потрібно бути мобільними 5% на місяць, в абстракції, потрібно було б лише 195 000 автомобілів, щоб задовольнити середній час користування транспортом для 3,9 мільйонів людей.

Так само в Сполучених Штатах у 2008 році було зареєстровано 236,4 мільйонів транспортних засобів споживачів, які перебувають у використанні. При кількості населення США, яка складає 313 мільйонів, використовуючи знову ж таки статистичні дані в 5% використання, потрібно було б 15,6 мільйонів автомобілів, щоб задовольнити попит на використання транспорту. В теорії, таке зменшення обсягу виробництва автомобілів для задоволення потреб всіх американців складає 83% (збільшення у використанні чи доступі складає 32,4%, базуючись на загальній кількості населення).

Звісно, зауважте, будь ласка, що тут є усвідомлення, що така екстраполяція проводиться лише для припущень, оскільки очевидним є те, що в реальному житті багато інших складних факторів вступають в дію, що значною мірою скорегувало би це рівняння. Основна задача тут – це дати читачеві можливість відчути синергію. Варто відмітити те, що тут зазначене посилення в ефективності, при якому, по суті, потрібно менше автомобілів для задоволення потреб у транспорті значно більшої кількості людей, завдяки системній, синергічній переорієнтації (в цьому випадку, – системі «спільного користування» автомобілями).

Знову ж таки, тут не згадується потреба у вдосконаленні міського або громадського транспорту, так само як і важливість відповідного проектування автомобілів[201]. В основі цієї проблеми насправді лежить питання самого «транспортування», причина, чому люди потребують такої мобільності і яким чином проектується навколишнє середовище для того, щоб задовольнити (або знехтувати) такі потреби. Це є величезною, динамічною темою, яку варто розглянути.

Також, з цього моменту потрібно зазначити, що неважливо, яка реальна чи припустима ефективність може існувати в реальному житті, мета пошуку постдефіциту, як засобу зменшити людські страждання та як методу адаптувати по-справжньому ефективні, а отже, стійкі практики є безперечно критичною точкою фокусування для зростаючого суспільства. Цілком можна стверджувати, що лише порочне суспільство навмисно б вибрало залишатися з системою, яка усвідомлено зберігає дефіцит заради прибутку та оберігання істеблішменту, коли інтелектуально очевидним є те, що такі умови більше не є необхідними, а отже будь-які результати пов’язані з людськими стражданнями більше також не є необхідними.

Як вже обговорювалося раніше, ринкова економіка є не просто реакцією на світогляд, оснований на дефіциті, вона також є його оберігачем. Ринок структурно вимагає високого рівня дефіциту, оскільки суспільство сфокусоване на достатку поступово б означало зменшення роботи заради прибутку, зменшення обсягу продажу та зменшення прибутку в цілому. Якщо би суспільство прокинулося завтра у світі, де 50% ринку робочої сили було би автоматизованим і де вся їжа, енергія та базові товари могли би бути доступними без цінника, завдяки збільшеній ефективності, немає необхідності казати, що ринок праці та грошова економіка, якою ми її знаємо, загинула б. 

Зміна цінностей

Для того, щоб мислити відповідним чином про стан виробничих потужностей задля виробництва на сьогодні товарів підтримки життєдіяльності та стандартних товарів для покращення якості життя, нам потрібно спочатку раціонально відокремити людські потреби від людських бажань, де задоволення потреб перебуває у вищому пріоритеті.

Таке відокремлення може здаватися нібито суперечливим рішенням для багатьох, у світі, де на сьогодні 1% населення володіє 46% всіх багатств[202]; у світі, де близько 1 мільярда людей не отримують базового харчування[203]; у світі, де 1,1 мільярда людей живуть без доступу до чистої питної води та 2,6 мільярдів людей відчувають нестачу достатнього рівня санітарії[204]; у світі, де 100 мільйонів людей не мають житла[205]; у світі, де 3 мільярди людей живуть на менш ніж $2,50 на день[206] та в світі, де 1,2 мільярди людей не мають навіть електроенергії[207] – мабуть, ми повинні розглянути наші пріоритети як глобальної цивілізації відносно реальної підтримки того, що ми могли б назвати «цивілізацією». Правда полягає в тому, що такий пріоритет не є простим поетичним жестом; це – вимога охорони здоров’я[208].

Процес фізичної та психологічної еволюції створив людські потреби. Незадоволення цих практично емпіричних потреб призводить до дестабілізуючого спектру фізичних, психічних та соціальних розладів. Людські бажання, з іншого боку, є культурним проявом, який зазнав величезних, суб’єктивних змін з плином часу, проявляючи насправді щось на зразок довільної природи. Зараз ми не намагаємося сказати, що нервові з’єднання не можуть проявлятися в бажаннях настільки сильно, що вони починають відігравати роль потреб емоційно. Однак, це все ще головним чином залишається культурною обумовленістю.

На жаль, знову ж таки, ринок не відокремлює потреби від бажань в своїй базовій психології, через що і відбувається нескінченне поширення аргументів дефіциту на захист існування ринку, а отже і запропонованої потреби мати суспільство конкурентів, основане на торгівлі, незалежно від рівня достатку, який може бути досягнутий. Це ймовірно і створило, по суті, певний тип неврозу, де вважається, що люди мають «нескінченні бажання», а бажання мати «все більше й більше» є чеснотою або навіть двигуном самого людського прогресу.

Звісно, «нескінченні можливості» цілком є реальністю в багатьох аспектах, оскільки суспільство не може передбачити, які технології будуть з роками реалізовуватися в подальшому зі зміною факторів впливу та вподобань. Проте, нескінченні можливості означають бути уразливим та креативним у той же час залишаючись стратегічним та розумним в плані управління та використання ресурсів. Це не одне й теж саме, що нескінченні бажання, де людина розглядається у якості ненажерливої та неперебірливої.

Тому, частиною цієї зміни цінностей є «не спричиняти» соціологічну шкоду, яка реалізується через психологію, що властива життю основаному на ринку. Відносно високий стандарт життя може бути досягнутий для всіх людей, частково припускаючи базову відповідальну зміну цінностей відходячи від наших шкідливих моделей марнотратного, легковажного привласнення. Важливо повторно наголосити на тому, що матеріалізм, який ми як суспільство сьогодні переносимо є прямою реакцією на економічну потребу підтримувати обіг грошей наскільки це можливо. Роль бізнесу, яким ми його знаємо, полягає або в обслуговуванні наявних бажань та потреб людей, або в тому, щоби їх винаходити, сподіваючись, що люди на це погодяться, створюючи новий попит.

Новий «пристрій», який виходить на ринок є лише настільки життєздатним наскільки існує інтерес інших придбати його, а використання реклами та маркетингу має значний вплив на створенні культури, яка розглядає власність та привласнення як ознаку соціального статусу[209]. Це сприяє необхідності підтримувати високий рівень споживацтва в дії оскільки ВВП та зайнятість напряму пов’язані з таким тиском. Знову ж таки, що менший інтерес існує у споживанні, то менше економічне зростання, а отже – менший попит на роботу. Це сповільняє наявний стан ринкової економіки та створює систематичні втрати добробуту для багатьох.

Можна цілком стверджувати, що культура, яка вирішила, мовляв, привласнення та розширення є шляхом прогресу та успіху, просуваючи постійне споживання та на вигляд нескінченне «економічне зростання» в кінцевому випадку потрапить в обмеження стійкості на обмеженій планеті[210]. Простою мовою, ця тенденція є одним із розладів.

Соціальний успіх та прогрес може означати лише віднаходження балансу з середовищем нашого проживання та іншими людьми, які поділяють це середовище. На жаль, всі передумови ринкової системи суперечать цій стійкій цінності, оскільки механізм економічного розвитку не винагороджує збереження та зменшення споживання в прямому сенсі. Інакше кажучи, ринок є структурним підходом основаним на дефіциті, що, як це не парадоксально, прагне підвищити рівень споживання для того, щоби працювати «ефективно».

Отже, аналіз нашої матеріальної продуктивної здатності привести суспільні блага до «постдефіцитного» достатку, який перевищує потреби всіх людей на Землі не може обговорюватися без розуміння необхідних, орієнтованих на стійкість ревізій, які в той же час значною мірою зменшать наш екологічний відбиток від використання ресурсів.

Якщо коротко, то новий підхід в промисловому дизайні означає навмисне збільшення продуктивності, на одиницю, в плані того, як ми використовуємо наші ресурси, завжди намагаючись рухатися в напрямі «робити більше з меншого». Як вже зазначалося, в межах цієї логіки буде відбуватися послаблення «тиску» відповідно до підвищеної стійкості та більш спрощеного й ефективного виробництва.

 

Підсилювачі ефективності

Ми будемо називати це «підсилювачами ефективності» і наступний список представляє приклади необхідних структурних економічних та соціальних змін, які допоможуть досягнути цієї оптимізованої ефективності.

 

1) Усунення тиску зайнятості заради доходу або «заробітку на життя».

У ринковій моделі, кожен структурно змушений бути зайнятим у певній формі торгівлі заради виживання. Це або праця заради зарплати, або створення продукту, який потім поширюється заради прибутку[211]. Водночас, цей загальний тиск часто нав’язується як спонукальний механізм задля соціального «прогресу», а насправді він значною мірою зменшує загальну ефективність, так само як і креативність та інноваційність. Це створює спектр марнування ресурсів та часу через інтерес у створенні прибутку та тиск на виробництво, часто при відсутності наявного попиту.

Намір та потреба робити «щось» для того, щоб отримати дохід задля виживання наполегливо продовжують існувати, незважаючи на обставини, при яких суспільству не обов’язково, щоб кожен брав участь у економічному процесі. У ПРОЕ, ідея, що всі повинні щось виробляти чи продавати розглядається як контрпродуктивна, враховуючи тенденції ефемеризації та сьогоднішню потребу в орієнтації суспільства на стійкість.

 

2) Усунення орієнтації продукції на соціальні класи.

Соціальна стратифікація, яка є природним наслідком ринкового капіталізму, створює потребу виготовляти спектр якостей для певного виду товару[212]. Цей спектр не базується на варіації використання або володіння товаром відповідно до персональних потреб та інтересів індивідів. Радше, кожен стандарт якості призначений для його купівлі (або для того, щоб бути «доступним») відповідним класом доходів.

Це створює погану якість товарів для того, щоб задовольнити вимоги доступності для споживачів з низьким рівнем доходів, а отже, створює непотрібне марнування. В цій стратегічно новій стійкій моделі, товар не створюється для того, щоб бути «дешевим» за відносними стандартами просто для того, щоби він підходив нижчим класам демографічних купівельних моделей. В ПРОЕ не існує нижчих демографічних класів.

 

3) Усунення неефективності, яка характерна конкурентним практикам.

Конкуренція між бізнесами породжує чотири базові форми непотрібної неефективності, а це, своєю чергою, проявляється як марнотратство:

(a) Патентована несумісність споріднених компонентів товарів (відсутність стандартизації)

(b) Марнотратна різноманітність товарів однакової категорії, що випускається конкуруючими підприємствами

(c) Навмисне послаблення товару задля посилення обороту (заплановане застарівання)

(d) Характерні недоліки товару через пошук ефективності витрат (внутрішнє застарівання)

Що стосується пункту (a), то в стійкій економіці буде існувати універсальна стандартизація всіх споріднених категоріальних компонентів там, де це є можливим. В 1801 році, чоловік на ім’я Елі Вітні був, можливо, першим, хто застосував стандартизацію практичним чином. Він виробляв мушкети і в ті часи не було можливості заміняти частини різних мушкетів, навіть незважаючи на те, що вони були однаковими в загальному дизайні. Якщо якась частина мушкета ламалася, вся рушниця ставала непотрібною. Вітні розробив відповідні інструменти, і з 1801 року всі частини були повністю взаємозамінними.

Хоча сьогодні більшість вважає цю ідею здорового глузду продуктивною серед глобальної промислової спільноти, увіковічення патентованих деталей компаніями, які хочуть, щоби споживач докупляв будь-які необхідні деталі напряму від них, ігноруючи можливість сумісності з іншими виробниками, створює не лише велике марнотратство, але й також великі незручності.

Так само, що стосується пункту (b), в сучасній моделі постійно породжується марнотратна різноманітність категоріальних товарів, що створюється конкуруючими підприємствами. Водночас, як це є менш очевидним для багатьох, загальна конкурентна природа ринку продовжує утримувати нові ідеї невидимими від конкурентів впродовж їх розвитку. Потім товар, який ймовірно має певні загальні покращення відповідних характеристик, виробляється для купівлі. Як тільки ця характеристика потрапляє на ринок, вона потім пізнається та оцінюється конкуруючими підприємствами і гонка подальших покращень рухається далі, назад-вперед.

Багато хто стверджує, що ця «творча війна» є рушійною силою розвитку та інновацій відповідного продукту або результату, однак, негативним та непотрібним наслідком є швидке, марнотратне фізичне застарівання, характерне для кожного «циклу» виробництва. Інакше кажучи, якщо однією компанією були досягнуті покращення видатної характеристики стільникового телефону, інша компанія на етапі основного релізу, яка вже почала масове виробництво своєї версії телефону без цього удосконалення, негайно створює стан застарівання, результатом чого є менш оптимізовані продукти, чому можна було б запобігти якби виробники працювали разом, як одне промислове ціле замість того, щоб приховувати прогрес та конкурувати.

Так само суперечливим є те, що лише через ціну та моделі споживчого інтересу можна досягнути визначення того, що має «попит», а що ні. Адже правда полягає в тому, що можна досягнути більш швидкої комунікації між механізмом розробки та споживачами[213]. Це є шлях обійти техніку схвалення чи відкидання через «ціну-попит», що є також марнотратним, оскільки це в багатьох випадках вимагає появу виробництва до повного розуміння справжнього попиту.

