Есе 16: Стиль життя, свобода та людський фактор

 

«У чому ж полягає свобода, як не в тому, щоб жити так,
як забажаєш? Більше ні в чому»[1]

- Епіктет

 

Що таке щастя?

Сьогодні більшості з нас важко уявити суспільство без щоденних примусу та боротьби, спрямованих на виживання й збереження оптимального стану фізичного і психічного здоров’я. Наша мотивація надзвичайно обмежена бажанням здобути фінансову впевненість і відчуття, що ми маємо вдосталь грошей не на один день для всієї сім’ї, чи навіть для нащадків, тож ми часто не помічаємо, що насправді є гарантом щастя і добробуту.

По суті, цей страх і хижацька мотивація і спричинили такий соціальний клімат, у якому позитивна ціннісна орієнтація тісно об’єднана з егоїстичною поведінкою. Тоді як визначення «етичної» або «неетичної» поведінки є суб’єктивним, обране спрямування на реалізацію бажаної моделі життя в умовах конкуренції активізує роботу нижчих областей мозку, пов’язаних із реакцією «бий або тікай», консервуючи постійне відчуття соціального відчуження й втрати емпатичного взаємозв’язку з іншими. Найчастіше винагородою і регулятором статусу стають гроші як такі, а не те, де і для чого їх застосували, зважаючи на їхній маніпулятивний потенціал.

Беручи до уваги актуальні орієнтири сучасного суспільства, обговорення неринкових передумов ПРОЕ з більшістю людей завжди ставало певним викликом, оскільки реакцією на цю парадигму майже повсякчас були упереджені зауваги чи несумісна з нею позиція. Мета нашого есе полягає не в детальному розгляді сумнівів, а у формуванні розуміння, яким важким завданням є окреслення майбутнього стилю життя, що вже не базуватиметься на сучасних цінностях і передбачатиме існування суспільства без розбрату. Це здається неймовірним з огляду на історію людства.

 

Поєднання суспільства й індивідуальності

Безліч відомих письменників і теоретиків ХХ століття, зокрема Айн Ренд, витратило чимало часу на обговорення полярності егоїзму й соціального інтересу, інакше кажучи, індивідуалізму і колективізму[2]. У їхніх працях ‒ байдуже, були це літературні твори, в основі яких лежала вигадка, чи економічні трактати ‒ рідко йшлося про можливість досягнення балансу між цими явищами.

Мартін Лютер Кінг-молодший якось сказав: «Комунізм забуває про те, що життя є індивідуальним. Капіталізм забуває про те, що життя є соціальним, але царство братства лежить не в тезах комунізму чи капіталізму, а в їхньому синтезі. Їхній вищий синтез поєднує в собі істину їх обох»[3].

Немає ніяких сумнівів, що люди в процесі еволюції стали глибоко соціальними за своєю природою. Можна стверджувати, що найкраще нас характеризують взаємозв’язки, які ми створили у своєму житті, не згадуючи навіть про великий вплив культурної динаміки, яка є головним джерелом левової частки культурних орієнтирів будь-коли і в будь-якому суспільстві.

Проте водночас ми не можемо заперечувати потребу в особистому розвитку, свободі самовираження і незалежності загалом, яку відчуває більшість людей у своєму повсякденному житті. Поняття «усвідомленої свободи» доволі складне для аналізу, однак здається, що завжди існуватиме якась частина людської особистості, що керується «вибором», тож, коли ми відчуваємо обмеження свого права обирати, це, як правило, засмучує і дестабілізує нас.

 Отже, правда полягає в тім, що завдяки уважному розгляду синергії всього життєвого досвіду можна легко довести, що наш вибір здійснюється внаслідок певного примусу, впливу чи імпульсу, а отже, не є цілком «вільним». Однак ми не можемо ігнорувати емоційний інтерес до сприймання себе відокремленими, незалежними, певною мірою індивідуальними. Правда це чи ні, але сама ідея вільного рішення є критично важливою для розвитку, впевненості й добробуту особистості.

