Есе 15: Індустріальне управління


 


«Сучасна політика – це бізнес-політика… Так можна сказати і про зовнішню, і про внутрішню політику. Законодавство, поліцейський нагляд, здійснення правосуддя, військова й дипломатична служби – усі ці сфери загалом зацікавлені у бізнес-стосунках, грошовій вигоді, а отже, мають трохи більше ніж випадковий стосунок до інших людських інтересів»[1]

– Торстейн Бунде Веблен

 

Політичне управління проти технічного

Природа та розвиток політично керованої моделі представницької демократії, створення законодавства та санкціонований примус виконання законів виникли з характерних для комерції й торгівлі тенденцій, діючи в межах соціального порядку, що керується дефіцитом.

Доволі легко простежити історію розвитку комерційного регулювання та обґрунтування самого існування «державного управління». Після неолітичної революції кочова модель суспільства, яка мала місце до цього, змінилася на нову схильність до обробітку землі, осілості й створення міст. Отож із розвитком спеціалізації поява торгівлі була неминучою. Втім, враховуючи ймовірність дисбалансу й суперечок, зі збільшенням кількості регіонального населення та частим дефіцитом регіональних ресурсів почали з’являтися практики регулювання з метою захистити землю громади, майно, цілісність торгівлі тощо.

Використання «армії», санкціонованої для захисту громадських утворень, стає стандартизованим разом із суміжним комплексом легальної або регулятивної влади, який, по суті, покликаний надавати владу встановленій групі урядових осіб, що полегшує створення такої політики, правозастосування, судові процеси, практики покарання тощо.

Як ми вже згадували раніше, на початку ХХІ століття було чимало шкіл економічної думки, що говорило про скорочення, ба навіть повне скасування державного апарату, помилково вважаючи, що держава сама собою є окремою сутністю й точкою відліку поточних соціальних бід або економічної неефективності. Водночас інший аспект дискусії містив загальний заклик до посилення державного регулювання ринку з метою запобігання бізнес-маніпуляціям, а отже, уникнення явища, яке часто називають «кумівським капіталізмом»[2].

Правда полягає в тому, що ця поляризаційна двоїстість у контексті відносин «держави» й «ринку» є хибною, зважаючи на справжні першопричини того, що дійсно створює проблеми, де немає розуміння, що ця парна синергія держави та ринку водночас є де-факто єдиною системою влади в дії.

Незалежно від переваг будь-якого конкретного аргументу, який стосується сприяння «вільному ринку» всупереч сприянню «державному регулюванню», усі ділові стосунки історично вимагали певного рівня правового посередництва. Це відбувається через те, що всі ділові операції ґрунтуються на конкуренції, а будь-яка конкуренція шукає можливості обману або зловживання, враховуючи характерний тиск зовнішніх обставин та природу самого виживання в межах ринку, який базується на дефіциті. Фактом є те, що будь-яка форма комерції на фоні світогляду, суттєвим елементом якого є потреба повсякчас боротися з дефіцитом, повсякчас проявлятиметься у так званій «корупції» або несумлінній поведінці. Для цього існує доволі сильний стимул. Насправді рівень самої корупції навіть стає справою смаку.

Сьогодні навіть на основі масштабного аналізу не так легко провести межу між прийнятною діловою спритністю та очевидними аморальними переконаннями.

Тому певні домінантні повноваження, що передбачали прийняття рішень, завжди були в компетенції групового органу, покликаного виконувати роль посередника у конфліктах, а це і є зерном державної влади, якою ми її знаємо. Однак незмінним наслідком таких обставин є те, що у світі, де все живиться грошима і фактично все продається, швидка поява корупції в будь-яких владних структурах через якийсь час так чи інакше гарантована[3].

Інакше кажучи, завжди існуватиме потреба в правовому регулюванні операцій на ринку якимось санкціонованим громадськістю інститутом, а ринкова етика до певної міри завжди розбещуватиме таке регулювання під впливом грошей, тому що гроші й бізнес насправді є тим, що рухає світом. Це просто те, чого варто було б очікувати, якщо весь психологічний аспект існування ґрунтується на виживанні через акти конкурентного егоїзму, зорієнтованого універсальним припущенням емпіричного дефіциту, без реальних структурних гарантій, які отримували б члени суспільства для певності у своєму виживанні. Вважати, що якийсь орган регулювання не може бути схильним до такої корупції чи що державну політику, а отже, і форму примусу не можна «купити», як будь-який інший товар, – це заперечувати один із головних філософських законів, що визначає і саме ринкове поняття «свободи».

Тому скаржитися на державне регулювання або його відсутність урешті є суперечливим питанням у багатоаспектному контексті довготривалих соціальних змін. Справжніх соціальних змін ніколи не вдасться досягнути шляхом оманливого надання переваги одному з них на противагу другому. Вони настануть лише завдяки встановленню цілком відмінної від наявних системи, що виключатиме як ринок, так і державу, якими ми їх знаємо. Її структура зосереджуватиметься не на керуванні дефіцитом в умовах конкуренції у поточній системі «зароби собі на життя або страждай», а на сприянні стабільному достатку й безпосередньому задоволенню людських потреб.

Отже, подана тут інформація на економічну тематику є суттєвим відступом від поточного, звичного для нас повсякденного плину життя, коли йдеться про комерційне і соціальне управління. Ця модель буквально усуває комплекс представницького уряду й замінює його на певний вид партисипаторної (учасницької) демократії. Ця участь реалізовується через цифрову комунікацію, що може визначити домінантні інтереси всіх громадян за допомогою обчислень незалежно від того, ідеться про «державний» чи «приватний» сектор. Загалом, не матиме значення формат участі, а отже, більше не існуватиме ні державного, ні приватного секторів.

Важливість цього виду управління полягає в кількох аспектах. По-перше, воно забезпечує регулювання діяльності членів суспільства відповідно до базових принципів сталого розвитку, що є необхідною передумовою довготривалого життя поколінь, і водночас зосереджує пильну увагу на виробництві товарів, найбільш необхідних зі стратегічного погляду, із використанням наявного технічного потенціалу. Таке управління також передбачає ліквідацію доволі значного стимулу для корупційних дій та потреби в них, корупційної поведінки і зловживань, а також запобігання злиттю бізнесу й держави, що є чумою людської цивілізації ще від часів античності. Активний пошук достатку за допомогою цих стійких засобів стане гарантією досягнення не лише ефективності у боротьбі за виживання, але й стабільності, спокою й масштабного розвитку системи охорони здоров’я.

 

Визначення «економічної моделі»

Економічна модель ‒ це теоретична конструкція, що демонструє компонентні процеси за допомогою набору змінних та функцій, описуючи логічні взаємозв’язки між ними. Якщо Ви вивчали традиційне або основане на законах ринку економічне моделювання, то знаєте, що значний акцент у них зроблено на цінових тенденціях, моделях поведінки, інфляції, ринку праці, коливанні валютних курсів тощо.

Рідко, якщо взагалі бодай коли-небудь, ідеться також про громадське або екологічне здоров’я. Чому? Тому що ринок віддалений від життя і відмежований від справжньої науки підтримування його стабільності. Це уповноважена система, яка базується лише на актах обміну, зокрема преференціями.

Ось чому краще не розмірковувати про ПРОЕ за допомогою традиційних термінів будь-якої форми ринково орієнтованої економічної моделі, яка сьогодні є найпоширенішою. Найімовірніше, про цю модель слід розмірковувати як про прогресивну систему виробництва, розподілу й управління, у яку на демократичних засадах залучена громадськість шляхом певного типу «учасницької економіки».

Такий підхід полегшує процеси вводу, приміром формулювання пропозицій щодо дизайну та здійснення оцінки попиту, водночас фільтруючи всі дії через, так би мовити, протоколи стійкості й ефективності. Ці протоколи є базовими правилами індустріальної діяльності, які встановлюються законами природи, а не людей. Як зазначалося раніше, жоден із цих двох інтересів не є структурно іманентним капіталістичній моделі.

 

Цілі, міфи та загальний огляд

Усі економічні системи мають структурні цілі, і часто трапляється, що ці цілі повноцінно не проявляються у висунутих теоріях. Структурні цілі ринкової системи та ПРОЕ дуже різняться.