Зрештою, глобально взаємопов’язана система проектування та виробництва орієнтована не на конкуренцію, у якій дані знаходяться у спільному користуванні, з часом сприяла би можливості передбачати покращення компонентних характеристик. Це означає, що індустрія змогла б зрозуміти, які зміни очікуються, базуючись на прогресивних тенденціях та проектувати більш ефективно в очікуванні цих прийдешніх змін.

Що стосується пункту (с) або того, що називається «заплановане застарівання», то тут мається на увазі інтерес у тому, щоби продукт ламався або був менш оптимізованим, аби мотивувати повторну покупку того ж базового товару. Практика навмисно розробленого застарівання була прихованою частиною індустріального підходу із середини ХХ століття, коли інтерес в створенні економічного зростання був високим[214].

У ПРОЕ цей інтерес вилучається, оскільки не існує ринкового стимулу до переслідування повторних покупок, а тому тут можуть бути застосовані більш оптимізовані стратегії ефективності, міцності та стійкості.

Що стосується пункту (d) або, як тут його названо, «внутрішнього застарівання», то вся конкуренція за долю ринку намагається зменшити вартість виробничих факторів до будь-якого можливого рівня для того, щоби залишатися доступним на ринку, а отже – щоб умовити споживачів купити одну версію або «бренд» одного товару замість іншого. Це проявляється в американській ринковій культурі як «виробляти якомога кращі товари за якомога нижчими цінами».

Ця властива для пошуку зниження витрат неефективність систематично створює менш ефективні в технічному сенсі товари під час виробництва, негайно. Економія при проектуванні та виробництві заради збереження грошей може розглядатися як «економічно ефективна» в ринковому контексті, але очевидно це є економічно неефективним у реальному світі (фізичному контексті), оскільки з часом це створює непотрібне марнотратство. Тут ми не намагаємося сказати, що немає меж оптимізації виробництва, враховуючи той факт, що справжнє проектування може відбуватися лише загалом, з урахуванням стану ресурсів у будь-який певний момент часу та пов’язаних з цим обмежень. Тут мова йде про те, що використання звичайної «ефективності витрат», орієнтованої на прибуток для обмеження якості продукту, є повністю ненауковим методом для прийняття рішень такого типу.

 

4) Ліквідація відносин власності, які створюють ізоляцію у користуванні, на користь спільному доступу.

Як було показано на попередньому прикладі, що стосувався автомобілів та часу їх використання, в ПРОЕ система власності замінюється на систему доступу, яка створює більш гнучкі засоби для товарів спільного використання, які не потрібні на постійній основі одній людині. Загальнопоширеними прикладами можуть бути житло для відпочинку, транспорт, сезонне обладнання, інструменти, обладнання для виробництва і тому подібне.

Окрім загального скорочення виробництва на одиницю корисного часу на людину, це може сприяти більшим формам ефективності так само, як і зручності. Ми можемо уявити собі, наприклад, як подорожі аеропортами або залізницею перепроектовуються таким чином, щоби сприяти доступу до різноманітних товарів локально і в таких масштабах, що ідея «пакування» валіз стане просто не потрібною. Лише одна ця, на перший погляд, незначна зміна позитивно вплинула би на черги та зберігання речей при транзиті, техніку для обробки багажів і таке інше. При детальному розгляді виявляється, що кількість полегшень є насправді великою.

Одяг, інструменти комунікації, розважальні товари (й чимало іншого) можна зробити доступним в аеропорту призначення або аналогічній будівлі по прибуттю. Хоча це є чужою для багатьох ідеєю, особливо враховуючи «персоналізовано» орієнтовану природу нашої культури, проте зменшення тиску, коли нема необхідності тягнути з собою великі сумки і тому подібне, може змінити теперішні цінності, враховуючи збільшення полегшень. В будь-якому випадку, все це зводиться до персонального вибору. В абстракції, людина буквально може жити без необхідності переміщувати майно взагалі, пересуваючись по світу за своїм бажанням, без орієнтованих на власність незручностей.

Знову ж таки, полегшення засобів доступу, де речі можуть поділятися, зробить можливим отримання набагато більшої користі з товарів, разом з пропорційним зменшенням у виробництві, що в іншому випадку було би неможливим у сучасній моделі. ПРОЕ шукає можливості створення достатку доступу, а не достатку власності.

Важливо також наголосити, що власність – це не емпірична концепція. Нею є тільки доступ. Власність – це протекціоністська вигадка. Доступ є реальністю людських та соціальних умов. Для того, щоби людина насправді «володіла», скажімо, комп’ютером, вона повинна була б особисто прийти до технологічних ідей, які дозволили цьому комп’ютеру працювати разом з ідеями, які містять в собі інструменти для його виробництва. Це в буквальному сенсі є неможливим. Насправді не існує такої речі, як емпірична власність. Є лише доступ та спільне користування, незалежно від того, яка соціальна система при цьому використовується.

 

5) Основана на проектуванні переробка, як обов’язкова технічна умова, що стимулюється максимізацією повторного використання ресурсів.

Всупереч нашим помислам, у природі не існує відходів. Людство приділяє дуже мало уваги ролі матеріальної регенерації і тому, як всі наші практики проектування повинні це враховувати.

Найвищий ступінь такої переробки буде поступово з’являтися у формі нанотехнологій. Вони поступово сприятимуть здатності створювати товари, починаючи з атомного рівня, і так же розбирати ці товари назад, до рівня сировинних атомів. Звісно, коли цей підхід з’являється на шляху до майбутнього, тут не йдеться про те, що ця нанотехнологія є для нас так само необхідною зараз, аби бути успішно регенеративними або забезпеченими.

Індустріальна переробка – радше об’єкт пізнішого розгляду, ніж об’єкт фокусування. Компанії продовжують, наприклад, нерозсудливо покривати матеріали певними хімікатами, які насправді спотворюють властивості самого матеріалу, роблячи цей матеріал менш придатним для сучасних методів переробки. Загалом, стратегічна переробка є головним першоджерелом для підтримки достатку. Кожне звалище на Землі – це лише марнування потенціалу.

Закон збереження маси гласить, що в будь-якій системі, де переміщення матерії та енергії є закритим, маса системи повинна залишатися постійною протягом усього часу, оскільки системна маса не може змінюватися кількісно, якщо до неї нічого не додається або з неї нічого не видаляється. Кількість маси «зберігається» протягом усього часу. Цей закон природи означає, що маса не може ані створюватися, ані знищуватися. Використання ресурсів людським суспільством краще за все розглядати як процес розумної реорганізації, а не як «використання» та «відкидання».

 

6) Використання матеріалів на певну одиницю продукції стратегічно розраховуються задля того, щоби забезпечити використання найбільш сприятливих та відомих матеріалів, кількість яких достатня.

В есе «Індустріальне управління» описуватиметься детальніше, як створюється нова модель оцінки, що орієнтується на матеріали, базуючись на певних параметрах ефективності. Двома критичними параметрами є матеріальна «сприятливість» та загальний стан «достатку» матеріалу.

Сприятливість означає те, наскільки відповідним є запропоноване використання, зважаючи на властивості матеріалу. Достатність стосується того, скільки цього матеріалу є доступним, а отже – й стану його дефіциту. Коли скласти це все разом, то Ви зважуєте величину сприятливості з величиною, яка характеризує доступність матеріалу та вплив, який він справляє порівняно з іншими матеріалами, які можливо є більш або менш сприятливими та перебувають у більшому чи меншому достатку. Інакше кажучи, це порівняння синергетичної ефективності, яка забезпечує оптимальне для свого призначення використання матеріалів.

Можливо, найкращим прикладом цього є будинок або будівництво житла. Загальнопоширене використання деревини, цегли, гвинтів та деталей, які є типовими для звичайного будинку, є неефективним, порівнюючи з більш сучасними, спрощеними заводськими або формованими матеріалами.

Традиційний будинок на 2000 квадратних футів потребує близько 40-50 дерев. Порівняйте це з будинками, які можуть сьогодні створюватися завдяки таким заводським процесам, як формова екструзія з простими екологічними полімерами, бетоном, а також іншими легкими у формуванні та рухомості методами. Такі нові підходи мають дуже малий екологічний слід, порівнюючи з вирубуванням нами світових лісів задля деревини. Спорудження будинків є на сьогодні однією з найбільш інтенсивних та марнотратних практик, у контексті використання ресурсів та індустріальних методів.

 

7) Сприятливість дизайну до автоматизації праці.

Що більше ми адаптуємося до поточного рівня швидкісних, ефективних виробничих процесів, то більший достаток ми можемо створити. Значна кількість виробничих підходів, зазвичай, поділяє працю на три категорії: збирання людиною, механізація та автоматизація. Збирання людиною – це ручне виробництво. Механізація – використання машин для допомоги робітникам. Автоматизація – це відсутність людського втручання в процес.

Уявіть, якщо Вам потрібен стілець і є три варіанти дизайну. Перший є складним та комплексним, і на цей момент може бути зроблений лише вручну. Другий є більш модернізованим, його частини здебільшого виготовлені машинами, але наприкінці вони все ж повинні складатися вручну. Третій – це стілець, який виготовляється єдиним машинним процесом, де все повністю автоматизовано.

Останній тип дизайну стільця був би метою проектування у цьому новому підході. Тут потрібно скоротити численність необхідних конфігурацій автоматизованих машин. Уявіть собі, що Вам потрібен завод, оснований на роботизованих технічних процесах, який зможе виготовляти не тільки автомобілі, він буде здатним виготовляти практично будь-який вид індустріальних машин чи товарів, які сумісні з тим же базовим набором сировинних матеріалів. Це значно збільшило б рівень продуктивності.

Найлегший спосіб зрозуміти цю тенденцію спрощення – це розглянути силу цифрового програмного забезпечення і того, як одна частина апаратних засобів (тобто, комп’ютера) може тепер служити великій кількості запрограмованих ролей. Найкращим прикладом такої «дематеріалізації», як її можна назвати, є сучасний мобільний телефон. Завдяки широким програмним додаткам, що доступні для таких «розумних телефонів» (англ. «smart phones»), від медичних вимірювань до повних музичних синтезаторів, функціональність цих маленьких комп’ютерів, які поміщаються в одній руці, на сьогодні дозволяє виконувати майже незліченну кількість ролей.

Колись давно, до цифрової ери, такі ролі потребували зазвичай одну апаратну конфігурацію для кожної окремої задачі. Тепер будь-яка базова операційна система може приводити в дію надзвичайно велику кількість запрограмованих функцій, що містяться в одному маленькому пристрої. Ця логіка застосовується до характеру фізичного машинного виробництва, оскільки це лише справа часу – коли акт виробництва широкого ряду товарів зможе виконуватися маленькими, модульними механічними системами, рівно так само, як цифрова операційна система може керувати майже незліченною кількістю запрограмованих функцій.

 

8) Зменшення або повне усування супутних проблем, які були результатом попереднього неефективного економічного процесу.

Ця ідея часто є важкою для розуміння, оскільки ланцюг причинності, який є результатом єдиної загальної неефективності, може бути досить широким та складним. Наприклад, вирішення однієї лише проблеми з дефіцитом питної води має величезний потенціал для попередження хвороб. Масштаби праці та ресурсів, які були використані на лікування цих хвороб, можуть знайти інше застосування. Таке ж становище із достатком енергії, оскільки вона є двигуном всієї людської діяльності. Чистий, надійний, відновлювальний стан абсолютного достатку енергії створив би величезний ефект у виробництві та створенні достатку виробничої потужності для майбутнього суспільства.

Окрім того, намагання задовольнити людські потреби та усування професій пов’язаних з «працею заради прибутку», які часто не мають реальної технічної функції, призвело би до нових можливостей в освіті, що посилювалося би стимулом до переслідування персонального інтересу, а отже, з’явилася б свобода від тиску, який відволікає від сфери інтересу, оскільки сама соціальна модель уже подбала би про питання виживання та добробуту. Важко собі уявити вибух креативності, який стане можливим, коли цей тиск буде усунутий і суспільство отримає змогу ясно мислити.

 

9) Посилення «групового мислення», яке означає комунікацію між людьми та загальне користування ідеями, призведе до постійного пришвидшення прогресу.

Так само, як і в попередньому пункті, Інтернет став потужним інструментом для досліджень та розвитку ідей. Дослідження та розробки «з відкритим кодом» (англ. «open-source») отримують достатньо багато уваги сьогодні, та зараз ми сфокусуємося на можливості використання комунікативної сили Інтернету для створення глобального діалогу про будь-яку певну технологію або ідею, що буде сприяти такому типу інтерактивного розвитку, який ми ніколи до цього не бачили.

Зміна правил гри

Обговорення прогресивних технологій, які можуть значно видозмінювати хід розвитку майбутнього та сприяти досягненню постдефіциту, не було центральною темою цього есе, оскільки тут дуже легко припустити можливість спекуляцій. Велика кількість «футуристів» робили подібне з різними результатами і часто все це залишає аудиторію з невиразними, передчасними очікуваннями, коли та ж аудиторія чекає, коли нарешті настане розвиток тієї або іншої нової технології.

Однак, відкидати такий потенціал – поспішне рішення. Правда полягає в тому, що наша здатність прискорювати такі зміни зводиться до нашого фокусування. Точно так само, як Манхеттенський проект (англ. «Manhattan Project») спромігся об’єднати нескінченну кількість вчених для досягнення єдиної кінцевої мети (настільки жорстокої, наскільки може бути будівництво атомної бомби), ідея проектів глобальної мережі для стрімкого прискорення нових технологічних можливостей є лише питанням вибору. Ми можемо тільки уявити собі прогрес будь-якого проекту, якщо достатньо умів об’єднаються разом для того, щоб працювати над ним одночасно й організовано. Лише один цей світовий підхід «відкритого коду» вірогідно має необмежені можливості.

Ба більше, на горизонті не видно недостачі трансформаційних або «підривних» технологій, які можуть радикально змінити індустріальний ландшафт. Штучний інтелект, робототехніка, біотехнології, 3D-друк, безмежні обчислювальні потужності та нанотехнології є лише деякими з них. Кожна з цих сфер, що розвиваються, має широкий ряд застосувань задля посилення ефективності. Дуже важко точно вгадати, як вони будуть розвиватися або, що є більш важливим, як вони проявлять себе в синергії. Проте, ми точно знаємо, що у більшості випадків тенденції розвитку експоненціально посилюються.