Ми розглядаємо це питання, оскільки найбільш важливий соціологічний результат ПРОЕ полягає у тому, що цій моделі не має аналогів в історії людства у широких масштабах. Сьогодні ми маємо технологічні засоби, щоб забезпечити всім людям не лише змогу жити за високими стандартами завдяки оптимальному розвитку технологій і базовому розумінню науки, а також можливість структурно раціоналізуватися й справді стати відповідальнішими один за одного і Землю загалом.

Ринкова система не може зміцнити відчуття причетності до середовища нашого існування чи сприяти гармонійній взаємодії з ним, оскільки її суть спрямована проти цього як на рівні цінностей, так і на рівні чеснот. У ринковій моделі Земля постає базою ресурсів, що чекають експлуатації задля чиєїсь фінансової вигоди; що більше товарів доступні, то більше грошей можна заробити, а отже, зростає кількість робочих місць. Ба більше ‒ перманентне гноблення людини завше було природним наслідком мальтузіанської орієнтації, що ґрунтується на дефіциті й лежить в основі цієї моделі від початку її існування.

Ця застаріла система, що сформувала керований дефіцитом суспільний устрій, працювала і в примітивні періоди існування людства, де вплив на Землю й рівень потенційної шкоди, яку люди могли заподіти одне одному, були, так би мовити, обмежені. Структурні проблеми, притаманні цій моделі, тоді не можна було ні простежити, ні збагнути. Утім, сьогодні ринок проявив себе як система, що вже не сприяє стабільності чи розумному розподілу ресурсів, ба більше – вона працює на формування ворожого середовища, в умовах якого людина схильна бачити загрозу для свого виживання в інших.

Ця структура виправдовує антагоністичні ігри на суспільному рівні. Наприклад, двоє людей, які приходять на ту саму співбесіду з наміром отримати роботу, звісно, можуть поважати одне одного, хоча обоє розуміють, що тільки один із них здобуде бажане. Така конкуренція, що ґрунтується на страху, визначає цілий діапазон соціальних стосунків – від спроб виправдати колосальну майнову нерівність і класовий дисбаланс у розвинених державах світу до ігнорування масової бідності й геноциду, від яких потерпають країни, що розвиваються.

ПРОЕ структурно поєднує соціальний інтерес із особистим і екологічним. Його функціонування безпосередньо пов’язане з ресурсами і довкіллям, базуючись на стійкості й ефективності. Ба більше – у цій моделі немає навіть такого поняття, як вигода від експлуатації людини або від нечесних, корумпованих дій, що ми загалом сприймаємо як звичний стан речей у реаліях сьогодення. Більше не існуватиме жодних справжніх стимулів для крадіжки, обману та інших злочинів, які є типовими для ринкової моделі, що базується на дефіциті, оскільки все суспільство орієнтуватиметься на служіння самому собі. Отож завдання комусь шкоди обов’язково шкодитиме безпосередньо винуватцю.

Наприклад, сьогодні є чимало законів, ухвалених для захисту чиєїсь приватної власності. У людей можуть бути різні мотиви для крадіжки, проте, як свідчить статистика, найпоширенішою причиною є брак засобів для повноцінного існування, матеріальні втрати, а отже, відносна чи абсолютна бідність. Коли люди крадуть матеріальні речі, вони найчастіше крадуть мінову вартість. У ПРОЕ мінової вартості просто не існує, а отже, «красти» речі, які не можна потім продати, просто безглуздо.

Критики ПРОЕ дуже часто вказують на те, що якби товари справді були доступними безкоштовно, то не існувало б жодних обмежень брати значно більше, ніж потрібно насправді. Слід детальніше розглянути це питання. Оскільки товари не можна продати, вони просто перебуватимуть в іншому місці, цілком імовірно, навіть створюючи незручності особі, яка їх взяла. Що можна робити, скажімо, із 200 телевізорами? А навіщо комусь брати у 5 разів більше їжі, якщо її й так не вдасться з’їсти і в підсумку зостанеться тільки гора відходів?

З етичного погляду, який часто розглядають як культурно суб’єктивний, у сучасному суспільстві ми бачимо чимало звичаїв, які базуються на «привласненні». Приміром, коли людина йде по вулиці й смітить, будь-хто з очевидців, найімовірніше, не схвалить таку поведінку. У регіонах, де за воду чи електроенергію платять за ставкою єдиного податку, люди не залишатимуть відкриті крани або ввімкнене світло на цілий день, не турбуючись про фінансові наслідки таких дій. Для сучасного духу часу характерне відчуття соціальної та економічної відповідальності, і ПРОЕ врешті-решт тільки зміцнить цю тенденцію замість того, щоб гальмувати її, як робить чинна система.