- Структурна мета ринкового капіталізму ‒ це рости й підтримувати темпи споживання достатньо високими для того, аби будь-коли забезпечувати оптимальну зайнятість людей. Ба більше ‒ сама зайнятість вимагає існування культури реальної чи зумисне обраної неефективності, а це часто передбачає збереження дефіциту в тій чи іншій формі.

- Мета ПРОЕ ‒ оптимізувати технічну ефективність та досягти найвищого з усіх можливих рівня достатку в умовах стабільності планети, безпосередньо намагаючись задовольнити людські потреби.

Зазначивши це, варто наголосити: є чимало припущень, міфів і суперечностей, які з цього виникають і які варто розглянути передусім. Приміром, існує думка, що ця модель є «централізовано плановою». Мається на увазі, що, базуючись на історичних прецедентах, елітна група людей прийматиме економічні рішення від імені й для всього суспільства.

ПРОЕ не є централізовано плановою. Це система співробітницького проектування (ССП). Вона повністю ґрунтується на громадській взаємодії, а її роботу спрощують програмовані системи з відкритим доступом, які уможливлюють постійний динамічний обмін зі зворотним зв’язком, що буквально дозволяє громадськості робити внесок у будь-яку відповідну індустріальну справу незалежно від того, є вона особистою чи соціальною.

Враховуючи це, з’являється ще один контраргумент: «А хто ж програмуватиме систему?». Цей протест, по суті, ґрунтується на припущенні, що посередницькі комп’ютерні програми можуть працювати також на задоволення інтересів еліти (про що більш докладно йтиметься далі). Як би дивно це не звучало, відповіддю на такі сумніви є «всі й ніхто». Об’єктивною системою посилань є реальні правила законів природи, оскільки вони стосуються екологічної стійкості й інженерної ефективності. Певні нюанси якоюсь мірою можуть змінюватися з плином часу, але загальні принципи ефективності й стійкості залишаються, оскільки вони походять із базової фізики та кількох тисяч років писаної історії, упродовж якої ми могли розпізнавати фундаментальні, проте критичні моделі в природі.

Окрім того, фактичне програмування, що використовується в цій інтерактивній системі, буде доступним на платформі з відкритим доступом для внесення вхідних даних і перегляду громадськістю. По суті, система повністю ґрунтується на інтелекті «колективного розуму», а відкрите джерело й ефективність спільного використання необмеженого доступу винесуть усі життєздатні інтереси на розгляд громадськості в абсолютно прозорій формі.

Ще одна помилка стосується концепції, яка для багатьох уособлює головну різницю між капіталізмом і більшістю інших історично відомих соціальних моделей. Вона пов’язана з відповіддю на питання: «засоби виробництва» будуть у приватній власності чи ні? Коротко кажучи, засобами виробництва є матеріальні форми активів, що забезпечують створення товарів: техніка, інструменти, фабрики, офіси тощо. У капіталізмі, за історичним визначенням, капіталіст володіє засобами виробництва.

Упродовж століття усталеним було твердження, що будь-яка система, у якій засобами виробництва не володіють як формою приватної власності, використовуючи валюту як інформаційний механізм, не є достатньо ефективною економічно. Як доказ наводили факт, що причиною цього є використання цінового механізму[4].

Заслугою ціни, з іншого боку, є те, що вона може забезпечити мінову вартість майже будь-якого товару в асортименті завдяки своїй подільності. Це створює механізм зворотного зв’язку, який щільно з’єднує всі ланки ринкової системи. Ціна, власність та гроші працюють разом для того, щоб втілити суб’єктивний попит у напівоб’єктивній міновій вартості. Префікс «напів» тут використаний через те, що мінова вартість є лише культурно відносним мірилом, де майже немає якогось фактора, що надавав би якісну технологічну характеристику певним матеріалу, товару чи процесу.

Можна стверджувати, що єдина відчутна технічна інформація, зосереджена в ціні, стосується, грубо кажучи, ресурсного «дефіциту», «трудової енергії» і «складності», які вкладаються в конкретний товар. Зверніть на це увагу, оскільки пізніше вартісні змінні стануть об’єктом більш детального аналізу в цьому есе у контексті калькуляції, неорієнтованої на ціну.

Зважаючи на все вищесказане, постає вагоме питання: чи взагалі можливо створити систему, яка здатна більш ефективно сприяти зворотному зв’язку, інформуючи про вподобання споживача, попит, трудову вартість і ресурси або компонентний дефіцит, без цінової системи, суб’єктивної майнової вартості або ринкового обміну? Відповідь ‒ так. Сучасним рішенням стало б виключення обміну й забезпечення прямого контролю та зворотного зв’язку між споживачем і самими засобами виробництва. Споживач фактично був би частиною засобів виробництва, а індустріальний комплекс загалом ‒ інструментом, до якого громадськість має доступ, аби при бажанні створювати товари.

Щоб проілюструвати це, наведемо такий приклад: більшість людей сьогодні, імовірно, мають простий принтер, що друкує на папері й підʼєднаний до домашнього комп’ютера. Коли користувач надсилає файл із комп’ютера на принтер, він, по суті, здійснює контроль мініатюрної версії засобів виробництва. Ба більше ‒ сьогодні в деяких містах існують лабораторії 3D-друку, куди люди відповідної спільноти можуть надсилати свій 3D-дизайн і використовувати принтери для друку того, що бажають отримати у фізичній формі.

Модель, представлена тут, втілює схожу ідею. Наступним кроком у такому більш масштабному процесі є створення стратегічно автоматизованого індустріального комплексу, який у міру сил буде локалізованим і який створюватимуть для виробництва шляхом застосування автоматизованих засобів усередненої кількості всього, на що є попит у конкретному регіоні. Далі Ви детальніше довідаєтеся про те, що це цілком можна реалізувати, зважаючи на поточний стан технологій та актуальні тенденції ефемеризації.

Уявіть, приміром, магазин одягу, але який був би обладнаний зовсім не як «магазин» у сучасному розумінні цього слова. Це була би багатоцільова текстильна друкарня. Ви в режимі он-лайн знаходите цікавий для Вас дизайн разом із матеріалами, яким Ви надаєте перевагу, на власний розсуд обираєте налаштування для виготовлення продукту, а потім друкуєте бажану модель одягу «на замовлення», застосовуючи доступні виробничі потужності. Задумайтеся на мить, скільки місць для зберігання й транспортної енергії вдасться заощадити, а відходів перевитрат уникнути завдяки цьому методу, якщо майже все можна створити на замовлення за допомогою автоматизованих систем, що здатні безперервно виробляти більше різноманітних товарів, вдаючись до щоразу менших виробничих конфігурацій.

По суті, справжньою помилкою такого захисту «приватного володіння засобами виробництва» є культурний лаг. Сьогодні в індустрії можна простежити поєднання засобів виробництва, споживчих товарів і робочої сили. Машини фактично виконують людську роботу, стаючи засобами виробництва і водночас постійно зменшуючись, перетворюючись на споживчі товари. Результатом є щоразу менші за розмірами і все більш оптимізовані індустріальні комплекси, які можуть продукувати більше й більше, використовуючи все менше й менше вихідних матеріалів.

Також варто зазначити, що сьогодні автоматизація праці робить історично знакову «трудову теорію вартості»[5] все більш суперечливою. Трудова енергія, яку вкладають у виробництво певного товару, досі залишається фактором визначення рівня технічного процесу, однак тут більше не має кількісного взаємозв’язку. Сьогодні машини проектують і створюють машини. Водночас, якщо раніше конструювання і створення машин принаймні на початку залежало від людей, то з плином часу потреба в їхній участі постійно зменшується.

 

Структура й процеси

Зображення 1. Блок-схема системного процесу

 

 

 

Зображення 2. Системний процес у вигляді виразу

 

 

 

Логічні символи

Опис

Ефективність дизайну

Ефективність виробництва

Ефективність розподілу

Ефективність переробки

Виробничий функціонал

Стандарти ефективності дизайну

Тривалість строку служби

Адаптивність

Видові компоненти

Мінімальна кількість видових компонентів

Людська праця

Автоматизована праця

Функціонал ефективності дизайну

Значення роздрібнення попиту

Гнучкий автоматизований процес

Фіксований автоматизований процес

Споживач із індексом «і»

Розподілювач з індексом «і»

Дистанція між виробничими потужностями

Дистанція між потужностями розподілу

Регенеративний протокол

 

Зображення 3. Логічні символи та їх опис

 

Як ми розповімо детальніше у цьому розділі, на зображенні 1 показано лінійну схему індустріального процесу від розробки дизайну до виробництва, розподілу та переробки. На зображенні 2 продемонстровано те, як із математичного погляду можна розглядати оптимізацію такої ефективності при мінімізації й максимізації певного функціоналу.