Наприклад, об’єднання 3D-друку, нанотехнологій, штучного інтелекту (AI) та робототехніки назавжди змінить стан виробництва, причому змінить його настільки сильно, що будь-яка людина зможе мати виробничу систему розміром з гараж прямо у себе вдома для виробництва практично будь-чого, що їй може знадобитися. Знову ж таки, в той час як такі футуристичні та, на перший погляд, «науково-фантастичні» припущення не є необхідністю для того, щоб довести нашу сучасну, реальну здатність створити достаток, нові сфери, що зараз з’являються, не повинні залишатися непоміченими, оскільки вони, при правильному застосуванні, мають великий вплив[215].

У ХІХ столітті алюміній був ціннішим за золото, хоча технічно він є одним з тих елементів, які значно поширені у світі. Однак до відкриття електролізу, його було надзвичайно важко отримати. Після відкриття цього процесу фактично за одну ніч дефіцит алюмінію зник. Важливо пам’ятати про цю драматичну історичну зміну, оскільки такий же прогрес відбувається в багатьох інших дисциплінах, часто непомітний для розуміння більшості людей, бо перебуває далеко за межами їхніх очікувань. Точно так само, вищезгадані технології перебувають на шляху до того, щоб різко змінити світ.


Оцінка сировинних ресурсів

Як вже зазначалося, оцінка стану природних ресурсів для того, щоб виміряти рівень їхнього загального та максимально можливого використання на одиницю населення, не може бути здійснена шляхом простої екстраполяції навколо сучасних методів. Нам потрібно отримати загальне розуміння поточного рівня запасів всіх відповідних ресурсів Землі, а потім упорядкувати їх відповідно до вищезгаданих підсилювачів ефективності, які радикально змінять шлях розвитку індустріальних практик та споживання. Також важливо зазначити, що сучасна наука зробила значний вклад у запуск синтезу і використання полімерів, мета-матеріалів, а також почали прискорюватися інші стрімкі досягнення у хімії, фізиці та інженерії. Кінцевим результатом є те, що багато ресурсів, які розглядаються як проблемні (наприклад, рідкісні метали Землі) заміщаються іншими засобами.

Важливо зазначити, що найбільші перспективи в сучасних тенденціях використання ресурсів є абсолютно негативними, внаслідок мислення в межах контексту сучасної моделі[216]. Немає недостачі в негативних звітах, що є цілком справедливим. Ми зловживали та неправильно використовували наші ресурси, замкнені у відірваній від життя парадигмі, яка має небагато структурного розуміння своїх наслідків[217]. Однак, знову ж таки, це насправді є проблемою неправильного управління, а не кількісною або емпіричною проблемою.

Також важливо зазначити, що справа не в тому, наскільки багато чи мало є якої-небудь речі в абсолютному вираженні. Радше такий визначник пов’язаний з тим, як ми збираємося досягнути поставленої мети. Наприклад, наявна сума нафти на землі, при необхідності її використання в непаливних цілях (оскільки в цій моделі вона не є необхідною для отримання енергії, як вже зазначалося раніше) є актуальною лише при розгляді нашої здатності або нездатності знайти інші шляхи досягнення тих же цілей, які ми досягаємо завдяки нафті, але цього разу без неї.

Іншим прикладом є будівельна деревина. Якщо у спорудженні будинків, у глобальних масштабах, відбудеться повний перехід від використання дерев’яних рам будинків до використання екологічного бетону та полімерних процесів, сировина для яких є всюди і в достатній кількості, то ресурс, який потенційно перебував у стані дефіциту, відносно кажучи раптово стає винятково доступним у достатній кількості.

Рухаючись далі, можна сказати, що природні ресурси найкраще організовувати від початку розділяючи їх на (а) біотичні та (b) абіотичні. Біотичні ресурси походять із біосфери і їх часто називають «живими ресурсами»[218]. Прикладами біотичних ресурсів є ліси, рослини, тварини і т.д. За деякими визначеннями, вони також включають ресурси, які походять з життя в далекому минулому, як наприклад, викопне паливо. Абіотичні ресурси часто розглядаються як «неживі» ресурси та включають воду, ґрунт, мінерали і таке інше.

 

(a) В загальному, біотичні ресурси на планеті дуже сильно постраждали через індустріалізацію, яка постійно посилюється. Вирубування лісів, втрата біорізноманіття, втрата популяції риб та інші проблеми ставлять стійкість багатьох таких ресурсів під питання. В усіх випадках проблема полягає не в обмеженій поставці цих ресурсів; все це є очевидним ігноруванням будь-якої рівноваги з природною регенерацією та основної поваги до навколишнього середовища. Очевидним рішенням для такого занепаду є зміна темпу їхнього використання. Цього можна досягнути простим заміщенням цих матеріалів, які споживаються нестійкими темпами на інші сумісні матеріали.

В есе «Справжні економічні фактори» та «Індустріальне управління» цей процес описується детально. Якщо коротко, то немає біотичних ресурсів, що використовуються сьогодні, рівень споживання яких не можна було б замінити завдяки свідомому, стратегічному корегуванню. Сьогодні немає необхідності у використанні деревини для будь-яких поточних цілей. Не всім потрібно їсти рибу з дикого океану, оскільки нині існують прогресивні та гуманні процеси аквафермерства. Ми вже обговорювали можливість виробництва в достатку рослинної їжі за допомогою вертикальних ферм, а перехід до штучного м’яса може бути більш корисним для здоров’я та стійкішим, ніж методи розведення живої худоби, які шкодять навколишньому середовищу.

Завдяки таким полегшенням, ми би побачили широкі покращення в усіх ресурсах, біорізноманітті, збереженні ліків, які рятують життя та які походять з дощових лісів і так далі. З іншого боку, відновлювальні джерела енергії, що згадувалися раніше і які значною мірою все ще не застосовуються, можуть також дуже швидко замінити сьогодні викопне паливо для отримання енергії. Отже, це питання дійсно є справою розумного вибору.

 

(b) Абіотичні ресурси мають різні, але в той же час схожі аспекти управління. Ми вже розглянули нашу технічну можливість обходити або вирішувати проблему дефіциту води за допомогою методів очистки, а також проблему виснаження верхнього шару ґрунту[219] за допомогою безґрунтового фермерства. Загалом, основними ресурсами, які залишилися, є цінні мінерали, які застосовуються для створення багатьох товарів, які ми використовуємо. Ці матеріали здебільшого поєднані із земними елементами та видобуваються із порід земної кори. Також індустріалізацією було досягнуто великого прогресу в різноманітності їх застосувань завдяки видобувним елементам та формуванню металевих сплавів. Сплав – це суміш металу, яка утворюється завдяки комбінуванню двох або більше металічних елементів (наприклад, виплавлення сталі).

Існує близько 5000 відомих мінералів[220], а кількість можливих сплавів є величезною. Продовжуючи наш аналіз, варто сказати, що Британська геологічна служба (англ. «British Geological Survey») щороку викладає статистичну оцінку світових мінералів, елементів та хімічних сполук, яка стосується їх глобального видобування та промислового використання[221]. 73 з них задокументовані у звіті 2007-2011 років, отже, вони можуть розглядатися як такі, що мають найбільше застосування у глобальному промисловому виробництві[222]. Беручи до уваги ці дані, Британська геологічна служба оновлює «список ризику» таких матеріалів, базуючись на стресових запасах або запасах, що скоро можуть стати стресовими.

У таблиці нижче подані елементи, що перебувають у зоні від середнього до дуже високого ризику, відповідно до їхнього аналізу.

 

Взято зі списку ризику Британської геологічної служби

(англ. «Reproduced from the British Geological Survey’s Risk List» 2011)[223]

 

Британська геологічна служба зазначає: «Цей… список дає швидке та просте зображення відносного ризику запасів… елементів або груп елементів у 2012 році, які нам потрібні для підтримки нашої економіки та способу життя. Позиція елементу в цьому списку визначається численною кількістю факторів, які можуть впливати на його наявність. Фактори, що розглядаються у цьому аналізі, включають природну поширеність елементів у земній корі, розташування поточних виробничих потужностей та резервів, та політичну стабільність цих місцевостей… рівень переробки та стійкість елементів»[224].

Визначення політичної стабільності та уряду насправді емпірично не має значення. Це культурна проблема. Надалі буде зазначатися, що ПРОЕ досягається глобальною співпрацею, а моделі загальної війни, «курс на ресурси» та перебої у ланцюгу поставок через такий вигаданий тиск самозбереження, який є загальним для світових держав, більше не будуть становити проблему.

Отже, Британська геологічна служба справедливо доходить висновку, що рішеннями є замінність та переробка, а ресурси, які перебувають у найменшій кількості, по суті, страждають від недостатньої переробки і через відсутність належного заміщення. Замість того, щоби розглядати кожен зазначений матеріал, ми розглянемо перший з тих рідкісних земельних матеріалів, що містяться в списку. І це буде прикладом, який покаже рішення проблеми, що може застосовуватися у випадку з усіма іншими матеріалами.

Існує сімнадцять рідкісноземельних матеріалів, які можуть розглядатися як такі, що перебувають у найбільшому дефіциті, порівняно з усіма елементами.

 

Переробка:

Першою найбільшою помилкою є те, що сьогодні переробляється лише один відсоток усіх рідкісноземельних мінералів, і це ілюструють деякі оцінки[225]. Враховуючи їхнє загальне застосування в електроніці, можна сказати, що переробка електронних відходів також у занепаді. Опираючись на статистику Управління з охорони навколишнього середовища США (англ. «EPA»), в 2009 році для переробки збиралося лише 25% побутової електроніки[226]. Крім того, створені товари, які містять найбільшу кількість цих цінних матеріалів, переважно навіть не призначені для переробки[227].

Відповідно до даних організації «Second Wave Recycling», «з кожного мільйона перероблених мобільних телефонів ми можемо відновити 75 фунтів золота, 772 фунти срібла та 33 274 фунти міді… Якби США переробляли 13 мільйонів мобільних телефонів, які щорічно викидаються, то ми заощадили б достатньо енергії, щоб живити понад 24 000 будинків на рік»[228].

 

Замінники:

Мабуть, важливішим є те, що на сьогодні в лабораторії можна створювати синтетичні версії цих металів, в контексті їхніх властивостей, із дуже поширених матеріалів, що перебувають у достатній кількості[229] [230]. Нанотехнології показали себе дуже ефективними в цьому підході[231]. Багато різних галузей промисловості активно працюють над питанням їх застосування у кожній своїй програмі. Наприклад, зараз можна виготовляти світлодіодні лампи без цих металів[232]. Загалом, ми бачимо посилення поштовху до вирішення цієї проблеми і фактом є те, що таке вирішення є лише питанням винахідливості, фокусування та часу[233].

До такого рівняння для вирішення даної проблеми важливо також додати промислову реорганізацію, як вищий рівень форми взаємозамінності. Хоча це може настільки і не застосовуватися зараз до рідкісноземельних металів, компоненти вищого рівня в різних технологіях швидко змінюються. Дизайнерською ініціативою в інженерії має бути активне фокусування на компонентних інноваціях, які можуть обійти таку необхідність. Проте, враховуючи темп змін у сфері заміни рідкісноземельних металів через синтез, це видається просто питанням часу. Проблема буде вирішена через комбінацію стратегічного використання, переробки та синтезу.

Варто повторити: величезною помилкою глобальної промисловості є те, що під час вибору певного матеріалу для використання не здійснюють відповідного цільового порівняння. Інакше кажучи, це не розумно використовувати дуже рідкісні метали для виготовлення в загальному довільних та скороминучих продуктів. Оскільки не існує довідкової бази даних, як б показувала активний рівень використання, занепаду і таке інше, то компанії приймають свої рішення базуючись лише на вартісних взаємозв’язках, які мають дуже мале значення в сенсі стратегічного використання при порівнянні. В той час як правдивим є те, що ціна може відображати дефіцит та складність отримання певного мінералу або елемента, такі жахливі реалії дають про себе знати лише коли проблема вже гостро матеріалізується. Тобто, не існує ніякого передбачення в ціні і на той час коли ціна насправді відображає ту технічну реальність яка в якийсь час стала видимою, часто вже стає занадто пізно, а дефіцит стає реальною проблемою.

В активно обізнаній системі управління ресурсами цього би не трапилося. Такі матеріали не лише би постійно порівнювалися з вибірковою оцінкою щодо того, який матеріал є найбільш відповідним для певного використання, будь-яка намічена проблема може передбачатися за довгий період часу, а отже – ефективність може бути підвищена більш максимальним чином[234].

Земля

На противагу попереднім думкам, питання оцінки землі буде розглядатися іншим чином. Планета Земля має обмежену кількість придатної для житла площі, тому метод, за яким люди будуть поділяти землю та отримувати до неї доступ з часом стане реальною проблемою. Жодна людина не може приватизувати Землю. Окрім того, хвороба породжена матеріалізмом, багатством та статусом, яка проявляється у обширних та величезних земельних володіннях надбагатих людей, потрапляє в ту ж саму ірраціональну категорію, де абсолютно ігнорується стійкість та соціальний баланс.

Система власності створює статичну орієнтацію на доступ до землі разом з людьми, які зазвичай здобувають землю та залишаються на ній нескінченно. Видається, що ця тенденція «осідати» так само посилюється роллю праці та вимогами щодо місця проживання для більшості. Традиція робити регулярні поїздки на роботу в центр міста все ще є загальноприйнятою, тому існує потреба мати будинок неподалік. У ПРОЕ такий тиск значно зменшується, а ідея постійно подорожувати світом є реальним правом вибору.