 

Людський фактор і права доступу

Незважаючи на те, що ПРОЕ реалізують тоді, коли вперше в історії людства будуть усі необхідні соціальні й економічні передумови, які сприятимуть стійкості, солідарності, емпатії та розумному користуванню ресурсами в глобальних масштабах, що буквально консолідує суспільство завдяки спільним інтересам, певні проблеми, приміром, пов’язані з поведінкою індивідів, існуватимуть завжди.

У процесі розвитку завше виникають непередбачувані обставини. Більшість із них, зокрема комплексні екологічні й біологічні впливи, що беруть участь у формуванні наших тіл і свідомості, доволі складно збагнути, уникнувши абсолютизму в дослідженні причиново-наслідкових зв’язків між ними. Ми просто не можемо врахувати всі необхідні фактори. І хоча вже багато відомо про чинники впливу на людей і те, як певні процеси мають чи не мають протікати упродовж людського розвитку, зважаючи на їхні статистично передбачувані наслідки у контексті поведінки, завжди є ймовірність несподіванки в аспектах поза межами контролю сім’ї чи суспільства загалом[4]. Це можна назвати «людським фактором».

Сучасний соціальний устрій, побудований на властивих ринку засадах конкуренції й дефіциту, має величезний правовий механізм для контролю поведінки людей. Завдяки новому підходу кількість злочинів, імовірно, зменшилася б на 90-95%, оскільки більшість із них пов’язана з грошима, торгівлею і власністю. Отож такі ідеї не актуальні для постдефіцитної моделі, оскільки в ній немає передумов для виникнення подібних проблем. Вони буквально вилучені із системи.

Утім, цей «людський фактор», як і раніше, може спричиняти несподівані обставини й проблеми, що вимагають заздалегідь визначеної реакції. Простим прикладом є психічні розлади, які можуть повільно розвиватися впродовж тривалого часу, а потім раптово проявитися. Така проблема є медичною, тож і розв’язувати її слід за допомогою медицини. Слід створити мережу волонтерів у різних галузях соціальної підтримки, що в таких випадках змогли б вилікувати хворих осіб, запобігши небезпечним для суспільства наслідкам неконтрольованої поведінки. Утім, такі групи суттєво відрізнятимуться від звичних сьогодні загонів «поліції» чи «охорони». Так само не буде й тюрем, що досі існують для негуманного перевиховання й покарання[5].

Навіть у випадку «пристрасті до злочинності», коли індивід не здатен контролювати свої небезпечні нахили, найгіршим сценарієм була б ізоляція. Практику відправлення на карантин людей із заразними небезпечними захворюваннями, застосовували б і для стримування осіб, поведінка яких загрожує життю інших, ‒ тільки в цьому випадку ізоляція була б гуманною і відбувалася з метою досліджень. Усі психічні розлади, що впливають на поведінку індивіда, ‒ як біологічні, так і набуті в процесі розвитку, ‒ мають першопричини незалежно від рівня складності, тож тільки їхнє вивчення допоможе знайти спосіб запобігати їм чи виліковувати їх у майбутньому.

У проблемних ситуаціях із підлітками, які на фоні відкриття світу та переосмислення свого ставлення до нього можуть бунтувати й агресивно поводитися, актуальним стає інший вид соціальної взаємодії ‒ колективні обговорення для оцінки особливостей проблеми та пошуку методів її розв’язання. Подібно до чинної моделі перевиховання неповнолітніх порушників, яка найчастіше не передбачає кримінальної відповідальності, існуватиме регулятор суспільної оцінки, що в підсумку стане звичним для будь-якої сім’ї чи регіону.

Слід врахувати те, що в деяких випадках може з’явитися необхідність у правовій системі, приміром, коли йдеться про доступні товари. Оптимальним рішенням стало б створення простої правової системи, що ґрунтувалася б не на правах власності, а на правах доступу.