Оскільки ми говоримо про ефективність, то ми можемо розглядати цю задачу як максимізацію виробничої функції . Зображення 3 – це таблиця символів та їх опис, які ми використаємо на наступних етапах аналізу. Важливо зазначити, що в цьому дослідженні розглядатимуться не всі атрибути. Мета нашого есе й зазначених у ньому формул – встановити початкову точку для калькуляції, розглядаючи лише найбільш значущі, загальні атрибути.

Повна алгоритмічна калькуляція такого типу, враховуючи всі пов’язані підпроцеси в умовах реального життя, потребувала б масштабного аналізу, зокрема програмного трактування, тож, імовірно, буде здійснена в майбутніх виданнях додатків до цього тексту за умови подальшого розвитку проекту.

 

Інтерфейс співробітницького проектування (ІСП)

Початковою точкою взаємодії в ПРОЕ є ІСП, або інтерфейс співробітницького проектування. ІСП можна абстрактно розглядати як «новий» ринок, або ринок ідей чи проектів. Проект ‒ це перший крок у контексті будь-якого інтересу до виробництва, і в такому інтерфейсі можуть брати участь одна людина, команда чи навіть усі. Він має відкритий вихідний код і необмежений доступ та буде представлений он-лайн за допомогою веб-інтерфейсу.

Вказане тут поняття «ринок» пов’язане не з торгівлею, а швидше зі спільним користуванням і груповим прийняттям рішень. Так само, як і в традиційній торгівлі, для цієї сфери характерна групова поведінка, у межах якої рішення, що стосуються визначення товарів, на які є попит, а які не є затребуваними, із плином часу приймає вся група. У певному сенсі такий демократичний процес властивий і ПРОЕ, але через застосування інших методів.

Окрім того, усі представлені проекти, що перебувають на етапі створення або вважаються завершеними, зберігаються в пошуковій базі даних із відкритим доступом. Ця база робить їх доступними для того, щоб користувачі могли спиратися на них або користуватися ними. Таким чином вона схожа на традиційні каталоги товарів, які є загальнопоширеними сьогодні, однак з унікальною особливістю: усі проекти подані в цифровому вигляді, тож за потреби їх можна будь-коли надсилати на виробництво.

Така система створення проектів і пропозицій фактично є ілюстрацією самого попиту. Замість традиційної реклами та одновекторної системи пропозицій придбати споживчі товари, де компанії намагаються вмовити споживачів купити саме запропонований товар, де громадськість в основному має справу з потоком товарів, компонентів чи їхніх особливостей, що здобувають або не здобувають прихильність на основі акту купівлі чи відмови від нього і просуваються компаніями, ця система, навпаки, ґрунтується на більш демократичному, учасницькому методі.

У новому підході до проектування з відкритим джерельним кодом члени глобальної спільноти мають можливість презентувати ідеї, щоб їх усі бачили, зважували і створювали проекти на їхній основі, приборкуючи могутність колективного досвіду й глобальних знань. Механізм ІСП набув би форми інтерактивного інтерфейсу на кшталт того, який ми сьогодні зазвичай бачимо у програмному забезпеченні систем автоматизованого проектування і розрахунку (САПР) або систем автоматизації інженерних розрахунків (САІР). Коротко кажучи, ці програми можуть створювати й демонструвати в цифровому вигляді будь-який проект продукту включно з усією інформацією щодо механізму його виготовлення.

 

 

Приклад дизайну інтерфейсу САПР

 

Невеликий відступ: беручи до уваги необхідність відповідної освіти для освоєння такого інтерфейсу, багато кого може турбувати складність його використання. Зазвичай більш завзяті проектанти розвиватимуть необхідні вміння до будь-якого бажаного рівня, тоді як для пересічних користувачів будуть доступні різні рівні складності інтерфейсу відповідно до їхніх навичок.

Розвиток цього більш зручного для користувачів інтерфейсу відбуватиметься на кшталт переходу персональних комп’ютерів від складного інтерфейсу пропрієтарного введення коду з ручним введенням команд до розповсюдженого сьогодні простого графічного інтерфейсу із системою піктограм, який дозволяє користувачам працювати більш інтуїтивно. Майбутні програми на зразок САПР і САІР, імовірно, еволюціонуватимуть так само, що зробить інтерактивний процес доступнішим.

Оскільки в базі даних завжди зберігатимуться уже створені проекти, у багатьох випадках користувачі матимуть змогу відштовхуватися від наявних прикладів. Приміром, якщо інженер зацікавлений в оптимізації мобільного телефону, він може взяти за основу будь-який доступний у базі даних проект цього продукту, а не починати все спочатку.

Користь від цього задуму як від співробітницької платформи не можна окреслити сповна. Замість того, щоб обмежувати роботу над проектом до, скажімо, засідань інженерів і маркетологів, що є звичною практикою сьогодні, цей підхід надає можливість об’єднати мільйони умів для прискорення реалізації якоїсь ідеї. Ця нова система мотивації також передбачає, аби кожен, хто зацікавлений у товарі, отримував достоту те саме, що, імовірно, отримає будь-хто інший завдяки передовій оптимізації, де персональний інтерес напряму пов’язаний із соціальним.

Також, зважаючи на популярні сьогодні моделі, мабуть, не всі хочуть чи мають потребу ставати проектантами. Чимало людей повністю задовольнило б те, що вже зробили інші – можливо, із незначними налаштуваннями в процесі користування. Сьогодні дуже малий відсоток населення справді створює та проектує базові технології й товари, які ми використовуємо; така спеціалізація певною мірою може цілком природно зберігатися і в майбутньому, навіть якщо масштабне колективне конструювання для всіх було б кориснішим. Якщо система освіти відмежується від традиційного заучування застарілої бази знань, що бере початок із соціального устрою ХІХ століття, то ми побачимо вибух креативності й введення вхідних даних.

З’ясувавши головні аспекти цієї теми, варто зазначити, що дуже важливим компонентом у такому проектуванні й сучасних інженерних програмах є те, як вони можуть поєднувати фізику й інші властивості природних законів реального світу із запропонованим проектом для його тестування. Інакше кажучи, товар можна не лише розглядати як статичну візуальну модель із зазначеними властивостями, а й справді протестувати його до відповідного рівня безпосередньо у віртуальному вимірі.

Наприклад, усі нові проекти автомобілів сьогодні проходять через комплекс процесів цифрового тестування задовго до того, як їх починають реалізовувати, що суттєво сприяє цілісності проекту[6]. Немає підстав вважати, що з часом ми не зможемо у цифровому вигляді представити й застосувати у тестуванні більшість відомих законів природи, ґрунтуючись на них у різних віртуальних контекстах.

 

Оптимізовані стандарти ефективності

Стандарти ефективності ‒ це стандарти, яким конкретний проект має відповідати. Така оцінка обчислюватиметься автоматично, або алгоритмічно за допомогою САПР-програмування. Це також можна розглядати як процес фільтрації.

Коротко кажучи, будь-який запропонований проект у цифровому вигляді проходитиме через фільтр серії протоколів стійкості й ефективності, який визначає не лише стан наявних ресурсів, але й поточну продуктивність усієї промислової системи.

Це включатиме такі «стандарти ефективності»[7]:

a) стратегічно максимізований термін служби;

b) стратегічно максимізована адаптивність;

c) стратегічна стандартизація видових компонентів;

d) стратегічно інтегрована сприятливість до переробки;

e) стратегічна сприятливість для автоматизації праці.