Аналітики виявили, коли би нам потрібно було вмістити 7 мільярдів населення світу в одне місто, змодельоване за прикладом міста Нью-Йорк, то всі жителі Землі помістились би в один штат США – Техас[235]. Це непрактично, однак ця проста статистика показує широкий рівень можливих варіантів стосовно того, як люди можуть топографічно організовуватися в глобальному суспільстві. Проблема полягає не в сумі фізичного простору, який є необхідним для 7 мільярдів або набагато більшій кількості людей. Проблема полягає в розумній організації, дизайні та освіті.

Як зазначалося, метод доступу в ПРОЕ полягає в створенні інтерактивної системи спільного користування. Основа цієї ідеї буде значною мірою розкриватися в есе «Індустріальне управління». Тобто, люди зможуть подорожувати від місця до місця, насолоджуючись певною місцевістю на визначений період часу до того, як ймовірно будуть рухатися далі. Такі системи вже є там, де існує мережа людей та житла, які є доступними для спільного користування[236].

Звісно, багато з тих, хто звик до орієнтованого на «дім» типу мислення, яке містить традиційний романтизм, не повинні боятися втратити таку емоційну безпеку. Немає причин, чому не може бути «постійного» місця проживання для людини або сім’ї так, як ми це бачимо в сьогоднішньому світі. По суті, в суспільстві побудованому на доступному достатку, знайти та жити в постійному житлі буде набагато легше, ніж в суспільстві майнової власності.

Однак, статистичні дані підтверджують, що людям сьогодні дуже подобається пересуватися, вивчати та насолоджуватися новими місцями. Якщо б не існувало їхньої роботи заради доходу та грошових обмежень, то очевидно, що для більшості людей подорожі стали б частішими. Як тільки така система буде запущена, мережа доступних для перебування та відвідування місць відкривалася б і закривалася, так само, як це відбувається з готелями. Якщо готель бронюється і займається на певний день, то зазвичай інші люди, які хочуть відвідати цей регіон, будуть шукати готель десь в іншому місці. З припливом і відпливом попиту застосовується зворотний зв’язок для того, щоби створити нові структури.

Імперативом освіти та цінностей є ідея спільного користування світом. Багато хто сьогодні буде розглядати це як щось надзвичайно ідеалізоване. Ідея вільно пересуватися по планеті, залишатися практично будь-де, без обов’язку відчувати потребу повертатися до якогось центрального місця, здається фантастикою. Однак, це є абсолютно можливо. Також, оскільки віддалені комунікації посилюються експоненціальним чином, то так само може відбуватися залучення до будь-яких соціальних чи суспільних задач або креативних процесів практично будь-де.

Словом, це також питання вибору цінностей. Якщо людина бажає тримати свою сім’ю в одному місці все своє життя, то існує достатньо місця на цій планеті (враховуючи статистичні дані щодо Техасу, які зазначалися раніше), щоб забезпечити обидві можливості, припускаючи розумну ревізію планування міста, відповідальне ставлення до охорони довкілля та серйозну зацікавленість у тому, щоб бути ефективним. В будь-якому випадку, для того, щоб знайти та оселитися на певному місці проживання, тимчасовому чи постійному, буде залучена та ж сама система доступу.

 

Нафта

На завершення цього есе, важливо розглянути проблему, яка стосується схильності сучасного суспільства до використання нафти. Нафта – це, ймовірно, найбільш індустріальний ресурс, який сьогодні використовується на планеті і застосовується переважно для транспорту. Як вже описувалося раніше, беручи до уваги технології батарей, покращений дизайн та широкий ряд відновлювальних джерел енергії, які ми сьогодні маємо, не існує ніякої законної технічної причини того, чому ми повинні все ще використовувати бензин як паливо для автомобілів. Жменька доступних зараз електронних автомобілів є чистим свідченням цього факту. Літаки та інші надзвичайно великі в плані живлення машини, можливо, все ще й потребують певну кількість нафти для роботи, але тенденції показують, що це лише справа часу та фокусування, коли літаки зможуть використовувати сонячну енергію[237] в поєднанні з прогресивними засобами її зберігання для великомасштабних, великовагових комерційних потреб.

Проте ми завжди повинні намагатися думати поза рамками, коли мова йде про ефективність та стійкість. В контексті такого великомасштабного, високоенергійного транспорту постає питання: «Чи існує заміна для подорожі літаками, яка б обходила таку потребу у високій концентрації енергії?». Відповідь – «так». Технологія Маглев (англ. Maglev) є значно швидшою та використовує лише частку цієї енергії[238].

Отже, навіть якщо певна кількість нафти десь і застосовувалася у цілях живлення, такі нові підходи при їх правильному застосуванні можуть експоненціальним чином зменшити екологічний відбиток від їх використання. Лише в Америці, 70% нафти, яка в загальному використовується, іде на транспорт у формі бензину, дизелю та реактивного палива[239]. Окрім того, якщо на планеті Земля зможуть бути встановлені нові умови миру, із зосередженням тиску на зменшенні озброєння та приготувань до війни, то відбулося б екстенсивне збереження нафти.

Міністерство оборони США є одним із найбільших споживачів енергії в світі, на долю якого припадало 93% всього державного споживання палива США у 2007 році[240]. Військові сили США споживають більше енергії, ніж велика кількість країн. Військові сили – це також один із найбільших забруднювачів у світі[241]. Тож робота над тим, щоб закрити всі військові установи, прискорила б досягнення достатку ресурсів.

Проте, як вже зазначалося, нафта все ще спричиняє забруднення в багатьох аспектах, то ж використовувати її для спалювання, так як ми це робимо сьогодні, є нерозумним з погляду екології. Реальним рішенням є соціальна ревізія. Тоді, як структура людського суспільства сьогодні в загальному дуже сильно залежить від нафти та газу, створюючи різні типи продуктів від пластику та добрив, креативні інженери повільно кидають виклик цій головній хімічній фундаментальній потребі вже протягом багатьох років.

Пластики, які використовуються скрізь, протягом певного часу майже ексклюзивно використовувалися лише на території поширення нафти. Проте, нещодавно голландські вчені винайшли засоби для заміщення пластиків, основаних на нафті на використання рослинних матеріалів[242] [243]. Ба більше, організація із назвою «Evocative» змогла створити повністю стійкі матеріали використовуючи гриби. Ці матеріали також можуть служити заміщенням використання нафти для ізоляції[244].

Велика частина наукової роботи спрямована на заміщення нафти і більшість замінників – це рослинна олія та жири, тому що вони мають, по суті, ту ж саму базову хімічну структуру, що і нафта. Тож постає питання фокусування. Неосновані на нафті пластикові пляшки («біопластик»), які є комерційно доступними, стають все більше поширеними[245], тож зрозуміло, що реальне рішення для того, щоб еволюційним шляхом відійти від нашої матеріальної нафтової залежності, є питанням намірів наукової спільноти.

Сільське господарство має іншу специфіку. Добрива та пестициди потребують нафту та природний газ, і це є цілком обґрунтованим, що сучасна цивілізація, враховуючи її рівень споживання їжі та рівень росту, базуючись на сучасних методах, не змогла би функціонувати без цих базових засобів. Це радше правда. Тим не менше, саме тому почасти попередній пункт, який стосувався вертикального фермерства, є настільки важливим. Замість того, щоб шукати шляхи заміщення засобів в межах контексту традиційного сільського господарства, рішенням є обхід цієї проблеми завдяки новим методам.

Якщо Ви подумаєте про те, що роблять сьогодні із нафти або вуглеводнів, Ви так само зможете знайти зберігаючу звичний порядок речей заміну для цього (тобто оснований на рослинній олії пластик, який може працювати в більшості існуючих індустріальних контекстів) або повністю новий підхід, базуючись на переглянутих методах, які повністю обходять всю проблему разом (наприклад, як у випадку вертикального фермерства з його невеликою потребою в такому добриві). Не кажучи уже про те, що коли ми просто перестанемо використовувати нафту й газ для спалювання у якості його основного призначення, то ми вивільнимо таку їх кількість що, крім збереження навколишнього середовища, цей ресурс кількісно збільшиться і це забезпечить час для того, щоб знайти подальші рішення задля усування будь-якої та і взагалі всіх екологічно нестійких реалій.


Технокапіталістична апологетика

Як вже зазначалося раніше, в основі збільшеної здатності для створення достатку лежить ефемеризація або можливість робити «більше з меншого». Закон Мура – явище, коли комп’ютерна потужність або продуктивність чипа, по суті, подвоюється кожні 18 місяців, на сьогодні проявляється в будь-якому виді базованої на інформації технології[246]. Наприклад, застосування автоматизації праці, що є комбінацією робототехніки та програмування, кожна з яких у своїй основі визначається інформацією, відображає те, як самі засоби виробництва стають інформаційною технологією, а отже й об’єктом експоненціального росту.

У фінансових термінах результатом цієї моделі стали дешевші цінові показники, оскільки відповідна ефективність зменшує витрати до найбільш дозволеного рівня. Це можна побачити у різкому зростанні кількості недорогих та тепер уже поширених технологій, таких як, наприклад, мобільні телефони. В абсолютній абстракції, при однакових умовах, припускаючи, що суспільство буде підтримувати лише поточний спектр споживчих товарів, багато виробничих тенденцій мають можливість наблизитися до «майже нульової» вартості. Враховуючи це, постає питання: на якому рівні такого зниження мінової вартості (ціни) сама вартість стає настільки незначною, що вона сама по собі стає спірною як економічний фактор? Чи можемо ми очікувати, що такий потенціал проявиться на такому прогнозовано високому рівні в ринковій системі?

Відповідь – «ні». Ринок ніколи не створить такого великомасштабного, суттєвого, постдефіцитного передбачуваного зменшення загалом через його головну потребу в дефіциті для того, щоб підтримувати грошовий оборот, отже, утримувати людей зайнятими. Важливо зазначити, що багато з цих сучасних технологічних рухів все ще виправдовують існування ринкового капіталізму, як засобу створення «достатку», беручи до уваги цей феномен загального зменшення витрат. Як аргумент наводять, що розвиток продукції та збільшення попиту на неї сприяє «кращим» методам виробництва, отже більші заощадження компанії означають більші заощадження для споживача. Таким чином, це з часом робить доступними деякі товари для тих, хто не міг собі дозволити собі їх раніше. Якщо сприймати це за щиру правду, то під цим спостереженням припускається, що з часом всі товари у своїй вартості будуть наближатися до нуля, якщо попит на ринку буде посилюватися.

Перша проблема, однак, полягає в тому, що цей аргумент просто ігнорує широкий ряд загальної технічної неефективності, яка при правильному розгляді та вирішенні також може створювати те ж саме зменшення витрат. Інакше кажучи, тут помилково поєднується «ринкова ефективність» та «технічна ефективність». Загальним прикладом є глобалізація. Дешева, примітивна праця країн третього світу може і допомогти знизити витрати певного продукту для споживача американського ринку, та витрачена енергія, затрачені ресурси і, ймовірно, негуманно створені експлуатаційні умови, що сприяють «ціновій вигоді», при детальному розгляді насправді становлять глибоку та руйнівну неефективність.

Певні типи технологій, зазвичай пов’язаних з комп’ютером, є сьогодні широкодоступними для багатьох, хто в іншому випадку не міг би їх собі дозволити. Це є результатом наукової винахідливості, а не ринку. Багато традиційних економістів постійно стверджують, що «якби не було капіталізму…» і так далі. Правда в тому, що ринок – це система стимулювання та постачання тоді, як прибуткова мотивація, можливо, інколи і пов’язана з високим рівнем технічного прогресу, що сприяє досягненню вищого потенціалу виробництва посилюючи феномен «виготовлення більшого з меншого», це всього лише один імовірний результат із багатьох. Тут можуть застосовуватися чимало інших високоприбуткових засобів, які мають нульовий (або й негативний) ефект у досягненні самого постдефіциту.

Можливо, найкраще думати про це як про самообмежувальний поріг. Прибутковою метою в ефективності витрат є залишатися «конкурентним», порівняно з іншими виробниками, в той же час природно намагаючись отримати максимальний прибуток для того, щоби продовжувати платити працівникам та зберегти структуру компанії. Це є спонукальним рівнянням. Очевидно, що жодна компанія не хоче зробити себе непридатною, намагаючись досягнути стану надзвичайно високої ефективності.

Окрім того, культура прибутку є недалекоглядною за своєю природою. Це означає, що коли приходить момент прийняття рішення, пов’язаного з ефективністю витрат, то буде шукатися найлегший та найбільш прямий шлях впровадити відповідні зміни. Це, знову ж таки, може означати різницю між оновленням технічної діяльності для того, щоб бути більш ефективним у процесі фактичного виробництва – та просто передачею певних функцій до країни, що розвивається, де можна дуже мало платити через наявну там бідність – що може краще виглядати на папері в плані заощадження витрат. Ринок не бачить різниці між цими двома варіантами. Рішення базуються лише на торговій вартості, а кінцевий результат, як правило, виправдовує засоби.

Отже, з плином часу, ринкові процеси можуть і справді продовжувати робити певні товари високого попиту більш доступними для тих, хто не міг їх собі дозволити раніше. Однак, це не є доказом того, що результатів по-справжньому орієнтованого на постдефіцит суспільства можна загалом досягнути в тій же структурі. Справжнього прогресу в створенні достатку можна досягнути лише через безпосередній перегляд суспільства для затвердження постдефіцитних намірів та видалення зацікавленості в збереженні дефіциту, яка на сьогодні є загальнопоширеною. В такому висновку також не враховується широкий ряд інших великомасштабних проблем ефективності, які є властивими для ринкового капіталізму стосовно культурної та екологічної стійкості, які будуть обговорюватися детальніше в інших есе.

Дебати про «технологічне безробіття» так само стали потужним відкриттям у цьому протиріччі усвідомлених намірів. Захисники капіталізму ховаються за ідеєю, мовляв, коли технології заміняють людську працю, вони також і створюють її. Це могло бути правдою у минулому, яке повільно відходить назад, а зараз все більш явними стають зовсім інші обставини[247].