Уявіть ситуацію: людина припарковує свій велосипед без замка прямо на вулиці біля входу в будинок. Цей транспортний засіб зареєстрований місцевою бібліотекою розподілу для персонального використання. Відтак випадковий перехожий, що дуже кудись поспішає, але перебуває далеко від бібліотеки розподілу, помічає велосипед і вирішує скористатися ним. Це недобросовісний і нахабний вчинок.

У системі власності таку дію класифікували б як «крадіжку». У системі доступу вона називалася би по-іншому, наприклад, «порушенням доступу». Тяжкість теж різнилася б залежно від моделі: у другій системі такий вчинок був би радше неприємністю, аніж злочином. У системі доступу власник просто отримав би новий велосипед, уникнувши незручностей, тоді як людина, що скористалася чужим велосипедом, можливо, просто покинула б його після використання, оскільки перепродаж не можливий у цих умовах, а отже, немає сенсу залишати собі взяту без дозволу річ. Однак це зовсім не означає, що дії, пов’язані з порушенням доступу, слід ігнорувати, оскільки така поведінка, як рідко вона не траплялася б, має бути належним чином класифікована для створення концепції належного виховання у чинній системі освіти. Такий підхід можна порівняти із сучасним вивченням основ порядності, поваги й етикету.

Ось чому замість прав власності можуть існувати прості права доступу, які запобігатимуть такій поведінці. Інакше кажучи, будь-яка особа, що отримує речі через систему розподілу, матиме право доступу до них упродовж часу експлуатації. Якщо ж інша людина прийде і забере ці речі без дозволу власника, такі дії вважатимуться правопорушенням. Для запобігання подібним випадкам у майбутньому спочатку вдадуться до попереджень. Якщо ж порушник продовжуватиме забирати чужі речі, це закінчиться тимчасовим обмеженням його доступу до певного виду товарів.

Загалом така методика нагадує «ляпас по руках» для того, щоб вказати винуватцю на неприйнятність його поведінки. Утім, якщо особа продовжуватиме брати чужі речі знову й знову, у неї може розвинутися психічна схильність до «крадіжок», яку доведеться лікувати за допомогою медицини. І хоча така поведінка й траплятиметься вкрай рідко, вона буде серйозною проблемою, тож слід розуміти необхідність у вжитті заходів, адже йдеться не про утопію. Також варто зазначити, що первинна запобіжна стратегія передбачає пошук технічних рішень для уникнення таких проблем у майбутньому.

Інше питання ‒ антикризовий менеджмент. Методику роботи добровольчого відділу пожежної охорони у більшості міст США, члени якого спокійно живуть, допоки не отримають виклик про допомогу, приміром, у випадку катаклізму, можна застосувати і в контексті насильницької поведінки. У разі землетрусу, повені, торнадо тощо суспільство матиме готовий план дій під час природного лиха. Такі приготування можуть не обмежуватися окремою територією і узгоджуватимуться на глобальному рівні, щоб в екстремальній ситуації завжди була можливість скористатися досвідом інших, якщо якийсь регіон зіткнеться з надто важкими або непередбачуваними наслідки катастрофи. У своїй роботі цю методику вже частково застосовують міжнародні спільноти під час надання допомоги у кризових ситуаціях.

Загалом, можна запропонувати чимало ідей і заходів, спрямованих на розв’язання таких проблем, однак варто пам’ятати: втілення у життя системи ПРОЕ сприятиме ефективнішому запобіганню важким наслідкам і поширенню кожної з вищезазначених ситуацій. Наприклад, у схильних до землетрусів регіонах конструюватимуть такі будинки, які у міру сил зуміють встояти навіть в умовах катаклізму. У сучасному світі реалізувати щось подібне надзвичайно важко, оскільки це потребує значних фінансових витрат для здійснення масштабних досліджень. Однак таких перешкод уже не буде в новій суспільній моделі, тож технічно точне будівництво й створення міцної інфраструктури стануть доступними для забезпечення якомога менших втрат унаслідок імовірного природного лиха.