 

Зображення 4. Символічне вираження логіки для функції «оптимізованої ефективності проекту»

 

Відповідно до зображення 4, ефективність проекту  є одним із головних чинників, які можуть впливати на загальну ефективність процесів виробництва й розподілу. Така ефективність проекту залежить від кількох ключових факторів, які можна назвати поточними стандартами ефективності . Індекс «і» тут відповідає певному особливому стандарту. Для кращого розуміння кожен стандарт загалом розглядатиметься так, як продемонстровано нижче, у деяких випадках більш детально, відповідно до пов’язаної з ним символічної логіки.

a) «Стратегічно максимізований термін служби» означає те, що товар слід створювати міцним і довговічним в експлуатації відповідно до вказаних характеристик. Використовувані матеріали (зокрема й можливі замінники, що відібрані на основі порівнянь рівнів дефіциту та інших факторів) прораховувалися б у динамічному режимі або ж автоматично завдяки системі проектування, щоб вони якнайкраще відповідали стандарту оптимізованого терміну служби.

Максимізація терміну служби . Таку максимізацію терміну служби  можна розглядати як питання локальної оптимізації. Її можна проаналізувати шляхом представлення факторів , які впливають на неї, де  є певними оптимальними змінними цих факторів.

 

 

b) «Стратегічно максимізована адаптивність»  означає, що буде запроваджений найвищий стан гнучкості для заміщення складових частин. Якщо складова частина товару стає дефектною або застарілою, дизайн забезпечує легку заміну потрібного компонента, максимізуючи термін експлуатації й усуваючи потребу повністю замінити продукт. 

c) «Стратегічна стандартизація видових компонентів»

 

означає, що всі нові проекти або узгоджуються, або замінюють компоненти, які вже використовуються чи застаріли через брак відносної ефективності. Такою логікою варто керуватися не лише щодо конкретного продукту, але й до всього товарного типу, де це є можливим.

 

Метою є мінімізація загального числа видових компонентів . Інакше кажучи, стандартизація процесу дасть можливість мінімізувати число .

d) «Сприятливість до переробки»  означає, що кожен проект має узгоджуватися із поточним станом регенеративних можливостей. Остаточне пошкодження будь-якого товару слід передбачити на початковому етапі проектування і врахувати найбільш оптимізованим чином.

e) «Стратегічна сприятливість для автоматизації праці» означає, що беруть до уваги і поточний стан оптимізованого автоматизованого виробництва, намагаючись так удосконалити дизайн, щоб він якнайкраще сприяв виробництву з якомога меншими величинами складності, людської праці або моніторингу. Знову ж таки, ми намагаємося спростити спосіб використання матеріалів і засобів виробництва так, щоб була змога виробляти максимальну кількість товарів із найменшою варіацією матеріалів і виробничого обладнання.

Це можна позначити як людську працю  та автоматизовану працю . Мета ‒ мінімізувати людську участь у виробничому процесі. Це можна зобразити так:

 

 

Використовуючи це рівняння, ми також можемо зазначити простіші умови:

 

 

де  ‒ це фактори, що впливають та людську й автоматизовану працю. Отже, із зображення 4 очевидно, що функцію «оптимізованої ефективності проекту» можна описати за допомогою функції , де  ‒ термін служби,  ‒ адаптивність,  ‒ сприятливість до переробки,  ‒ мінімальна кількість видових компонентів і  ‒ людська праця.

 

Індустріальна мережа

Індустріальна мережа стосується основної мережі фізичних виробничих потужностей, що напряму пов’язані із системою проектування та базою даних, які ми розглядали вище. Система поєднує сервери, виробничі потужності, потужності розподілу й потужності переробки (зображення 5).

 

Зображення 5. Допоміжне візуальне зображення індустріальної мережі

 

Сервери проектування

Ці комп’ютерні сервери забезпечують використання дизайнерської бази даних проектантами і споживачами, водночас постійно оновлюючись відповідними фізичними даними для того, щоб стабілізувати й оптимізувати процес створення продукту.

Як ми вже зазначали, ІСП (або інтерфейс співробітницького проектування) ‒ це програма з відкритим вихідним кодом, яка полегшує колективне проектування за допомогою ЕОМ, пропускаючи кожен крок через фільтри ефективності й стійкості (див. зображення 4), що забезпечують оптимізоване проектування. Ці проекти тестуються у реальному часі в цифровій формі, і в більшості випадків товар існуватиме в будь-якому стані в режимі он-лайн, щоб інші за потреби могли його отримати або скористатися ним як базовою моделлю для втілення нових ідей.

 

Виробничі потужності

Ці структури полегшують реалізацію конкретного проекту. Вони еволюціонуватимуть як автоматизовані фабрики, що можуть виробляти все більше й більше зі щоразу меншої кількості вихідних матеріалів та меншою машинною конфігурацією. Знову ж таки, якщо буде зацікавленість у свідомому подоланні непотрібної складності проекту, то ми можемо збільшити ефективність, постійно зменшуючи екологічні наслідки виробництва й кількість ресурсів, необхідних для виконання завдання, водночас максимізуючи потенціал створення достатку.

Кількість виробничих потужностей, гомогенних чи гетерогенних, стратегічно розподілятимуть на основі топографічних відомостей, ґрунтуючись на статистичному аналізі населення, нічим не відрізняючись від того, як сьогодні продуктові магазини намагаються скоротити шлях до потенційних покупців. У цьому й полягає «стратегія близькості», яку ми ще розглянемо докладніше в цьому есе.

 

Потужності розподілу

Розподіл можна здійснити безпосередньо з виробничих потужностей, зазвичай у випадку виготовлення товару на замовлення чи одноразового виробництва продукції для звичайного використання, або надіслати до пункту розподілу (сховище) для публічного доступу, ґрунтуючись на інтересах регіонального попиту.

Деякі товари більше підходитимуть для задоволення незначного попиту в умовах виробництва на замовлення, а деякі ні. Їжа ‒ найкращий приклад товару, на який завше буде великий попит, тоді як персонально виготовлений предмет інтер’єру надходив би прямо з виробничих потужностей після його створення.

Варто ще раз наголосити: незалежно від того, потрапить товар до сховища чи буде надісланий замовнику, усе відбувається в межах «системи доступу». Інакше кажучи, власник товару, виготовленого для масового використання або на замовлення, будь-коли може повернути річ для переробки чи повторного зберігання.

 

Потужності переробки

Потужності переробки, імовірно, існуватимуть як частина виробничих потужностей, надаючи доступ до тих елементів товарів, які повернули для оновлення чи переробки. У протоколі проектування вказано: усі товари слід заздалегідь оптимізувати таким чином, щоб вони були «сприятливі до переробки». Мета – економіка, у якій вдасться уникнути відходів. Не важливо, ідеться про телефон, диван, комп’ютер, куртку чи книжку – усе повертається до потужностей переробки, що, цілком імовірно, стануть точкою відліку і матимуть усі необхідні ресурси для переробки будь-чого у міру сил.

Звісно, у разі необхідності річ можна повернути в інше місце; інтегроване і стандартизоване виробництво та центри переробки, які створюватимуть як цілісну систему, зможуть оптимально опрацьовувати повернуті товари, що сьогодні ще не втілено у життя.

 

Глобальні ресурси й система управління

Ці чотири типи потужностей так чи інакше об’єднані в мережу глобального управління ресурсами (ГУР), яка є системою відстеження й виміру, що надає зворотний зв’язок та інформацію про поточний стан сировинних матеріалів і довкілля.

 

Управління ресурсами, зворотний зв’язок і величини

Як ми вже зазначали, таке комп’ютерне проектування й інженерний процес не існують у вакуумі; вони не обробляють проекти без вхідних даних про поточний стан планети і її ресурси. Система обліку в масштабах Землі, поєднана з процесом проектування й однією з базових його функцій «оптимізованої ефективності», надає відомості про всі необхідні ресурси, що використовують у виробництві.

Усі сировинні матеріали й пов’язані з ними ресурси відстежують на тому рівні, який є технічно можливим у максимально наближеному до реального часу режимі. Загалом це потрібно для того, щоб підтримувати рівновагу регенеративних процесів Землі, водночас намагаючись стратегічно максимізувати використання матеріалів, яких є вдосталь, і мінімізувати залучення дефіцитних матеріалів, що є критичною калькуляцією ефективності. У цьому, знову ж таки, частково полягає мета створення системи глобального управління ресурсами, про яку вже йшлося раніше.

Що стосується калькуляції «величин», то, імовірно, двома найважливішими вимірами, які підлягають перманентній калькуляції через зворотний зв’язок у процесі розвитку індустрії, є рівень «дефіциту» (а) і рівень «трудової складності» (b).