По-перше, експоненціальне прискорення, яке сьогодні відбувається, вагомо випереджає освітню адаптацію людини. У процесі втрати і створення робочих місць, який відбувається в сучасному світі, не існує співвідношення 1:1. При об’єктивному розгляді застосування машин, враховуючи експоненціальні тенденції, можна побачити, що втрата робочих місць на сьогодні та можливості втрати робочих місць у майбутньому є величезними. Цікавим тут є те, що цей самий процес автоматизації грає значну роль у створенні достатку, навіть хоча і компанії, в своїй логіці переслідування прибутку, використовують її для заощадження грошей. Результатом є комплексна дихотомія з меншою кількістю працівників, тобто, і з меншою кількістю доступних грошей (купівельною здатністю).

З усіх симптомів занепаду капіталістичної моделі цей феномен технологічного безробіття є просто одним з найбільш глибоких, оскільки він дійсно проявляє протиріччя функцій системи. Капіталізм припускає, що попит на людську працю буде майже однаковим і всеохоплюючим. Проте, якщо дешевшим є найняти машини для виконання ролі людини, то як тоді ми отримаємо «витрачання грошей» людьми, які, як робоча сила, тепер були заміщені цими самими машинами? Як машини можуть продовжувати здійснювати виробництво без «підживлення» грошового обороту?

Зрештою, аргумент щодо пониження вартості в межах контексту капіталізму просто не працює, оскільки він припускає пряме врегулювання балансу між ціною та зниженою собівартістю (заощадження грошей завдяки механізації для зниження кінцевої ціни товару) для того, щоб задовольнити купівельну здатність тепер вже ненайнятих споживачів (ті робочі місця, які були замінені завдяки механізації), яка постійно зменшується.

Єдиний метод, за яким це могло би працювати, полягає в усуненні самого прибуткового стимулу. Проте це є неможливим, якщо ми все ще будемо мислити в межах контексту ринкової економіки. Це єдина причина, через яку компанії застосовують технології для заміни людської праці, і з якої треба починати це заощадження грошей та посилення своєї конкурентної позиції на певному рівні в загальній економіці. Такі наміри руйнують будь-яке розподільче збалансування між купівельною спроможністю та заощадженням коштів.

 




[1] Джерело: Two Intellectual Systems: Matter-energy and the Monetary Culture, M. King Hubbert, 1981.

[2] «Постфактум» – це латинський термін, який означає «зроблений, створений або сформульований після події».

[3] «Уповноважений» визначається як «агент, підрозділ чи офіс представника, який діє як заступник іншого» (http://www.merriam-webster.com/dictionary/proxy) і використовується в цьому контексті для того, щоб описати ринкову економіку як систему, що служить для допомоги індустріальним та, в багатьох аспектах, побічно соціальним операціям. Інакше кажучи, система торгівлі, прибуток, конкуренція та всі інші подібні грошово-ринкові атрибути є лише механізмами, які спрямовують поведінку певним, вірогідно недалекоглядним чином, при якому відсутня будь-яка більш широка системна точка зору.

[4] Класичним прикладом є електричний автомобіль, про який говорили ще з ХІХ століття і який показує свою ефективність у ХХІ столітті через технологічні покращення. Однак, глобальний перехід від забруднюючих газових двигунів до чистих електричних двигунів відкрито придушувався устояною індустрією, пов’язаною з виробництвом автомобілів та поставкою енергії, яка дбала про свої прибутки. Варто зазначити, що сама основа ринкової ефективності – це механізм прибутку. З цим «уповноваженим» механізмом дії чиняться лише тоді, коли вони є «прибутковими». У реальному житті, ми можемо бачити широкий ряд необхідних дій для сприяння соціальній та екологічній цілісності, які не стосуються переслідування прибутку. Інакше кажучи, якщо за допомогою цього акту не можна заробити гроші, то цей акт не вважається цінним із погляду довіреної особи.

[5] Класичним широкомасштабним прикладом є існування бідності. Для того, щоби виправдати бідність фізично, має бути очевидний дефект у здатності природного світу задовольнити потреби тих, хто в результаті вимушений жити в бідності. Якщо виявлять можливість усунути бідність, якою ми її бачимо, тобто з’явиться ідея, як  надати достатньо їжі, житла, води та інших ресурсів та послуг, які насправді можна зробити доступними без забирання цих базових, життєпідтримуючих засобів у інших, тоді виправдання бідності повинно мати інше джерело. У поточній системі це виправдання, по суті, є теоретичним та визначається лише механізмом самого ринку. Тобто, що якщо людина не може достатньо конкурувати для того, щоби домогтися свого власного життєдайного стандарту життя, тоді вона не заслуговує на цей стандарт життя. Тому причиною, через яку існує бідність, відповідно до цього прикладу, є результат ринкової системи та її структури, а не реальне життя чи фізичні реалії.

[6] Основним виключенням з цього може бути ситуація, коли згаданий системний дизайн у той час просто не розуміється належним чином. Тобто, якщо мета або функція цієї системи розуміється не до кінця, то цілком природно, що система може бути розроблена лише до відповідного рівня її розуміння.

[7] Глобалізація визначається як: «розвиток більш інтегрованої глобальної економіки, що в особливості відзначається вільною торгівлею, вільним рухом капіталу, та використанням ринків дешевшої закордонної праці» (http://www.merriam-webster.com/dictionary/globalization).

[9] Для довідок: Why globalization is energy intensive and wreaks havoc on oil prices

(http://www.csmonitor.com/Environment/Energy-Voices/2013/0228/Why-globalization-is-energy-intensive-and-wreaks-havoc-on-oil-prices).

[10] Це є скоріше суб’єктивним прикладом, оскільки, в ідеалі, запланований дизайн повинен бути достатньо повним для того, щоби взяти до уваги фактичні, фізичні матеріали та їхні характеристики,  за якими будуть прийматися рішення для всіх навіть найменших відповідних частин.  Насправді, це відбувається лише до певного рівня, коли багато компонентів, які входять у цей товар розглядаються як засоби, щоби товар залишався «дешевим» та конкурентоспроможним на відкритому ринку. Прикладом могли би бути покришки на машині. Тоді, як може бути запропонована загальна специфікація класів покришок, використання «дешевих» покришок може переважати через зацікавленість у обмеженні витрат споживачем або навіть виробником.

[11] Прикладом чисельності є те, як виробництво товарів сьогодні сортує їх якість, базуючись на цільовому демографічному сегменті. Є усвідомлено неякісні товари, які постійно розробляються для тих людей, які мають обмежену купівельну спроможність та є більш оптимізовані товари, ефективніші та з більш тривалим терміном використання, розроблені для тих людей, які можуть дозволити собі таку якість. Тоді, як це є природним для логіки, що є властивою ринковій системі та призводить до класової стратифікації, цей вид марнування був би насправді непотрібним, якщо суспільство мало би намір повсюдно ділитися ідеями дизайну, прагнучи оптимізації, наскільки вона є стратегічно можливою. Останнє мало б місце у випадку з ПРОЕ, де було б усунуто ринок, а отже –  і велетенське марнотратство, яке породжується цим видом різноманітності, основаної на демографічному критерії.

[12] Див. есе «Справжні економічні фактори» для глибшого вивчення цієї теми.

[13] Один із прикладів Ви знайдете тут: Fury at Apple’s ‘rip-off’ plan to make ALL iPhone accessories obsolete by changing design of socket (http://www.dailymail.co.uk/sciencetech/article-2162867/Apple-slammed-iPhone-5-charger-Rip-plan-make-ALL-accessories-obsolete.html).

[14] Класичним історичним прикладом такої схильності було те, що пізніше назвали «війною струмів». По суті, знаючи, що поширення постійного електричного струму (DC) було менш ефективним порівняно із системою змінного струму (AC), яку просував Нікола Тесла, винахідник Томас Едісон проводив обширну компанію з дезінформації для того, щоби нівелювати популярність змінного струму та утримати свій фінансовий шмат у вже наявній інфраструктурі змінного струму. Едісон зайшов так далеко, що навіть звернувся до Конгресу США, намагаючись законодавчо заборонити змінний струм, а також публічно демонструючи вбивство тварин змінним електрострумом.

[15] Враховуючи те, що уряд регулює справи бізнесу, а також існує як бізнес сам по собі, будучи активним учасником монопольної змови, дуже мало було ініційовано глобальних дій для об’єднання індустріальної системи. Одним із прикладів був монреальський протокол, який, можливо, вперше в історії об’єднав світ на основі інтересу у захисті навколишнього середовища (руйнування озонового шару).

[16] «Індустріальний дизайн» традиційно визначається як «використання прикладного мистецтва та прикладної науки для покращення естетики, ергономіки, функціональності та/або корисності продукту».

[17] Це питання буде розглянуте наприкінці цього есе. Рекомендуємо до вивчення: Report Suggests Nearly Half of U.S. Jobs Are Vulnerable to Computerization (http://www.technologyreview.com/view/519241/report-suggests-nearly-half-of-us-jobs-are-vulnerable-to-computerization/).

[18] При розгляді світу в асоціації з поняттями «успіху» та «статусу» по відношенню до володіння матеріалами, що є сьогодні загальнопоширеним, часто затьмарюється розгляд позитивного зменшення стресу, доступності вільного часу, можливостей зменшення конфлікту через автоматизацію праці. Чи бажаєте Ви мати життя вільне від монотонності, стресу та тяжкої роботи, чи Ви хочете мати величезне, надмірне матеріальне володіння? Це питання являє собою конфлікт системи цінностей, а термін «адаптація» тут використовується для того, щоб позначити припущення, що люди могли би проявити бажання трохи зменшити складність промисловості маючи менше матеріальних «бажань», задля більш «спрощеного» стилю життя. Тут не мається на увазі, що все що ми сьогодні маємо не може бути доступним в ПРОЕ. Тут говориться про те, що світогляд, який є менш матеріалістичним може стати переважаючим задля того, щоби зробити такий перехід до певного типу автоматизованої економіки більш простішим, не згадуючи про те, що це зробить нас більш стійкими в екологічному плані, беручи до уваги характерне на даний момент марнотратство.

[19] Матеріалознавство – це міждисциплінарна область, яка включає в себе властивості матерії та її застосування в різних сферах науки та інженерії.

(http://www.sciencedaily.com/articles/m/materials_science.htm).

[20] Визначення металургії: http://www.sciencedaily.com/articles/m/metallurgy.htm

[21] Для довідок: Bronze Age: http://www.thefreedictionary.com/Bronze+Age

[22] Джерело: «New Element 115 Takes a Seat at the Periodic Table», Time, 2013

(http://science.time.com/2013/08/28/new-element-115-takes-a-seat-at-the-periodic-table/).

[23] У 1789 році Антуан Лавуазьє опублікував список із 33 хімічних елементів, згрупувавши їх за такими групами, як гази, метали, неметали та землі. У 1870 році російський професор хімії Дмитро Менделєєв створив першу «періодичну таблицю», яка була вдвічі більшою і до якої після цього в середньому щороку додавали по новому елементу.

[24] Визначення нанотехнологій: наука маніпулювання матеріалами на атомному або молекулярному рівні.

[25] Для довідок: Michio Kaku: Can Nanotechnology Create Utopia?

(http://betanews.com/2012/11/08/star-trek-replicator-is-closer-to-reality-than-you-think/).

[26] «Розумні матеріали» як термін є скоріше новим та невизначеним. Загальноприйнятим визначенням може бути «матеріали, які можуть значно змінювати свої механічні властивості (наприклад форму, гнучкість та в’язкість) або свої термальні, оптичні чи електромагнітні властивості передбачуваним чи керованим чином внаслідок реакції на середовище, що їх оточує. Матеріали, які виконують сенсорні та приводні функції, включаючи п’єзоелектричні, електростатичні, магнітострикційні та сплави з пам’яттю форми». Однак «розумні» матеріали не обов’язково є продуктом нанотехнологій, незважаючи на те, що нанотехнології можуть широко застосовуватися як засоби для їх виробництва.

[27] «Метаматеріали» в загальному визначаються як «екзотичні композитні матеріали, які проявляють властивості, що перебувають за межами тих, які трапляються в матеріалах, що значно поширені в природі. На противагу до матеріалів, створених на хімічному рівні, як це зазвичай відбувається, ці матеріали створені з двох або більше матеріалів на макроскопічному рівні». Однією з їхніх визначальних характеристик є те, що електромагнітна реакція від поєднання двох і більше окремих матеріалів проявляється доволі специфічним чином, що розширює спектр електромагнітних моделей через той факт, що вони не поширені в природі.

[28] Насправді ця ідея була реалізована, але застосовувалася дуже рідко до цього часу: «In the Gym: Clean Energy from Muscle Power», Time, 2010 р.

(http://content.time.com/time/business/article/0,8599,2032281,00.html).

[29] Біомімікрія (від «bios», що означає «життя», та «mimesis», що означає «імітувати») є дизайнерською дисципліною, яка досліджує стійкі рішення, намагаючись перевершити перевірені часом моделі та стратегії природи. Наприклад, ідея сонячної батареї була запозичена у листка (http://www.asknature.org/article/view/what_is_biomimicry).

[30] Двома широкими тенденціями, які тут варто згадати, є екологічна та соціальна. Що стосується екологічної, то було помічено, що більшість, якщо не всі головні життєпідтримуючі системи в теперішній час перебувають у занепаді. Для довідок: Data Shows All of Earth’s Systems in Rapid Decline (http://www.ipsnews.net/2011/07/data-shows-all-of-earths-systems-in-rapid-decline/). Що стосується соціальних тенденцій, то тут варто приділити увагу статистичному спостереженню, яке показує очевидне загальне посилення соціальної дестабілізації та кількості «повстань», які відбувалися за останні 30 років. Нові звіти програмного відстеження під назвою «GDELT» показують разюче збільшення таких подій. Для довідок: Data Map Shows Protests Around the World Increase, With Caveat (http://theglobalobservatory.org/analysis/576-mapping-some-of-the-worlds-unrest-.html).