 

Стиль життя

Із розвитком технологій та еволюцією наукового розуміння змінюється і культура. Це історична закономірність. З експоненціальним розвитком інформаційних, а також прикладних технологій, потреба в яких виникає згодом, кожне покоління розвиває нові цінності, асоціації, значення й вирази. Уявімо, що якогось ранку ви прокидаєтеся у ПРОЕ. Орієнтовно так виглядав би один день життя в умовах нової моделі:

Як і зазвичай, Ви прокидаєтеся під тихий гул магістралі й магнітопланів, що шмигають містом. Оскільки Ви дуже любите споглядати краєвиди з висоти, Ви встаєте з ліжка в помешканні на 20-му поверсі простого й водночас елегантного квартирного комплексу, створеного завдяки екструзії, увесь зовнішній каркас якого вкритий фотогальванічною фарбою, яка трансформує сонячне світло в енергію. У Вас є мить, щоб помилуватися такою реальністю, тоді як промені сонця, пробиваючись крізь штори, остаточно розвіють ваше ранкове заціпеніння.

Раптом Ви згадуєте про свого двоюрідного брата, який близько двадцяти років тому брав участь у глобальній університетській ініціативі, учасники якої намагалися вдосконалити технологію виготовлення фарби до небаченого доти рівня ефективності. Лише за кілька років командної роботи вдалося створити фотогальванічну фарбу, що досягла 90% енергетичної ефективності й стала придатною для використання майже в будь-якій галузі. Ви пам’ятаєте радість та задоволення, які відчував Ваш кузен коли його команда була в перших рядах на момент коли людство досягнуло такого прориву. Це було щось на зразок ейфорії, яку відчувають гравці футбольної команди після того, як був забитий гол.

Урешті Ви знаходите рівновагу, звикаючи до сліпучого світла, дивитесь у вікно й бачите величезну машину, підвішену до чогось на кшталт крана, яка без поспіху додає нові секції до будівлі, де живете й Ви. Мовби завдяки магії машина створює конструкції із, здавалося б, рідкого пластику і приєднує їх до інших. Вона працює тихо й безпечно, використовуючи незначну кількість матеріалів, при цьому поруч немає жодного техніка, хоча, імовірно, хтось таки стежить за процесом. Оскільки на машині блимає сканувальний датчик, мабуть, вона добре розуміє все, що відбувається довкола і що їй потрібно робити.

Замилувавшись краєвидом міста, Ви відчули неймовірний зв’язок із природою. Місто вільне від дисбалансу, втіленого в незграбних надмірностях. Здається, що високотехнологічні транспортні системи, які перманентно виростають поруч, непомітно зливаються з природою довкола, стаючи її органічним елементом. Раптом Ваш погляд зосереджується на картині, що висить на стіні неподалік від вікна. Це стара архівна світлина, зроблена кількадесят років тому, у часи, які люди сьогодні називають «останнім темним століттям».

Знімок зберіг напруження, застій і розбрат епохи. Впадає в очі довгий потік автомобілів на смузі громіздкого бетонного шосе, що розтинає зображення на задньому плані, виходячи за його рамки. Завдяки ґрунтовним знанням історії Ви знаєте, що в ті часи грошова система фактично законсервувала примус і ворожнечу: люди з’їжджалися до міст у пошуках роботи, щоб в умовах великої конкуренції заробити грошей, купити необхідні речі й просто вижити. Відтак замислюєтеся над тим, наскільки світ змінився відтоді. Вам прикро, що людство стільки жило в такій примітивній культурі, та водночас Ви раді, що народилися у зовсім інший час. Утім, Ви розумієте, що також живете у швидкоплинну добу, адже час не стоїть на місці, відтак Ви намагаєтеся уявити, які аспекти Вашого сьогодення незабаром стануть застарілими.

Зголоднівши, Ви ідете до кухні. Дизайн кімнати цілком новий, небачений досі. Хоча Ви вже знайомі з концепцією систем та вигодами від поєднання і уніфікації в індустріальному дизайні, про які йшлося на парах під час навчання на інженерному факультеті, Ви помічаєте високий рівень ефективності, який було досягнуто на сьогоднішній день. Посуд та інше кухонне приладдя повністю регулює вбудована система миття і сортування. Брудна тарілка одразу ж потрапляє у відділення, яке «знає» усі її характеристики, а для очищення використовує пару і ультрафіолетове випромінювання з метою максимальної дезінфекції. Відтак чиста тарілка повертається на відповідне місце в диспенсері для подальшого використання. Складається враження, що кухня це поліфункціональна машина, усі елементи якої уніфіковані задля максимальної зручності у використанні.