(a) «Величину дефіциту» можна означити кількісно, від 1 до 100. 1 ‒ найбільший дефіцит за поточного рівня споживання, а 100 ‒ найменший. 50 ‒ роздільна лінія стійкого стану. Величина дефіциту будь-якого ресурсу перебуватиме на певній поділці цієї лінії, а її значення динамічно оновлюватиметься мережею глобального управління ресурсами.

Зображення 6. Допоміжне зображення рівня дефіциту

 

Наприклад, якби використання деревини перетнуло рівень стану стійкості з позначкою 50, що свідчило би про перевищення обсягу споживання рівня природної регенерації Землі у момент аналізу, то спрацював би такий собі зворотний хід, як, наприклад, процес «матеріального заміщення» або пошук заміни деревини в будь-якому подальшому виробництві.

Що стосується порівняльної оцінки, то в ринковій системі ціновий механізм використовується для з’ясування, який матеріал є більш ефективним у плані витрат, припускаючи, що конкретна ціна формуватиметься на основі відповідної технічної інформації або, у цьому випадку, рівня дефіциту.

За цим новим підходом, замість того, щоб використовувати ціну для порівняння або оцінки вартості, рівень технічної якості враховують безпосередньо шляхом порівняльного кількісного вираження. У випадку дефіциту найкраще впорядковувати види або групи подібних у використанні матеріалів та в міру сил кількісно визначити притаманні їм властивості й рівні ефективності для будь-якого завдання. Потім до таких взаємозв’язків слід застосувати загальний кількісний спектр величин.

Наприклад, є спектр металів, які мають різні рівні ефективності в плані електропровідності. Ці рівні ефективності можна виразити кількісно, потім порівняти за величинами. Отже, якщо мідь, провідний метал, опускається нижче за рівень стану стійкості, що стосується дефіциту, то програма управління запускає калькуляцію для порівняння стану інших провідних металів, рівнів їхнього дефіциту й ефективності, шукаючи замінник цього металу.

Це лише один із численних прикладів, і зазвичай такий спосіб розв’язання проблеми ускладнюється залежно від матеріалу і сформульованих завдань. Утім, саме через це пошук і обчислення здійснюватимуть машини, а не люди. Людський розум – як індивіда, так і великої команди – просто не зможе обробляти такі дані ефективно. Окрім того, важливо зазначити, що такий тип прямого обчислення величин, базуючись на визначеній меті, сприятливості й стійкості, суттєво затьмарює ціновий механізм, коли йдеться про справжню обізнаність у ресурсах і розумне управління ресурсами методом розрахунків.

(b) Ба більше, «трудова складність» та її оцінка передбачають оцінювання складності конкретного виробництва та відображення відповідної чисельної величини на основі рівня складності процесу. Складність у контексті орієнтованої на автоматизацію індустрії можна виміряти шляхом визначення й порівняння кількості «етапів процесу». У будь-якому товарному виробництві можна заздалегідь передбачити, скільки буде «етапів» обробки продукції. Відтак вдатися до порівнянь із виробництвом інших продуктів, в ідеалі з того самого цільового виду, для кількісної оцінки. Інакше кажучи, тут одиницями виміру є «етапи».

Наприклад, стіл, який можна за три хвилини виплавити з простих полімерів одним процесом, матиме нижчу «трудову складність», ніж стіл, який потребує автоматизованого конструювання впродовж більш копіткого ланцюга виробництва з використанням змішаних матеріалів. Якщо процес буде занадто складним чи загалом неефективним в можливих у цю мить умовах (порівняно з уже наявними подібними проектами), проект відповідно позначать, а отже, він потребуватиме повторної оцінки.

Такі узгодження й відзначення відбуватимуться у формі зворотного зв’язку від дизайнерського інтерфейсу впродовж етапу проектування. Немає підстав не припускати, що з розвитком штучного інтелекту система фактично зможе в реальному часі забезпечувати зворотний зв’язок, висуваючи пропозиції, ба навіть безпосередні варіації рішень конкретних проблем ефективності й стійкості.

 

Розрахунки проекту

Узагальнюючи все вищесказане, на основі загального короткого огляду, нижче ми зобразимо лінійний процес. Для кращого розуміння при потребі вдаватимемося до повторень. Якщо ми хочемо розглянути проект у міру сил максимально масштабно, зважаючи на індустріальний розвиток, то неминуче матимемо справу з чотирма функціями (процесами), кожна з яких стосується чотирьох базових лінійних етапів, які включають проектування, виробництво, розподіл і переробку. Знову ж таки, кожен із цих процесів безпосередньо пов’язаний із системою глобального управління ресурсами, яка надає зворотний зв’язок у формі величин, що допомагає регулятивному апарату забезпечувати ефективність і стійкість.

Тут застосована така теорема (зображення 1).

Усі продукти мають бути адаптованими до:

1) оптимізованої ефективності проекту;

2) оптимізованої ефективності виробництва;

3) оптимізованої ефективності розподілу;

4) оптимізованої ефективності переробки.

 

Зображення 1. (повторення)

 

1) Оптимізована ефективність проекту.

Проект продукту має відповідати або бути адаптований до критеріїв, які встановлюються:

[Поточними стандартами ефективності]  

 

[Поточні стандарти ефективності] мають п’ять підпроцесів оцінки, як уже зазначалося раніше:

[Термін служби] = 

[Адаптивність] = 

[Стандартизація] = 

[Сприятливість до переробки] = 

[Сприятливість для автоматизації праці] =

 

Будь ласка, зверніть увагу, що образно також можна ділити кожен із цих підпроцесів і логічних асоціацій на щоразу менші елементи. Утім, як ми вже зазначали, такий вираз є «вищою» ланкою, на якій базуються інші підпроцеси. Знову ж таки, обсяг цього тексту не дозволяє розглянути всі атрибути робочого алгоритму. Також не йдеться про те, що вказані тут параметри є повними чи остаточними.

 

2) Оптимізована ефективність виробництва.

Ці фільтраційні параметри можуть змінюватися залежно від характеру потужностей і того, скільки машинних варіацій (фіксована автоматизація проти гнучкої автоматизації)[8] знадобиться у виробництві в конкретний момент. Задля кращого розуміння ми розрізнятимемо два типи потужностей: один для товарів, на які попит високий (або які виробляються масово), а другий ‒ для товарів, на які попит низький, дрібносерійних товарів чи товарів, виготовлених на замовлення.

 

Зображення 7. Поділ за низьким та високим попитом. Застосування процесу класового визначення

 

Усе дуже просто: здійснюється класове визначення, яке ділить цільові потужності за показником , базуючись на характері вимог до виробництва. Мета задоволення «високого попиту» передбачає застосування фіксованої автоматизації , що означає: неваріативні виробничі методи є ідеальними для високого попиту й масового виробництва. Коли метою є задоволення «низького попиту», вдаються до гнучкої автоматизації , яка може виробляти більшу варіативність речей, але зазвичай меншими партіями.

Ця схема передбачає необхідність лише двох типів потужностей. Насправді може існувати значно більше типів потужностей, базуючись на факторах виробництва, створюючи таким чином більше умов для поділу. Утім, якщо брати до уваги правила проектування, із плином часу не має бути багато варіацій, оскільки мета полягає у перманентному зменшуванні й спрощуванні.

 

Зображення процесу в лінійній формі (зображення 7).

 

Усі проекти продуктів фільтруються через процес [визначення класу попиту]. Процес [визначення класу попиту] здійснює фільтрацію на основі набору стандартів для [низького попиту] або [високого попиту]. Усі проекти продуктів [низького споживчого попиту] мають створюватися через процес [гнучкої автоматизації]. Усі проекти продуктів [високого споживчого попиту] слід створювати через процес [фіксованої автоматизації]. Також виробництво і проектів продуктів [із низьким споживчим попитом], і проектів продуктів [із високим споживчим попитом] розміщуватиметься регіонально відповідно до [стратегії близькості] виробничих потужностей.

 

3) Оптимізована ефективність розподілу

Оскільки процес 2 завершений, проект товару стає «продуктом» і проходить через фільтр [оптимізованої ефективності розподілу]. Коротко кажучи, усі продукти розміщуються згідно до попереднього [визначення класу попиту]. Продукти [низького споживчого попиту] потрапляють у процес [прямого розподілу]. Продукція [високого споживчого попиту] – у процес [масового розподілу], що, цілком імовірно, передбачає потрапляння в бібліотеки, як уже згадувалися раніше. І продукти [низького споживчого попиту], і продукти [високого споживчого попиту] розміщуватимуться регіонально згідно зі [стратегією близькості], про що також уже йшлося.