[31] Джерело: U.N. Raises «Low» Population Projection for 2050

(http://www.worldwatch.org/node/6038).

[32] Для довідок: Yield Trends Are Insufficient to Double Global Crop Production by 2050

(http://www.washingtonpost.com/blogs/wonkblog/wp/2013/07/01/this-unsettling-chart-shows-were-not-growing-enough-food-to-feed-the-world/).

[33] Для довідок: The Coming Global Water Crisis

(http://www.theatlantic.com/international/archive/2012/05/the-coming-global-water-crisis/256896/).

[34] Вуглеводнева економіка та рівень властивого їй дефіциту був суперечливою темою протягом багатьох десятиліть. Дебати щодо сучасного стану забезпечення на глобальному рівні дуже сильно розходяться. «Пік нафти», який був безумовним контекстом таких дебатів, охоплював багато десятиліть з тим основним висновком, що ця форма енергії є скінченною. Регіональне вичерпування, як наприклад у випадку з піком у США в 1970-х, який стосувався стандартних нафтових родовищ, надав самоочевидний доказ, що інші регіони, а отже і сам світ поступово досягнуть піку, і багато аналітиків вважають, що це відбудеться уже в недалекому майбутньому. Щоби бути більш точним варто сказати, що все це, в поєднанні з ростом населення та збільшенням попиту, посилює проблему.

Для довідок: (http://www.independent.co.uk/news/science/world-oil-supplies-are-set-to-run-out-faster-than-expected-warn-scientists-6262621.html).

[35] Термін «постдефіцитний» означає стан, що виключає дефіцит доступності даного ресурсу чи процесу, зазвичай шляхом оптимізованої ефективності, що стосується виробничого дизайну та стратегічного використання. Немає необхідності казати, що ідея досягнення всезагальної постдефіцитності, - що означає нескінченну, величезну кількість всього для всіх – справедливо розглядається як неможлива, навіть при найбільш оптимістичних поглядах. Тому, цей термін використовується тут для того, щоби вказати на відповідну точку фокусування.

[36] Грошова економіка бере свій початок в розгляді світу із позиції недостачі або неефективності. Вона базуються навколо управління дефіцитом через систему цін та вартісних взаємозв’язків. Що більший дефіцит товару, то більша його вартість.

[37] Наступна цитата історика Джеррі З. Мюллера добре описує це: «Нерівність насправді посилюється майже всюди в постіндустріальному капіталістичному світі. Але незважаючи на те, що багато лівих думають, що це не є результатом політики і що політика ймовірно не виправить це, причина проблеми лежить набагато глибше і є більше непіддатливою, ніж її визнають в загальному. Нерівність є невідворотним продуктом капіталістичної діяльності, а розширення рівності можливостей лише посилює все це – тому що в такому разі певним особам або спільнотам просто легше ніж іншим екплуатувати ці можливості для розвитку та просування того, що дозволяє їм капіталізм»

(http://www.foreignaffairs.com/articles/138844/jerry-z-muller/capitalism-and-inequality).

[38] Як відносне, так і абсолютне позбавлення, яке означає мізерну кількість майна та відносно низький соціально-економічний статус, проявляє сильний історичний взаємозв’язок із соціальною дестабілізацією та протестами. Акція «Захопи Уолл-стрит», яка дала поштовх глобальному руху протестів у 2011 р., базувалася, якщо більш конкретно, на нерівності доходів. Її найбільш відоме гасло «Нас 99%» позначало сильну різницю багатств між 99% населення та 1%, що поєднувалася зі зловживанням владою, яке мало місце в зв’язку з цим дисбалансом.

[39] Визначення «продуктивної здатності»: http://dictionary.reference.com/browse/carrying+capacity

[40] Джерело: World population monitoring 2001, United Nations

(http://www.un.org/esa/population/publications/wpm/wpm2001.pdf).

[41] Див. есе «Вступ до стійкого мислення», розділ «Ефемеризація».

[42] На сьогодні існує великий страх, що зменшення або спроби направити населення до більш стійких моделей розмноження неодмінно становлять насильницьке обмеження. Майбутні покоління, в результаті доступу до більшої кількості інформації про продуктивну здатність планети, будуть розуміти, що невгамовна «свобода» розмноження є, в багатьох аспектах, сама по собі актом насильства проти ненароджених дітей, і самої людської раси, якщо запаси ресурсів та цілісність навколишнього середовища не береться до уваги в процесі.

[43] Джерело: Globally almost 870 million chronically undernourished - new hunger report, FAO

(http://www.fao.org/news/story/en/item/161819/).

[44] Джерело: Reducing poverty and hunger..., FAO

(http://www.fao.org/docrep/003/y6265e/y6265e03.htm).

[45] Джерело: How Many Calories Should I Eat?, MNT

(http://www.medicalnewstoday.com/articles/245588.php

[46] Джерело: Feeding the 9 Billion: The tragedy of waste, IME

(http://www.imeche.org/knowledge/themes/environment/global-food).

[47] Джерело: Author: European food waste adds to world hunger, dw.de

(http://www.dw.de/author-european-food-waste-adds-to-world-hunger/a-15837215).

[48] Для довідок: Food waste within food supply chains: quantification and potential for change to 2050

(http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2935112/)

[49] Орний шар ґрунту – це верхній шар землі, який містить найбільшу концентрацію органічної матерії та мікроорганізмів і з якого рослини отримують більшість поживних речовин. Сьогодні він зникає тривожними темпами, насамперед через традиційні практики сільського господарства. Наприклад, через монокультуру (практика посадки однієї і тієї ж сільськогосподарської культури знову і знову ). До того ж, ерозія ґрунтів стрімко посилюється, що приводить до великої кількості проблемних наслідків через неефективні фермерські практики.

Для довідок: (http://www.ewg.org/losingground/).

[50] Для довідок: http://newearthdaily.com/floating-vertical-farms-could-feed-the-world-with-cheap-plentiful-produce/

[51] Діксон Деспом’єр, професор наук екологічного здоров’я та мікробіології Колумбійського університету, у 1999 році зробив відомою ідею вертикального фермерства.

[52] Визначення: «Вирощування рослин в розчині поживних речовин замість ґрунту»

(http://www.thefreedictionary.com/hydroponics).

[53] Визначення: Техніка вирощування рослин без ґрунту або у гідропонній середі. Рослини тримаються над системою, яка постійно розпилює на коріння збагачену поживними речовинами воду. Також носить назву агрокультура (http://www.thefreedictionary.com/aeroponic).

[54] Визначення: Аквакультура є симбіотичним вирощуванням рослин та водних тварин у рециркулюючій системі (http://www.growingpower.org/aquaponics.htm).

[55] Джерело: What is Vertical Farming?, Jake Cox, 2009 (http://www.onearth.org/blog/what-is-vertical-farming).

[56] Для довідок: Waste to Energy, alternative-energy-news.info

(http://www.alternative-energy-news.info/technology/garbage-energy/).

[57] Джерело: All About: Food and fossil fuels, cnn.com

(http://edition.cnn.com/2008/WORLD/asiapcf/03/16/eco.food.miles/).

[58] Джерело: Feeding 9 Billion: Vertical Farming – Singapore

(http://www.offgridworld.com/feeding-9-billion-vertical-farming-singapore-video/).

[59] Джерело: ‘Mega’ Indoor Vertical Farm: Chicago Suburb New Home To Nation’s Largest Such Facility

(http://www.huffingtonpost.com/2013/03/28/mega-indoor-vertical-farm_n_2971328.html).

[60] Аквапоніка – це система виробництва їжі, яка поєднує звичайну аквакультуру (вирощування в резервуарах водних тварин, таких як слимаки, риби, річкові раки або креветки) з гідропонікою (вирощуванням рослин у воді) у симбіотичному середовищі.

[62] Варто зазначити, що всі важливі необхідні поживні речовини технічно доступні у рослинній продукції. Всупереч поширеним віруванням, продукти тваринного походження непотрібні для підтримки високої якості харчування людини. Шість основних класів поживних речовин (вуглеводи, жири, харчові волокна, мінерали, білки та вітаміни), не кажучи вже про воду, можна знайти в рослинному угрупуванні. (Це не аргумент на користь «вегетаріанства», це просто факт).

[63] Джерело: Vertical Farms: From Vision to Reality

(http://blogs.ei.columbia.edu/2011/10/13/vertical-farms-from-vision-to-reality/).

[64] Джерело: Country, the City Version: Farms in the Sky Gain New Interest

(http://www.nytimes.com/2008/07/15/science/15farm.html?_r=0).

[65] В Нью-Йорку середня довжина північно-південного кварталу складає 1/20 милі, або 264 футів. Довжина східно-західного кварталу складає близько 1/5 милі, або 1056 футів. Отже, прямокутний квартал займав би 264 × 1056 = 278 784 квадратних футів, що дорівнює 6,4 акрів.

[66] Джерело: United States Census Bureau, 2013 (http://www.census.gov/).

[67] Площа міста Лос-Анджелес становить 498,3 квадратних миль, які можна перевести у 318 912 акрів.

[68] Загальна площа 78 будівель, кожна з яких займає 6,4 акрів, в загальному дорівнює 499,2 акрів, а це становить 0,15% всієї площі Лос-Анджелеса (318 912 акрів).

[69] Джерело: worldometers.info (http://www.worldometers.info/world-population/).

[70] 7,2 мільярда (загальна чисельність населення) поділених на 50 000 (виробнича потужність однієї 30-поверхової вертикальної ферми) дорівнює 144 000 необхідних споруд.

[71] 6,4 (акра на одну ферму) × 144 000 (вертикальних ферм) = 921 600 акрів.

[72] Джерело: Farming Claims Almost Half Earth’s Land, New Maps Show

(http://news.nationalgeographic.com/news/2005/12/1209_051209_crops_map.html).

[73] 921 600 (акрів землі, необхідних для розміщення вертикальних ферм) становлять 0,006581% від 13 981 811 200 акрів (загальна площа земель планети, яка використовується сільським господарством як для рослинництва, так і для тваринництва).

[74] Джерело: Farming Claims Almost Half Earth’s Land, New Maps Show

(http://news.nationalgeographic.com/news/2005/12/1209_051209_crops_map.html).

[75] 4 408 320 000 (загальна площа землі, яка зараз використовується лише для вирощування врожаю на планеті) ділиться на 6,4 акрів (що є, як було визначено, достатньою площею, щоби прогодувати 50 000 людей) 688 800 000 разів. Цифру 688 800 000, яка відображає кількість можливих виробничих потужностей, кожна з яких може виготовляти достатньо їжі для того, щоби прогодувати 50 000 чоловік, можна перевести у обсяг виробничих потужностей, які можуть прогодувати 34 440 000 000 000 людей (688 800 000 × 50 000 = 34 440 000 000 000).

[76] Джерело: Livestock and climate change

(http://cgspace.cgiar.org/bitstream/handle/10568/10601/IssueBrief3.pdf).

[77] Джерело: Livestock a major threat to environment

(http://www.fao.org/newsroom/en/News/2006/1000448/index.html).

[78] Джерело: Big-Fish Stocks Fall 90 Percent Since 1950, Study Says

(http://news.nationalgeographic.com/news/2003/05/0515_030515_fishdecline.html).

[79] Джерело: World’s first lab-grown burger is eaten in London (http://www.bbc.co.uk/news/science-environment-23576143).

[80] Прісна вода визначається як вода, яка не містить солей і може використовуватися для споживання людиною або інших процесів, як наприклад для сільського господарства.

(http://www.merriam-webster.com/dictionary/freshwater).

[81] Джерело: Health through safe drinking water and basic sanitation

(http://www.who.int/water_sanitation_health/mdg1/en/).

[82] Джерело: Freshwater Crisis

(http://environment.nationalgeographic.com/environment/freshwater/freshwater-crisis/).

[83] Джерело: Water: Use Less-Save More, Jon Clift & Amanda Cuthbert, 2007.

[84] Джерело: Compliance and Enforcement National Priority: Clean Water Act, Wet Weather, Combined Sewer Overflows

(http://www.epa.gov/compliance/resources/publications/data/planning/priorities/fy2008prioritycwacso.pdf).

[85] Джерело: Water Quality: An Ignored Global Crisis

(http://www.businessweek.com/articles/2013-03-21/water-quality-an-ignored-global-crisis).

[86] Джерело: Ashok Gadgil on safe drinking water (http://www.renegademedia.info/books/ashok-gadgil.html).

[87] Джерело: Ultraviolet Disinfection

(http://www.nesc.wvu.edu/pdf/dw/publications/ontap/2009_tb/ultraviolet_dwfsom53.pdf).

[88] Джерело: Multi-barrier Disinfection Strategy - New York City (Case Study)

(http://www.trojanuv.com/uvresources?resource=403).

[89] Джерело: waterfootprint.org (http://www.waterfootprint.org/?page=cal/waterfootprintcalculator_national).

[90] Там само.

[91] Джерело: Which Nations Consume the Most Water?

(http://www.scientificamerican.com/article.cfm?id=water-in-water-out).

[92] Джерело: worldometers.info (http://www.worldometers.info/water/).

[93] 9 трильйонів 972 мільярди поділено на 3 мільярди.

[94] Джерело: Catskill-Delaware Water Ultraviolet Disinfection Facility

(http://en.wikipedia.org/wiki/Catskill-Delaware_Water_Ultraviolet_Disinfection_Facility#cite_note-nyc_pr-1).

[95] Джерело: The Worldwide Network of US Military Bases

(http://www.globalresearch.ca/the-worldwide-network-of-us-military-bases/5564).

[96] Джерело: Desalination Overview (http://www.idadesal.org/desalination-101/desalination-overview/).

[97] Там само.

[98] Джерело: Flow electrodes may enable large-scale sea water desalination

(http://www.rsc.org/chemistryworld/2013/03/sea-water-desalination-capacitive-deionisation).

[99] Джерело: Advancements in Desalination (http://www.weat.org/sanantonio/files/06%20-%20Summer%20Seminar%202013%20-%20Jim%20Lozier%20-%20Adv%20in%20Desal.pdf).