Зазирнувши у холодильник, Ви розумієте, що забули забрати продукти для свого нетривалого перебування. Спочатку Ви думаєте, чи не слід виправити це, спустившись на нижчий рівень, а потім таки вирішуєте прогулятися і зайти у якесь кафе по дорозі. Біля виходу з квартири Ви проводите ключем доступу по панелі керування, підтверджуючи свій остаточний вихід, а потім натискаєте на кнопку «Очистити». Оскільки квартиру спроектували включно із системою часового датчика руху, вона очищується автоматично, коли нікого немає в помешканні.

У кутку стоїть робот CF6, сконструйований надзвичайно майстерно: він розуміє особливості простору, знає специфіку і місце розташування кожної речі у домі, а завдяки абсолютному ЗD інформуванню з’ясовує, що слід прибрати й упорядкувати. Вам навіть уявити важко, як можна було ледь не щодня виконувати таку марудну роботу ще століття тому.

Квартира насправді є тимчасовим місцем для проживання, що стало доступним через механізм «прокату» в он-лайн-сервісі. У коридорі Ви наштовхуєтеся на невисокого літнього чоловіка, що, поспішаючи кудись, впускає маленький портативний комп’ютер. Це один із управителів квартирного комплексу. Ви допомагаєте йому підняти комп’ютер. «Прошу вибачення, – квапливо вигукує він, – виникла проблема з CF6 на 12-му рівні, мушу його перезавантажити. Добре, що у нас є по кілька резервних копій для кожної кімнати!»

Ви люб’язно дякуєте управителю за те, що він дбає про порядок у комплексі й піклується про мешканців, і йдете далі. Мимоволі згадуєте про архівну світлину в своєму помешканні. Багато років тому людський внесок найчастіше вимірювався грошима. Люди називали це «роботою». Натомість сьогодні професія зумовлена лише вибором кожного зосібна, чому сприяє відчуття соціальної відповідальності. Тепер суспільство упорядковане так, щоб дбати про людство як про єдине ціле, тож чому кожному з нас не сприяти його добробуту у відповідь? Людина, яку Ви щойно зустріли в коридорі, підтримує лад у будівлі, бо насолоджується змогою допомагати іншим. Оскільки ця робота займає лише кілька годин на тиждень, управитель вважає корисним свій волонтерський внесок. Чи є тягарем із відчуттям щастя допомагати людям, які цінують його внесок? Ба більше – завдяки роботі людина почувається частиною суспільства.

На вулиці вирує життя. Ви помічаєте на розі вишукане французьке кафе у стилі ретро і усміхаєтеся, пройнявшись безглуздою, хоча й приємною ностальгією. Заходите всередину й сідаєте за маленький столик у кутку, привітно усміхаючись сім’ї неподалік. Раптом розумієте, що запізнюєтеся на конференцію за кількасот миль звідси, тож квапливо робите замовлення через сенсорне меню в центрі столу. Чай і вафлі. Підтвердивши замовлення, відчуваєте легку вібрацію позаду.

Оскільки ваш дідусь був інженером, що брав участь у конструюванні автоматизованої кухонної системи, Ви проймаєтеся цікавістю, адже зазвичай пункти обробки розташовані вище, у центрі простору. Мабуть, у цій зоні є певні обмеження, тому її й заховали збоку. Через дві хвилини на столі заблимала червона лампочка, повідомляючи про виконане замовлення. Скляні дверцята у верхній частині столу відчинилися, і конвеєр подав Ваш сніданок. Ви забрали тацю і взялися поспіхом їсти, сподіваючись не проґавити потяг. Закінчивши, поклали тацю в отвір, що миттю зачинився для очистки брудного посуду.

Виходячи з кафе, Ви зауважуєте зображення жінки з тацею, яка схиляється над столом. Спершу це Вас спантеличує, однак потім Ви згадуєте, що колись люди фактично були рабами інших людей і служили їм. До появи автоматизованих закладів харчування люди, по суті, марнували свій потенціал, чекаючи на відвідувачів, розносячи їжу і приймаючи замовлення. Ви вкотре почуваєтеся щасливим, що народилися у зовсім інший час.