 

 

Зображення 8. Зображення схем розподілу

A (ліворуч) – прямий розподіл – у випадку низького попиту,

B (праворуч) – масовий розподіл – у випадку високого попиту

 

У випадку [низького споживчого попиту]

схема розподілу є прямою (зображення 8а). У цьому випадку продукт потрапляє безпосередньо до споживача без залучення мережі посередників.

 

У випадку [високого споживчого попиту]

схема розподілу є масовою (зображення 8b). У цьому випадку збут продукції відбувається через посередницькі потужності, як-от бібліотеки , куди залучають потенційних споживачів .

 

Так само, як і в контексті ефективності виробництва, у випадку «ефективності розподілу»  для продуктів, що мають низький чи високий попит, процеси розподілу будуть оптимізовані в плані відстані  до наявних потужностей. У цьому випадку потужностями є місця регіонального розподілу (бібліотеки), які базуються на рівні попиту в конкретному регіоні (тобто стратегії близькості ).

 

4) Оптимізована ефективність переробки

Після розподілу продукт розпочинає свій життєвий цикл. Як тільки його життєвий цикл закінчується, продукт стає «недійсним» і переходить до процесу №4, або фільтру [оптимізованої ефективності переробки]. Коротко кажучи, усі недійсні продукти узгоджуватимуться з поточним [регенеративним протоколом] . Цей протокол містить стандарти, які сьогодні використовують для забезпечення оптимізованого повторного використання або повторної інкорпорації будь-яких товару чи його компонента. Зазвичай підпроцеси у цьому випадку масштабні й складні, а роль інженерів полягає в тому, щоб із урахуванням фізичних законів якнайкраще зрозуміти, які саме параметри слід задати.

 

Внутрішня економіка

Попередня схема, що стосувалася стійких і технічно ефективних процесів, які динамічно оптимізовуються для отримання найбільшої стійкості та максимізації потенціалу будь-якої економічної операції, є надзвичайно складним у деталях і водночас оманливо простим у теорії.

Знову ж таки, створення цілісного, зорієнтованого на індустрію алгоритму, який слугує регулятивним фільтром, ґрунтуючись на законах природи, і завдяки якому людство зуміє забезпечити найбільш оптимізовані технічні практики – звісно, головний інтелектуальний проект, який треба втілювати. Безперечно, кількість підпроцесів, притаманних для такої мультивимірної калькуляції, сягає кількох тисяч.

Водночас розвиток загального процесу доволі вишуканий за формою. Ідея розміщення кожної людини (якщо вона зацікавлена в цьому) на вершині індустріального створення з метою спрощення прийняття рішень та розв’язання проблем творчості «колективним розумом» є символом єднання суспільства, а також креативної свободи окремої особистості, не баченої досі.

Саме поняття надзвичайної гнучкості систем виробництва на замовлення, які можуть створювати товари як для однієї особи, так і для всієї історико-культурної області, є глибоким за своєю суттю, не кажучи вже про пов’язані з ним значні позитивні результати у напрямі створення більш мирного і гуманного суспільства.

Зважаючи на технологічні тенденції, не буде чимось надзвичайним уявити маленьке містечко, що подібно до електричної мережі, яка поєднує його з центральним джерелом енергії, матиме мережу виробничого устаткування, спроектованого з метою створювати на замовлення майже все необхідне. Сировинні ресурси надходитимуть на заводи відповідно до умов та алгоритмів розподілу, притаманних «глобальній системі управління ресурсами», що поєднує всі економічні потужності як у регіональному, так і глобальному вимірах.

Однак у цьому сценарії часто виникає плутанина з роллю людини. Одночасно з бажанням досягти постдефіциту, що сприятиме створенню стійкої парадигми, спрямованої на забезпечення достатку, де люди зможуть жити без тягаря «роботи заради виживання», часто виникають дискусії з приводу того, а чим, власне, займатимуться люди в такій ситуації і хто керуватиме машинами, якщо за це не платитимуть?

Перше питання, по суті, стосується людських цінностей. Люди завжди знаходили цікаві заняття й дослідження, тож дуже сумнівно, що коли-небудь настане епоха нудьги і людям більше не доведеться боротися за досягнення високих стандартів життя. Найімовірніше, відбудеться перехід людської цивілізації на новий рівень існування, що передбачає задоволення вищих інтересів, не досяжне у попередній моделі.

Друге питання цікавіше. В автоматизованій економіці, стратегічна мета якої – звільнення людей від будь-якої монотонної, важкої або небезпечної роботи, ‒ все одно буде потреба в контролі й управлінні. Чимало критиків постдефіцитної риторики використовують загальнопоширений аргумент, що суспільство, де люди буквально не мають ніяких зобов’язань, можливе тільки в умовах 100% автоматизованої утопії. В іншому випадку знадобиться якась субкультура для того, щоб виконувати залишкову роботу, а отже, існуватиме певна форма стратифікованого гніту.

Проблема такого припущення полягає в тому, що воно тісно поєднане зі спрямованим на ринок світоглядом, згідно з яким час прирівнюється до грошей. Сьогодні у людей виникає упереджена реакція, що нібито для справжньої роботи слід використовувати гроші як стимул.

Проте статистика свідчить про хибність такого переконання. 1992 року опитування, яке проводив інститут Ґеллапа, засвідчило, що понад 50% дорослих американців (94 млн) витрачало свій час на волонтерські роботи із соціальних мотивів, що в середньому становить 4,2 години на тиждень, а загалом – 20,5 млрд годин на рік[9]. Опитування, проведене в грудні 2013-го, продемонструвало збільшення кількості охочих займатися волонтерською діяльністю у межах 2001-2013 рр.[10]. Дані США за 2008 рік також засвідчили зміцнення нерелігійного волонтерства, акцентуючи на очевидному факті: люди можуть робити внесок у суспільний добробут, не маючи меркантильних мотивів, навіть під час серйозних економічних труднощів – так само, як роблять із релігійних міркувань[11]. Правда в тім, що люди, всупереч спрямованості США на конкуренцію і матеріалізм, досі вирішують робити щось користе без сподівань на грошову винагороду.

Програмування з відкритим доступом – ще один приклад. «Лінукс» (англ. «Linux»), запущений 1991 року як простий експеримент, лише за три роки став завершеною програмною розробкою, що базувалася на громадській ініціативі. «Лінукс» має понад 10 000 рядків коду, і значна його частина була створена безплатно за допомогою світової спільноти. Ще одним прикладом некомерційних проектів, реалізованих суспільством, є «Вікіпедія» (англ. «Wikipedia»). Підрахували, що на створення «Вікіпедії» і розробку технологічно прогресивної й складної обчислювальної машини бази даних (бекенду) знадобилися 100 млн годин волонтерського часу. Це свідчить про те, що скрупульозно спроектовані взаємопов’язані системи завдяки зусиллям волонтерів можуть сприяти створенню перших у світі систем, що донедавна вважалися нездійсненними.

Отже, тоді як гроші досі залишаються одним із головних мотиваційних чинників у сучасному світі, люди довели, що у вільний час готові робити значний внесок у проекти, які не передбачають матеріальної винагороди, а справжньою причиною участі в такій роботі є задоволення від принесеної суспільству користі. Сьогодні левова частка видів діяльності не дозволяє відчути щось подібне. Більшість людей змушена п’ять днів на тиждень перебувати під контролем начальника-диктатора, розуміючи, що може бути звільнена будь-коли.

Внесок, який роблять ці люди, рідко приносить результати їм безпосередньо, відтак зникає відчуття виконаної роботи. Деякі професії можуть навіть здивувати, якщо замислитися про їхню суть у контексті соціального внеску й особистого розвитку працівників. Сьогодні чимало професій існує просто задля створення й обігу грошей. Професії з реклами, або, наприклад, робота на Уолл-стрит, є прикладами високооплачуваних фахів, що насправді мало сприяють покращенню суспільства.

Мабуть, якраз це і є причиною «ліні», що охоплює людей наприкінці кожного робочого дня, коли вони повертаються додому з відчуттям втоми й поразки. Із плином часу багато хто цілком втрачає натхнення й мотивацію, запевняючи себе в тому, що робота – єдине, що справді має сенс у його житті, забуваючи про приємні пристрасті, колись такі природні для його розвитку.