[100] Джерело: Victorian Desalination Plant (http://en.wikipedia.org/wiki/Wonthaggi_desalination_plant).

[101] Джерело: Wonthaggi Desalination Plant

(http://www.onlymelbourne.com.au/melbourne_details.php?id=31996#.UljSCWRDp94).

[102] 9 трильйонів 972 мільйони поділено на 150 мільйонів.

[103] Джерело: The Coastline Paradox (http://grokearth.blogspot.com/2012/04/coastline-paradox.html).

[104] Джерело: World population (http://en.wikipedia.org/wiki/World_population).

[105] Джерело: water.org (http://water.org/water-crisis/water-facts/water/).

[106] Також варто зазначити, що технічно можливими є й плавучі заводи

(http://www.bmtdesigntechnology.com.au/design-solutions/floating-desalination-plant/).

[107] Прогресивна технологія із назвою «рогатка» (англ. «Slingshot»), яка була винайдена Діном Кейменом становить невелику за масштабами систему очищення води, яка може виробляти чисту воду з майже будь-якого джерела, включаючи морську воду, за допомогою парокомпресійної дистиляції. Вона не потребує фільтрів, а як паливо може використовувати навіть коров’ячий гній.

[108] Джерело: Types of Renewable Energy (http://www.renewableenergyworld.com/rea/tech/home).

[109] Джерело: Fukushima nuke pollution in sea ‘was world’s worst’

(http://phys.org/news/2011-10-fukushima-nuke-pollution-sea-world.html).

[110] Джерело: Renewable Energy (http://www.energyzone.net/aboutenergy/renewable_energy.asp).

[111] Джерело: Energy – The Facts

(http://web.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/TOPICS/EXTENERGY2/0,,contentMDK:22855502~pagePK:210058~piPK:210062~theSitePK:4114200,00.html).

[112] Геотермальну електростанцію в цьому контексті не можна плутати з маломасштабними, геотермальними процесами нагрівання та охолодження, які використовують тепло з кількаметрової глибини (тобто геотермальними тепловими насосами).

[113] Джерело: Geothermal Energy Facts (http://geothermal.marin.org/pwrheat.html#Q1).

[114] Джерело: Back to Basics Video: What Is Geothermal Energy Anyway?

(http://www.renewableenergyworld.com/rea/video/view/back-to-basics-video-what-is-geothermal-energy-anyway).

[115] Джерело: Future of Geothermal Energy

(http://geothermal.inel.gov/publications/future_of_geothermal_energy.pdf).

[116] Джерело: EIA projects world energy consumption will increase 56% by 2040

(http://www.eia.gov/todayinenergy/detail.cfm?id=12251).

[117] Там само.

[118] Джерело: Geothermal Energy Could Provide All the Energy the World Will Ever Need 

(http://www.renewableenergyworld.com/rea/news/article/2010/09/geothermal-energy-is-the-solution-for-the-future).

[119] Джерело: Geothermal FAQs (http://www1.eere.energy.gov/geothermal/faqs.html).

[120] Джерело: Geothermal energy emissions of little concern (http://thinkgeoenergy.com/archives/1733).

[121] Джерело: How Does Geothermal Drilling Trigger Earthquakes?

(http://www.scientificamerican.com/article.cfm?id=geothermal-drilling-earthquakes&page=2).

[122] Джерело: First Google.Org-funded geothermal mapping reportconfirms vast coast-to-coast clean energy source (http://www.smu.edu/News/2011/geothermal-24oct2011).

[123] Джерело: Plate Tectonics

(http://science.nationalgeographic.com/science/earth/the-dynamic-earth/plate-tectonics-article/).

[124] Джерело: First Google.Org-funded geothermal mapping reportconfirms vast coast-to-coast clean energy source (http://www.smu.edu/News/2011/geothermal-24oct2011).

[125] Джерело: geni.org (http://www.geni.org/globalenergy/library/renewable-energy-resources/geothermal.shtml).

[126] Джерело: geo-energy.org (http://geo-energy.org/geo_basics_environment.aspx).

[127] 3626 м2 / 404 м2 = 8,975 квадратних метрів.

[128] Варто відзначити, що геотермальні джерела і, по суті, всі інші відновлювальні джерела, які розглядаються в цьому тексті, за своєю суттю поєднують місце видобутку або отримання енергії з місцем обробки та розподілу електроенергії. З іншого боку, всі вуглеводневі джерела потребують виробничих потужностей для видобутку (тобто видобутку вугілля), а також виробничих потужностей для обробки (очисні заводи) та виробництва електроенергії (електростанції) – і майже завжди в окремо відведених місцях. У даному прикладі площа копалень, потрібних для видобутку вугілля, не береться до уваги. Простіше кажучи, відновлювані джерела займають значно менше місця і мають надзвичайно менший екологічний вплив.

[129] Джерело: The Carbon Capture Report (http://www.dailyethiopia.com/index.php?aid=1498).

[130] 8760 (годин у році) × 1000 (МВт) = 8 760 000 МВт/рік.

[131] 0,55 зетаджоулів конвертується приблизно у 153 мільярдів МВт.

[132] 153 мільярди МВт (загальне світове споживання) / 8 760 000 МВт (продуктивність геотермальної електростанції) = 17 465 геотермальних електростанцій.

[133] Джерело: worldcoal.org (http://www.worldcoal.org/resources/frequently-asked-questions/).

[134] 17 465 / 9 = 1940,5.

[135] Джерело: worldcoal.org (http://www.worldcoal.org/coal/uses-of-coal/coal-electricity/).

[136] Джерело: «U.S. National Renewable Energy Laboratory». February 6th 2007.

[137] Джерело: Evaluation of global wind power

(http://www.stanford.edu/group/efmh/winds/global_winds.html).

[138] Джерело: The Earth Has Enough Wind Energy Potential To Power All Of Civilization

(http://www.businessinsider.com/the-earth-has-enough-wind-energy-potential-to-power-all-of-civilization-2012-9).

[139] 8760 (годин в році) × 1320 (МВт) = 11 563 200 МВт-год/рік.

[140] 13 231 × 9000 акрів = 119 079 000.

[141] 119 079 000 акрів складає 0,32% від 36 794 240 000 акрів (загальна площа суші на Землі).

[142] Джерело: Assessment of Offshore Wind Energy Resources for the United States

(http://www.nrel.gov/docs/fy10osti/45889.pdf).

[143] Джерело: Energy in the United States

(http://en.wikipedia.org/wiki/Energy_in_the_United_States#cite_note-IEA2012-13).

[144] Джерело: The Earth Has Enough Wind Energy Potential To Power All Of Civilization

(http://www.businessinsider.com/the-earth-has-enough-wind-energy-potential-to-power-all-of-civilization-2012-9).

[145] Джерело: thefreedictionary.com (http://encyclopedia2.thefreedictionary.com/solar+energy).

[146] Джерело: World’s biggest solar thermal power plant fires up for first time

(http://reneweconomy.com.au/2013/worlds-biggest-solar-thermal-power-plant-fires-first-time-89135).

[147] Джерело: Ivanpah Solar Electric Generating System

(http://www.nrel.gov/csp/solarpaces/project_detail.cfm/projectID=62).

[148] 153 мільярди МВт-год / 1 079 232 МВт-год = 141 767 електростанцій @ 3500 акрів = 496 184 500 акрів. 496 184 500 акрів – це 1,43% від 36 794 240 000 (загальна площа).

[149] Для довідок: Is Anything Stopping a Truly Massive Build-Out of Desert Solar Power?

(http://www.scientificamerican.com/article.cfm?id=challenges-for-desert-solar-power).

[150] Джерело: Solar Plant Generates Power For Six Hours After Sunset

(http://www.kcet.org/news/rewire/solar/concentrating-solar/solar-plant-generates-power-for-six-hours-after-sunset.html)

[151] Джерело: Use and Capacity of Global Hydropower Increases

(http://www.worldwatch.org/node/9527).

[152] Джерело: Ocean currents can power the world, say scientists

(http://www.telegraph.co.uk/earth/energy/renewableenergy/3535012/Ocean-currents-can-power-the-world-say-scientists.html).

[153] Відповідно до досліджень Майкла Бернітсаса, професора кафедри військово-морської архітектури та морської інженерії Мічиганського університету, «…якщо б ми могли збирати 0,1 відсотка енергії океану, то ми могли б задовольняти потребу в енергії для 15 мільярдів людей».

(http://michigantoday.umich.edu/2009/01/story.php?id=7334#.UmB1B2RDp94).

[154] Джерело: Our Current Technologies

(http://voith.com/en/Voith_Ocean_Current_Technologies(1).pdf).

[155] Джерело: Assessing the Global Wave Energy Potential

(http://www.oceanor.no/related/59149/paper_OMAW_2010_20473_final.pdf).

[156] Джерело: Wave farm (http://en.wikipedia.org/wiki/Wave_farm).

[157] Джерело: Tidal Energy (http://ei.lehigh.edu/learners/energy/tidal2.html).

[158] Джерело: lunarenergy.co.uk (http://www.lunarenergy.co.uk/factsFigures.htm).

[159] Джерело: Ocean Energy: Prospects & Potential, Isaacs & Schmitt, with 15% utilization factor & 50% capacity factor [http://www.crpm.org/pub/agenda/1384_nathalie_rousseau.pdf].

[160] Renewable Energy Sources and Climate Change Mitigation, Ottmar Edenhofer, 2012, с. 505-506.

[161] Джерело: Ocean Energy: Position Paper for IPCC

(http://ec.europa.eu/research/energy/pdf/gp/gp_events/wrec/wrec_2008_ocean-hydro_alla_weinstein_en.pdf).

[162] Джерело: Ocean currents can power the world, say scientists

(http://www.telegraph.co.uk/earth/energy/renewableenergy/3535012/Ocean-currents-can-power-the-world-say-scientists.html).

[163] Джерело: ‘Fish Technology’ Draws Renewable Energy From Slow Water Currents

(http://michigantoday.umich.edu/2009/01/story.php?id=7334#.UmB1B2RDp94).

[164] Джерело: Ocean currents can power the world, say scientists

(http://www.telegraph.co.uk/earth/energy/renewableenergy/3535012/Ocean-currents-can-power-the-world-say-scientists.html).

[165] Джерело: Gulf Stream (http://en.wikipedia.org/wiki/Gulf_Stream).

[166] Джерело: Theoretical Assessment of Ocean Current Energy Potential for the Gulf Stream System

(http://www.researchgate.net/publication/256495742_Theoretical_Assessment_of_Ocean_Current_Energy_Potential_for_the_Gulf_Stream_System).

[167] 8760 (годин на рік) × 13000 МВт = 113 мільйонів 880 тисяч МВт-год/рік.

[168] 671   Джерело: Energy in the United States

(http://en.wikipedia.org/wiki/Energy_in_the_United_States#Consumption).

[169] 4,1 мільярдів / 133 880 мільйонів.

[170] Джерело: Osmotic Power (http://www.sffe.no/?p=2446).

[171] Джерело: First osmosis power plant goes on stream in Norway (http://www.newscientist.com/article/dn18204-first-osmosis-power-plant-goes-on-stream-in-norway.html#.UmCJ-WRDp94).

[172] Джерело: Osmotic Power Play: Energy Recovery Teams with GS Engineering & Construction Corp to Develop Highly Available Renewable Energy Source

(http://www.marketwatch.com/story/osmotic-power-play-energy-recovery-teams-with-gs-engineering-construction-corp-to-develop-highly-available-renewable-energy-source-2013-10-15?reflink=MW_news_stmp).

[173] Renewable Energy Sources and Climate Change Mitigation, Ottmar Edenhofer, 2012, с. 507.

[174] Джерело: Ocean Thermal Power Will Debut off China’s Coast

(http://www.scientificamerican.com/article.cfm?id=ocean-thermal-power-will-debut-off-chinas-coast).

[175] Джерело: 100-mw OTEC project planned for West Oahu

(http://www.bizjournals.com/pacific/print-edition/2012/10/05/100-mw-otec-project-planned-for-west.html?page=all).

[176] Джерело: Ocean Thermal Energy Conversion Could Power All Of Hawaii’s Big Island

(http://www.huffingtonpost.com/2013/09/16/ocean-thermal-energy-conversion-hawaii_n_3937367.html).

[177] Джерело: Renewable Energy Essentials: Hydropower

(http://www.iea.org/publications/freepublications/publication/Hydropower_Essentials.pdf).

[178] Джерело: eia.gov (http://www.eia.gov/tools/faqs/faq.cfm?id=97&t=3).

[179] Джерело: Total Number of U.S. Households (http://www.statisticbrain.com/u-s-household-statistics/).

[180] Джерело: List of countries by electricity consumption

(http://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_by_electricity_consumption).

[181] У той час як поточна ситуація з ефективністю концентраторної фотовольтаїки (англ. «CPV») на 2013 рік складала 44,7% [http://www.soitec.com/en/news/press-releases/world-record-solar-cell-1373/], а доступні споживчі продукти мали в середньому показник близько 18% [http://sroeco.com/solar/most-efficient-solar-panels], вважається, що більш прогресивні методи досягають 80% [http://www.extremetech.com/extreme/168811-new-nano-material-could-boost-solar-panel-efficiency-as-high-as-80]. Окрім того, батарейне зберігання енергії для використання в домашніх господарствах також прогресувало завдяки появі графенових суперконденсаторів [http://www.gizmag.com/graphene-based-supercapacitor/28579/], які можуть заряджатися швидше, утримувати енергію набагато довше, ніж традиційні батарейки, а також є менш «брудними» та займають менше місця. Інша прогресивна батарейна технологія називається рідкометалічними батареями («LMB»), яку розробили Дональд Садовей та вчені з Массачусетського технологічного інституту.