Ідучи вулицею, Ви розумієте, що занадто відволіклися. Думаючи про згаяний час, Ви стрибаєте у трамвай на магнітній подушці, що безперервно пересувається містом, неначе гігантська гусениця, відтак Ви вирішуєте, що їхати ним до вокзалу занадто довго. Вийшовши, Ви прямуєте на паралельну вулицю, де шмигають безводієві автомобілі. На вашому мобільному телефоні є спеціальна програма, що забезпечує зв’язок із регіональною транспортною системою, тож уже за мить біле таксі реагує на ваш виклик, зупиняючись на розі. Ви сідаєте спереду й усно вказуєте адресу. Машина підтверджує запит, і Ви рушаєте.

Приїхавши на вокзал, Ви виходите з таксі й ідете до поїзда. Раптом Ви звертаєте увагу на чоловіка з дуже великою сумкою, що крокує неподалік. Вас це неабияк дивує, оскільки це видається обтяжливим і непотрібним. Ви запитуєте себе, навіщо комусь узагалі знадобилася така велика валіза, якщо всі необхідні речі можна замовити в будь-якому місті? Ідея багажу здається незграбним анахронізмом. Та не встигаєте Ви задуматися про ймовірні причини такої поведінки, як чоловік із багажем раптово падає на землю.

Умить збирається натовп із наміром допомогти людині. Оскільки Ви стоїте найближче до цього чоловіка, то помічаєте ознаки серцевого натовпу. Інколи таке трапляється навіть у ваш час, хоча й дуже рідко. Діставши мобільний телефон, Ви телефонуєте у службу «Медик» за номером «311». Відтак місцева команда волонтерів, вишколена надавати медичну допомогу, отримує миттєве повідомлення про надзвичайну ситуацію з GPS-координатами місця події. Упродовж кількох хвилин приїжджає команда й починає робити все необхідне для порятунку чоловіка. Його кладуть на автоматизований транспортний засіб швидкої допомоги, що мчить до місцевої лікарні. Стурбовані долею постраждалого, Ви врешті опановуєте себе і біжите до потяга, тепер спізнюючись ще більше.

Сівши на своє місце в поїзді, якраз коли за Вами зачинилися двері, Ви полегшено зітхаєте. У вашому кріслі є розважальний центр із медіа-інформацією на замовлення. Як тільки потяг прискорюється, Ви раптом згадуєте, що Ваш племінник нещодавно зняв художній фільм про міграцію китів, але не можете пригадати його назви. Враховуючи те, що медіа-центр надає доступ до бази всіх матеріалів, коли-небудь створених людством, у Вас з’являється ідея пошукати бажану стрічку серед мільйонів інших.

Раптом Ви таки згадуєте назву фільму й легко знаходите його в базі. Утім, Ви пам’ятаєте, що їхати вам лише 275 миль, а це не так і багато для магнітоплана зі швидкістю руху близько 3000 миль/год. Отож сенсу переглядати фільм лише 8 хвилин немає, краще не псувати враження. Ви вирішуєте переглянути нотатки для конференції. Тема дискусії – «Тераформація». Людство неабияк цікавить ідея заселення космосу, і на конференції аналізуватимуть доступні ресурси для втілення цього задумку.

Не встигаєте Ви все як слід обміркувати, коли поїзд прибуває на потрібну Вам станцію. Вийшовши на вулицю, Ви згадуєте: Вам знадобиться обладнання для програмної роботи, яку розглядатимуть на конференції. Відтак Ви ідете до місцевої технічної бібліотеки, щоб отримати універсальний ноутбук і серію карт пам’яті для створення заміток та їхнього опрацювання після конференції. Щойно Ви заходите у бібліотеку, як Ваш телефон починає вібрувати: на екрані – привітання від регіонального технічного центру і пропозиція допомоги під час пошуку.