Узявши до уваги вищесказане, слід зазначити: за оцінками, в умовах повного впровадження ПРОЕ, імовірно, знадобиться в середньому лише 5% регіонального населення (і 5% світового відповідно) для забезпечення стабільної роботи цієї індустріальної системи, ба більше – ця цифра, скоріш за все, постійно зменшуватиметься завдяки технологічному прогресу. Таку форму участі найкраще можна окреслити терміном «внутрішня економіка». Ідеться про корисні дії людей у неоплачуваному середовищі. Найтиповіші приклади – робота в межах домашнього господарства, для задоволення інтересів сім’ї і суспільства.

В умовах ПРОЕ обсяг робіт так само зменшуватиметься, а розподіл обов’язків може відбуватися серед усього населення у великих масштабах, що робить мізерним загальний час виконання зобов’язань. Навіть за сучасними стандартами більшість погодилася б, якби хтось запропонував обрати стиль життя, рівномірний щорічному доходу в $100 000 з умовою присвячення 5% часу підтримці системи, яка, по суті, і є гарантом такого стилю життя, ‒ у цьому немає сумнівів. Достатньо вказати на кількість збереженого часу в умовах цієї соціально-економічної моделі, а принагідно згадати про масштабне розв’язання екологічних проблем і соціальних конфліктів, характерних для ринку, щоб у критиків не знайшлося раціональних заперечень.

Як тільки людство розкриє свій креативний потенціал у контексті колективного внеску у власний розвиток, що є справжнім двигуном прогресу, його більше не пригнічуватимуть ні марудність праці, ні система доходу. Навіть важко передбачити, якого неймовірно високого рівня продуктивності й зосередженості вдасться досягнути суспільству завдяки ліквідації усіх негативних факторів.

 

Парадокс децентралізації

Оскільки у цій соціально-економічній моделі багато йшлося про глобальне суспільство з глобальними цінностями, важливо зрозуміти рівень її надмірності та її децентралізовану структуру. Історик Джон Дальберг-Актон якось сказав: «Влада має тенденцію розбещувати, а абсолютна влада розбещує абсолютно»[12]. Такий погляд, пов’язаний із застереженнями щодо влади, цілком виправданий історично, і чимало тих, хто чує про ПРОЕ, часто припускає, що цим глобальним суспільством керуватиме один компʼютер, машина, елітна група технократів чи щось на кшталт.

Важливо пригадати, що спрадавна майже всі людські спільноти жили в умовах значного дефіциту, а отже, потерпали від серйозних конфліктів. Якщо врахувати факт, що гроші й інші матеріальні ресурси часто були засобами для здобуття влади – зазвичай після низки битв, що зміцнювали соціальний устрій і панівну верхівку в ньому, – така реакція навряд чи когось здивує. Утім, загалом така заява дуже неефективна, оскільки породжує параноїчне відчуття, що в жодному випадку не можна довіряти людині, яка здобуває владу контролювати інших.

Насправді ПРОЕ є глобальною структурою в контексті опрацювання економічної інформації та оцінювання можливостей виробництва. Як тільки проект товару готовий, він одразу проходить через зазначені вище фільтри ефективності й стійкості, що незмінно пов’язані зі станом глобальних ресурсів і з глобальною мережею, яка забезпечує можливість робити у проект свій внесок. Водночас соціальні рішення вищого рівня, себто ті рішення, які зазвичай були у компетенції лише окремих представників суспільства, прийматимуться колективно через досягнення консенсусу.

Єдина справжня централізація втілиться у цифрову мережу, яка об’єднає увесь світ. Враховуючи це, доцільно розглянути кілька можливих проблем, які можуть виникнути в таких обставинах – подібно як і в ситуації з Інтернетом, що фактично є такою самою інфраструктурою. Наприклад, проблемою може стати «злом» – акт пошкодження, викрадення або руйнування програми чи цифрової інформації шляхом вторгнення у сирцевий код.

Утім, спершу нам слід запитати себе, чому кому-небудь спало б на думку робити щось подібне у новій моделі? Якщо вся система покликана служити суспільству загалом, то в чому полягає стимул руйнувати її? Будь-який вандал, що намагатиметься завдати шкоди такій системі, водночас втрачатиме засоби робити свій внесок у процвітання суспільства і розвиватися. Хорошим прикладом може бути ситуація: мешканець житлового будинку, де встановлено спільну комунальну інфраструктуру, раптом вирішує поламати запобіжник чи електричний розподільний щит, який живить усю споруду. Навіщо це йому, якщо таким чином він перекриє потік енергії і до власного житла?

Важливо з’ясувати причину, чому сьогодні люди можуть бути такими злими. Гнів виникає через обмеження, а певні суспільні вимоги часто трактуються як порушення права на особисту свободу. Отож, щоб помститися, люди, приміром, зламують сайти, таким чином заявляючи про свій протест[13]. Важко уявити, що може стати джерелом для матеріалізації такого страху й наруги у ПРОЕ. Якщо людині з якихось особливих причин не подобається спосіб функціонування системи, вона має змогу змінити його через пошук консенсусу з іншими членами суспільства. Система є пластичною. 

Якщо ж акт вандалізму все-таки відбудеться, є просте рішення – активне резервування. Ми бачимо, що в суспільстві, яким керують гроші та яке базується на ефективності витрат, такий метод не надто популярний, оскільки є достатньо витратним. Наприклад, у літаку є тільки два двигуни, і вони обидва потрібні для польоту. А чому б не створити літак із двома головними і двома резервними двигунами? Запасні не працювали б у момент роботи літака, однак у випадку пошкодження одного з основних двигунів могли б «підмінити» його.

Основна серверна система, яка спрощує соціальні взаємодію та уніфікацію, може мати від 5 до 20 рівнів резервування й автоматичного дублювання на випадок, якщо щось зламається. Можливо, цей метод не буде ідеальним, і певні дані таки зникнуть назавжди. Утім, не йдеться про утопію. Що ж до того, хто матиме «владу» помітити проблему й застосувати резервну базу, то для моніторингу мережі існуватимуть технічні групи, робота у яких вважатиметься професією на рівні з усіма іншими.

Звісно, тоді виникає сумнів: а якщо хто-небудь із технічної команди виявиться корумпованим і навмисно псуватиме систему? Питання у відповідь: а навіщо комусь це робити? Який у нього стимул? Якщо ж така ситуація все-таки виникне, інші зауважать це достатньо швидко, щоб відкоригувати систему завдяки резерву, а винуватця усунути. Потім цю людину допитають її колеги і суспільство загалом для кращого розуміння мотивів такого вчинку[14].

Загалом, ми повсякчас довіряємося «авторитетним фахівцям». Взаємодія з лікарями, механіками, зрештою, спеціалістами будь-яких інших галузей завжди передбачає певний рівень довіри тих, що шукають необхідної допомоги, і найчастіше навіть у матеріалістично орієнтованому суспільстві, для якого несправедливість є звичною, більшість людей чесні у міру своїх сил. Було б дуже цинічно припускати, що будь-який контроль таїть у собі небезпеку. Ще не було випадку в історії, аби людство уникнуло відповідальності за надання владних повноважень обраним особам, і майже в усіх випадках, зокрема під час лікування зубів чи звернення за допомогою до механіка, вивчення природи делегування влади свідчить про технічні заслуги цього явища; саме такий різновид контролю ми й обстоюємо в цьому контексті.

У ПРОЕ стає актуальнішою допомога самому собі, яка означає допомогу суспільству, а не експлуатацію чи зловживання. Збільшення випадків негативної поведінки тут у буквальному сенсі не винагороджується, що суперечить стану загального морального занепаду, який ми переживаємо сьогодні.

Сама фізична мережа в багатьох аспектах є децентралізованою за своїм спрямуванням, часто значно більше, аніж та, що діє сьогодні. Топографічне зображення Землі багато чого пояснює у контексті структурного розміщення. Люди як соціальні істоти цілком природно мають інтерес до певної централізації суспільства; межі областей, що можуть постачати, наприклад, сонячну / вітрову / геотермальну та гідроенергію, логічно окреслені; мережі видобутку, виробництва й розподілу також розташовані за певною топографічною логікою, згідно з якою, відповідно до технічних вимог ефективності, ми в міру сил розміщуємо такі потужності якомога ближче одна до одної, зменшуючи втрати енергії й економлячи на транспортуванні, і так далі.