[182] Знову ж таки, варто зазначити, що всі бізнес-установи увіковічують себе, здебільшого, за допомогою ринку, який і створив їх. Новий винахід, який може йти врозріз з уже усталеною інфраструктурою прибутку даного бізнесу, часто є об’єктом впливу, що сповільнює або навіть заглушує технологію, яка перешкоджає отриманню прибутку. В той час як багато хто розглядає такий тип поведінки як форму «корупції», справжнім станом речей є те, що сам механізм виводу цього товару на ринок є об’єктом встановлених фінансових обмежень, які служать тій же меті. Наприклад, якщо новий товар не може розглядатися як прибутковий в процесі свого розвитку – незалежно від його справжніх заслуг йому будуть перешкоджати. Надзвичайно повільна швидкість впровадження відновлюваної енергетики в цілому, навіть при тому, що принципи більшості таких засобів були зрозумілими вже протягом сотень років, є прямим результатом грошового інвестування або його відсутності, і що ефективнішою є технологія, то менш прибутковою вона буде в довгостроковій перспективі.

[183] Джерело: Off-Grid System Cost Guide

(http://www.wholesalesolar.com/StartHere/OFFGRIDBallparkCost.html).

[184] Приклад: Saving Energy in West Michigan Honeywell Wind Turbine

(http://www.freepowerwindturbines.com/honeywell_wind_turbine.html).

[185] Для довідок: Geothermal Heat Pumps (http://energy.gov/energysaver/articles/geothermal-heat-pumps).

[186] A design approach called «passive solar» is a good design example

(http://en.wikipedia.org/wiki/Passive_solar_building_design).

[187] Для довідок: thefreedictionary.com (http://www.thefreedictionary.com/piezoelectric).

[188] Для довідок: Energy-Generating Floors to Power Tokyo Subways

(http://inhabitat.com/tokyo-subway-stations-get-piezoelectric-floors/).

[189] Для довідок: Six Sidewalks That Work While You Walk

(http://www.treehugger.com/clean-technology/six-sidewalks-that-work-while-you-walk.html).

[190] Для довідок: Israel Highway Equipped With Pilot Piezoelectric Generator System

(http://www.greenoptimistic.com/2009/10/06/israel-piezoelectric-highway/#.UmHNTmRDp94).

[191] Для довідок: New Piezoelectric Railways Harvest Energy From Passing Trains

(http://inhabitat.com/new-piezoelectric-railways-harvest-energy-from-passing-trains/).

[192] Для довідок: Under Highway Piezoelectric «Generators» Could Provide Power to Propel Electric Cars (http://www.greenprophet.com/2010/09/piezoelectric-generators-electric-cars/).

[193] Для довідок: Piezoelectric kinetic energy harvester for mobile phones

(http://www.energyharvestingjournal.com/articles/piezoelectric-kinetic-energy-harvester-for-mobile-phones-00002142.asp?sessionid=1).

[194] Для довідок: Cisco’s Laura Ipsen: Smart grid success requires infotech, energy tech savvy

(http://www.smartplanet.com/blog/science-scope/charge-your-phone-by-typing-on-it/8797).

[195] Для довідок: Harvesting energy from vehicle air flow using piezoelectrics

(http://www.gizmag.com/harnessing-vehicle-air-flow-energy/13414/).

[196] Для довідок: P-Eco Electric Concept Vehicle Powered by Piezoelectricity

(http://psipunk.com/p-eco-electric-concept-vehicle-powered-by-piezoelectricity/).

[197] Як буде докладніше пояснено в цьому розділі, бажаний стан достатку пов’язаний з часом використання та доступом, а не з безпосереднім майном. Суспільство доступу дуже відрізняється від суспільства майна в багатьох глибоких аспектах, особливо коли мова йде про стійкість, цінності та саму людську поведінку. Їжа, енергія та вода вже зараз можуть вважатися такими, що перебувають в достатку, оскільки ці «речі» швидко псуються або є частиною континууму, який відокремлює їх від фізичного володіння «товаром», відповідно до того, як ми традиційно про нього мислимо.

[198] Джерело: Number Of Cars Worldwide Surpasses 1 Billion; Can The World Handle This Many Wheels? (http://www.huffingtonpost.ca/2011/08/23/car-population_n_934291.html).

[199] Джерело: The City of Los Angeles Transportation Profile

(http://www.gu.se/digitalAssets/1344/1344071_city-of-la-transportation-profile.pdf).

[200] Джерело: United States Census Bureau, 2013 (http://www.census.gov/).

[201] В такому контексті можуть поставати багато інших факторів впливу та їх наслідки, які можуть вплинути на посилення ефективності. Наприклад, враховуючи, що щорічно через автомобільні аварії стається 1,2 млн смертей, щоб змінити таку реальність, може виникати багато дизайнерських ініціатив для того, щоб підвищити рівень безпеки в майбутньому. Використання оснащеної датчиками машини без водія, що вже зараз є реальністю, могло б негайно покінчити з такими смертями. Враховуючи близько 50 мільйонів автомобільних аварій, які стаються у світу щороку, результатом є не лише врятовані життя, а й збереження витрат на медичне обслуговування, страхові виплати, судові процеси, введення даних, ресурси, час, переживання стресу та горя, які є результатом травм та смертей, а також низка інших полегшень.

[202] Джерело: 46 per cent global wealth owned by richest 1 per cent: Credit Suisse

(http://profit.ndtv.com/news/economy/article-46-per-cent-global-wealth-owned-by-richest-1-per-cent-credit-suisse-369109).

[203] Джерело: U.N.: One billion worldwide face starvation

(http://www.cnn.com/2009/WORLD/europe/11/15/un.hunger/).

[204] Джерело: Water Crisis: Towards a way to impove the situation

(http://www.worldwatercouncil.org/library/archives/water-crisis/).

[205] Джерело: An estimated 100 million people worldwide are homeless.

Джерело: United Nations Commission on Human Rights, 2005

(http://www.homelessworldcup.org/content/homelessness-statistics).

[206] Джерело: Causes of Poverty (http://www.globalissues.org/issue/2/causes-of-poverty).

[207] Джерело: Here’s why 1.2 billion people still don’t have access to electricity

(http://www.washingtonpost.com/blogs/wonkblog/wp/2013/05/29/heres-why-1-2-billion-people-still-dont-have-access-to-electricity/).

[208] Соціальна стійкість напряму пов’язана з охороною здоров’я. Наприклад, соціальна нерівність може проявлятися (і часто проявляється) у якості насильницької поведінки, громадського протесту або навіть війни – точно так само, як погані санітарні умови та регіони, уражені бідністю, можуть стати причинию хвороби (навіть епідемії), що здатна поширюватися на області, які мають хороші санітарні умови. Зменшення економічного стресу та покращення охорони здоров’я є глобальним імперативом задля справжньої безпеки.

[209] Див. есе «Розлад системи цінностей».

[210] Джерело: Ongoing global biodiversity loss and the need to move beyond protected areas: a review of the technical and practical shortcomings of protected areas on land and sea

(http://www.int-res.com/articles/theme/m434p251.pdf).

[211] Є два виключення з цього: піти жити поза межами самої цивілізації, що з огляду на закони про власність є, по суті, неможливим, або ж отримати достатньо стартового капіталу (у спадок або завдяки ринку), щоб відпала потреба для подальшої торгівлі заради виживання. Останнє, звісно, не є доступним для всіх в умовах будь-якого типу ринкової економіки.

[212] Всі створені товари набувають класового взаємозв’язку. Спектр може простягатися від надзвичайно дешевої продукції, яку можна знайти в магазинах «Все по 10 грн» (англ. «99 Cent» store), де можна купити пластиковий годинник, який має низьку цілісність, до надзвичайно розкішних товарів, які можуть собі дозволити лише найбагатші люди у світі.

Термін «Ефект Веблена» був навіяний роботами Торстейна Веблена, зокрема його спостереженнями про престиж, що створюється товарами з надзвичайно високими цінами, які перевищують їхню корисність (http://www.investopedia.com/terms/v/veblen-good.asp).

[213] Це буде обговорюватися в есе «Індустріальне управління».

[214] Для довідок: Ending the Depression Through Planned Obsolescence, Bernard London, 1932.

[215] Що стосується цих матеріалів, то поява таких нанотехнологій, як вуглецеві нанотрубки (CNT), які можуть бути упорядковані відповідним чином для створення «паперу Бакмінстера» (англ. «Buckypaper»), є прикладом величезного потенціалу. «Бакіпапір» є макроскопічною сукупністю вуглецевих нанотрубок, що названі ім’ям Річарда Бакмінстера Фуллера. Він тонкий, як папір, і легкий – важить одну десяту ваги сталі при тому, що є потенційно у 500 разів міцнішим за сталь, коли його листи складаються для формування композиту. Він може проводити електрику так само, як мідь або кремній. Цей синтетичний матеріал, що виготовляється з карбону, якого вдосталь в природі, може стати фундаментом для революції нових синтетичних матеріалів, на які ніколи не буде дефіциту.

[216] Для довідок: Two-thirds of world’s resources ‘used up’

(http://www.theguardian.com/science/2005/mar/30/environment.research).

[217] У дослідженні 2011 року під назвою «Постійна втрата світового біорізноманіття та необхідність вийти за рамки зон, які перебувають під охороною: огляд технічних та практичних дефектів сухопутних та морських зон, які перебувають під охороною» (англ. «Ongoing global biodiversity loss and the need to move beyond protected areas: a review of the technical and practical shortcomings of protected areas on land and sea») було зроблено наступний висновок: «При сценарії ведення бізнесу так як зазвичай, наш попит на планеті Земля може сягнути продуктивності 27 планет до 2050 року». При ретельному розгляді, не спостерігається також скорочення і інших негативних статистичних даних, які стосуються використання ресурсів.

[218] Джерело: biology-online.org (http://www.biology-online.org/dictionary/Biotic_resource).

[219] Джерело: The lowdown on topsoil: It’s disappearing

(http://www.seattlepi.com/national/article/The-lowdown-on-topsoil-It-s-disappearing-1262214.php).

[220] Джерело: Mineral (http://en.wikipedia.org/wiki/Mineral).

[221] Джерело: World mineral statistics (http://www.bgs.ac.uk/mineralsuk/statistics/worldStatistics.html).

[222] Джерело: World Mineral Production 2007-2011

(http://www.bgs.ac.uk/downloads/start.cfm?id=2701).

[223] Джерело: Risk list 2012: An updated supply risk index for chemical elements or element groups which are of economic value (http://www.bgs.ac.uk/mineralsuk/statistics/risklist.html).

[224] Там само.

[225] Джерело: Rare Earth Recycling (http://www.molycorp.com/technology/rare-earth-recycling/).

[226] Джерело: Statistics on the Management of Used and End-of-Life Electronics

(http://www.epa.gov/osw/conserve/materials/ecycling/manage.htm).

[227] Джерело: Dirty, dangerous and destructive – the elements of a technology boom

(http://www.theguardian.com/commentisfree/2011/sep/26/rare-earth-metals-technology-boom).

[228] Джерело: Why Recycle Cell Phones? Why not just throw it away?

(http://secondwaverecycling.com/why-recycle-cell-phones-why-not-just-throw-it-away/).

[229] Джерело: Nanosys: We Can Replace Some Rare Earth Metals

(http://www.fastcompany.com/1705030/nanosys-we-can-replace-some-rare-earth-metals).

[230] Джерело: Thin Film Solar Cells Using Earth-Abundant Materials

(http://www.intechopen.com/download/get/type/pdfs/id/39155).

[231] Джерело: New Nano Material Could Replace Rare Earth Minerals In Solar Cells and OLEDs

(http://inhabitat.com/new-nano-material-could-replace-rare-earth-minerals-in-solar-cells-and-oleds/).

[232] Джерело: New material could lead to cheaper, more eco-friendly LEDs

(http://www.gizmag.com/silicon-led-rare-earth-element-alternative/27933/).

[233] Джерело: Rare-earth mineral substitutes could defeat Chinese stranglehold

(http://www.wired.co.uk/news/archive/2013-07/31/race-for-rare-earth-minerals).

[234] Про це докладно йдеться в есе «Індустріальне управління».

[235] Джерело: If the world’s population lived in one city…

(http://persquaremile.com/2011/01/18/if-the-worlds-population-lived-in-one-city/).

[236] Для довідок: airbnb.com (https://www.airbnb.com/).

[237] Для довідок: Solar-Powered Airplane Completes First Leg Of U.S. Flight

(http://www.npr.org/blogs/thetwo-way/2013/05/05/181407952/solar-powered-airplane-completes-first-leg-of-u-s-flight).

[238] Для довідок: New York to Beijing in two hours without leaving the ground?

(http://www.gizmag.com/et3-vacuum-maglev-train/21833/).

[239] Для довідок: Petroleum (http://www.instituteforenergyresearch.org/energy-overview/petroleum-oil/).

[240] Джерело: Colonel Gregory J. Lengyel, USAF, The Brookings Institution, Department of Defense Energy Strategy, August 2007.

[241] Для довідок: The Elephant in the Room: The U.S. Military is One of the World’s Largest Sources of CО2 (http://www.washingtonsblog.com/2009/12/removing-war-from-global-warming.html).

[242] Джерело: Who Needs Oil When Scientists Can Make Plastic From Plants?

(http://gizmodo.com/5885953/who-needs-oil-when-scientists-can-make-plastic-from-plants).

[243] Джерело: Supported Iron Nanoparticles as Catalysts for Sustainable Production of Lower Olefins

(http://www.sciencemag.org/content/335/6070/835.abstract).

[244] Джерело: Mushroom Materials (http://www.ecovativedesign.com/mushroom-materials/).

[245] Для довідок: Coke, Ford join forces to juice supply of plant-based plastic

(http://www.greenbiz.com/blog/2012/06/14/coca-cola-nike-ford-join-forces-juice-supply-plant-based-plastic).

[246] Для довідок: Big Idea: Technology Grows Exponentially

(http://bigthink.com/think-tank/big-idea-technology-grows-exponentially).

[247] Для довідок: Coming to an office near you

(http://www.economist.com/news/leaders/21594298-effect-todays-technology-tomorrows-jobs-will-be-immenseand-no-country-ready).

Comments