Модернізація міст відбуватиметься двома шляхами. По-перше, створення мереж внутрішньої системи буде спрямоване на досягнення максимальної технічної ефективності включно з міцною інфраструктурою, будинками, мережами виробництва й розподілу тощо, а акцент робитимуть на системному базисі[15]. По-друге, передбачається, що завдяки еволюції ефемеризації відповідне місто вироблятиме всі регіональні товари на локальному рівні. Управління містом у межах широкої інфраструктури, як, наприклад, розв’язання питання, де саме слід будувати міст, також відбуватиметься через регіональний процес прийняття рішень, реалізований шляхом прямої демократії за допомогою системи співробітницького проектування. Розподіл землі відбуватиметься так само, хоча ця тема більш масштабна і детально розглянута в есе «Постдефіцитні тенденції, продуктивність та ефективність».

Звісно, кожне місто буде природним чином пов’язане з іншим містом, в ідеалі ‒ завдяки передовим транспортним системам, що зможуть екологічно чисто і безпечно переміщувати людей. Уже почали впроваджувати системи поїздів на кшталт «маглева», які стануть наступним етапом швидкого, безпечного й ефективного транспорту з незначними наслідками для екології (чи взагалі без них) порівняно з літаками, автобусами й машинами, які живляться продуктами нафтопереробки[16].

Що ж до «двигуна» міста, якими є його індустріальні, цифрові мережі й системи датчиків, то їхня робота полягає в збиранні важливих регіональних і нерегіональних даних. Усе це стосується мережі «глобального управління ресурсами», описаної раніше в цьому есе у контексті того, як регіональні й глобальні мережі виміру забезпечують усім містам і їхнім жителям цілісне відчуття того, що відбувається, а також можливість впливати на виробництво й інші важливі екологічні фактори[17].

Отже, ця мережа цілком може бути «централізованою» у контексті даних та потоку сировинних ресурсів до внутрішніх виробничих потужностей міста, але вона децентралізована в тому, що місто більше нічого не імпортує. Загалом, воно стає самодостатнім. Усе виробництво здійснюється всередині міста; експортуються чи імпортуються не товари, а лише ресурси. Ця ідея «самодостатності за шкалою масштабності»[18] є важливою і навіть застосовується до споруд, наприклад житлових будинків. Ідеальною буде будівля поза мережею енергопостачання, яка при цьому буде самодостатньою завдяки своїм власним джерелах енергії і яка буде мати резервні джерела на випадок якихось ризиків.

З іншого боку, у системі, що базується на природному резерві, немає центрального «вимикача». Наприклад, якщо використовуватиметься мережа електроенергії базового навантаження і вона раптом вийде з ладу, це майже не вплине на будинки за умови, що вони будуть спроектовані для збирання енергії з місцевих джерел (наприклад сонячної енергії), а отже, будуть самодостатніми. Аналогічно жодна інша проблема не вплине на цілісність міжнародної системи. На відміну від сучасних валютно-фінансових структур, які є дуже централізованими і можуть завдати шкоди всьому світу у випадку дестабілізації, у ПРОЕ проблеми в одному місті мають незначний вплив на будь-які інші міста.

Отже, як слід організована ПРОЕ справді не є централізованою. Точніше кажучи, вона є глобальною децентралізованою системою з різними рівнями резервування, пов’язаними з інформаційним потоком і фізичними каналами для отримання необхідних ресурсів, що використовуватимуться в місцевій економіці кожного регіону.

 


[1] Thorstein, V. The Theory of Business Enterprise. М.: Delo, 2007. P. 269.

[2] «Кумівський капіталізм» трактують як «опис капіталістичного суспільства як такого, що засноване на близьких відносинах бізнесу й держави. Замість того, щоб успіх залежав від формування вільного ринку та встановлення верховенства права, успіх у бізнесі залежить від фаворитизму, який із боку правлячого уряду проявляється у формі податкових пільг, державних субсидій та інших стимулів».

Джерело: http://www.investopedia.com/terms/c/cronycapitalism.asp

Важливо зазначити, що рух «Zeitgeist» не вірить у таку відмінність, оскільки тут помилково припускається, що такої змови можна уникнути.

[3] Корпоративне лобіювання, легалізоване в усьому світі, ‒ чудовий приклад. Воно легальне, оскільки комерційні інститути є головною опорою економічного розвитку. Держава отримує доходи від оподаткування, а рівень цих доходів безпосередньо пов’язаний із власниками бізнесу, які наймають працівників та організовують продаж товарів. Тому цілком виправданим є припущення, що ці люди мали б робити свій внесок у політичні рішення, принаймні в теорії. Проте моральний ризик тут очевидний, оскільки їхній внесок неухильно залежатиме від наміру задовольнити власні бізнес-інтереси. Відтак громадянський уряд, по суті, стає бізнес-урядом. Джерело: http://www.opensecrets.org/lobby/

[4] Таке заперечення поширене в австрійській школі економіки.

Докладніше див.: http://mises.org/econcalc.asp

[5] Докладніше: investopedia.com (http://www.investopedia.com/terms/l/labor-theory-of-value.asp).

[6] Детальніше: Engineering revolution: CAD/CAE advancements changing vehicle development.

(http://wardsauto.com/news-amp-analysis/engineering-revolution-cadcae-advancements-changing-vehicle-development).

[7] Будь ласка, зверніть увагу, що ці протоколи також розглядалися в есе «Справжні економічні фактори» у контексті «мікроекономічних компонентів» із незначними відмінностями у формулюванні.

[8] «Фіксована автоматизація», також відома як «важка автоматизація», стосується потужностей автоматизованого виробництва, у яких послідовність операцій обробки фіксує конфігурація обладнання. Вони швидкі, але мають меншу варіативність у виготовленні вихідних проектів. Гнучка автоматизація може створювати більше варіацій, але її недоліком є час, необхідний для перепрограмування та зміни роботи виробничого обладнання. Такі умови є типовими для виробництва й робототехнічної промисловості, коли мова йде про проектування машинного устаткування.

[9] Giving and Volunteering in the United States: Findings from a National Survey. Hodgkinson & Weitzman, 1992. с. 2.

[12] Джон Емеріх Едвард Дальберг-Актон, перший барон Актон (1834–1902) – історик і мораліст, що також був відомий просто як лорд Актон, висловив цю думку у своєму листі до єпископа Манделля Крейтона 1887 року.

[13] Прикладом може бути угруповання, відоме як «Анонімус» (англ. «Anonymous»), що є не надто консолідованою міжнародною мережею «хактивістів», які зламують сайти й комп’ютерні бази даних на знак протесту.

[14] Тема ймовірних мотивів такого вчинку й соціальної відповіді на нього детальніше розглянута в есе «Стиль життя, свобода і фактор людства».

[15] Проектна робота Жака Фреско, зокрема його концепція міських систем, є хорошим прикладом такого мислення. Детальніше: Jacque Fresco, The Best That Money Can’t Buy. Global Cybervisions, 2002. Chapter 15.

[16] Потяги «маглев» використовують менше енергії та пересуваються значно швидше, ніж дозволяють комерційні авіалінії, отож їх можна застосувати в межах місцевої транспортної системи. Сьогодні над цією технологією працює компанія ET3. Детальніше: http://www.et3.com/

Для задоволення інших потреб щодо транспортування можуть стати в пригоді безводієві автомобілі, які є надзвичайно безпечними у використанні.

Детальніше: http://www.nytimes.com/2010/10/10/science/10google.html?pagewanted=all&_r=0

[17] Такі технології датчиків і системних мереж уже опрацьовують і поступово впроваджують у певні сфери суспільства. Завдання полягає у їх масштабному застосуванні. Компанія «Hewlett-Packard» запропонувала концепцію, названу «центральною нервовою системою Землі».

Детальніше: http://hbr.org/web/2009/hbr-list/central-nervous-system-for-earth

[18] «За шкалою масштабності» ‒ послідовність систем нижчого і вищого рівнів, де системи нижчого рівня розташовані всередині систем вищого рівня. Наприклад, будинок є нижчим рівнем, тоді як місто, у якому зведений цей будинок, ‒ вищим.

Comments