Спершу Вас дивує така оперативність, однак потім Ви згадуєте, що мережу бібліотек цього регіону нещодавно оновили для забезпечення роботи універсальної системи розпізнавання. Її використання полегшує програма на телефоні, яку Ви встановили кілька років тому, відвідавши іншу бібліотеку цього регіону. «Як зручно!» – задоволено констатуєте Ви. Вказуючи необхідні характеристики ноутбука й карти пам’яті, Ви отримуєте перелік запропонованих товарів у профілі. Обираєте ті, що підходять найбільше. Після підтвердження замовлення з’являється візуальна карта бібліотеки, на якій позначені місце Вашого перебування і відділ, де зберігаються необхідні Вам товари. Ви йдете туди і перевіряєте замовлення. Відтак виходите з бібліотеки, сідаєте до автоматизованого таксі й вирушаєте на конференцію.

Через кілька годин зустріч закінчується. Ви сповнені ентузіазму, однак дуже втомлені й голодні, адже востаннє їли ще вранці. Ви вирішуєте, що італійська кухня припала б Вам до смаку. На щастя, такий ресторан розташований за кілька кварталів, тож Ви вирушаєте туди. Раптом у Вас дзвонить телефон. Це товариш із вашого рідного міста. Він розповідає про те, що зламався один із трубопроводів харчового виробництва, однак він не може полагодити його, оскільки мусить якнайшвидше розв’язати власну серйозну проблему. Ви відповідаєте, що зайдете в Інтернет і перевірите стан системи, а відтак передзвоните.

Зайшовши в італійський ресторан, Ви займаєте місце за маленьким столиком. Вечір доволі неспокійний, тож у закладі значно шумніше, аніж Вам цього хотілося б. Ви виймаєте ноутбук, що забезпечує постійний супутниковий інтернет-зв’язок, і перевіряєте на помилки головну технічну ЕОМ відповідного регіону. Пересвідчуєтеся, що вийшла з ладу система електропостачання у п’ятому секторі будівлі автоматизованої вертикальної ферми на півночі. Ви збільшуєте цифрове зображення фізичного плану, на якому кольором позначена лінія кабелю, відʼєднана від перетворювача електроенергії. Оскільки Ви колись уже мали справу з такою проблемою, адже стежите за харчовим виробництвом цього регіону вже близько 8 років, то із полегшенням розумієте, що все можна владнати швидко і просто.

Завдяки кільком натисканням на кнопки Ви можете керувати модульним роботом CR9, що доступний для роботи на фермі. Завдяки дистанційному управлінню Ви скеровуєте машину до проблемної зони, щоб з’ясувати специфіку пошкодження. Цей робот, як і «помічник» у Вашій квартирі, повністю ознайомлений з особливостями і роботою всіх фізичних і технічних систем у радіусі доступу. У роботі CR9 закладені ЗD-модель заводу та його інфраструктурний дизайн. Усе, що потрібно для його роботи, – незначне управління. Як тільки робот дістався до пошкодженого місця, він швидко з’ясував специфіку проблеми і замінив кабель живлення. Через кілька хвилин усе вже працює як слід. Ви телефонуєте товаришеві, і той люб’язно дякує Вам за допомогу.

Відтак, досі дуже голодний, Ви квапливо шукаєте в меню найбільшу з доступних порцій пасти, а також замовляєте міцний коктейль і воду. Через 10 хвилин на столі відчиняються дверцята, подаючи Вам смачні страви. Ви зі смаком вечеряєте, мимоволі помічаючи теплу усмішку жінки в кутку кімнати.

Підійшовши до Вас, вона запитує: «Як справи?». Ви відповідаєте: «Досить непогано, дякую. Ви менеджер?». Вона киває. Ви розповідаєте, що Ваш дідусь допомагав розробляти кухонну систему, яку використовує і цей ресторан. Вона жвавішає і каже: «Моя сім’я годує людей уже впродовж дев’яти поколінь. Інколи я повертаюся в минуле і готую їжу сама, просто для задоволення!». Ви обоє смієтеся з ностальгією, згадуючи про людей, які й сьогодні самотужки лагодять старі автомобілі для власного задоволення.

Після смачної вечері й приємної бесіди Ви вирішуєте, що час завершувати вечір. За допомогою телефону Ви з’ясовуєте розташування доступного помешкання якнайближче до ресторану. Ви заходите в будівлю, отримуєте ключ-карту з автоматизованої ключниці на стіні, піднімаєтеся в кімнату й засинаєте. Життя продовжується.




[2] Відомий роман Айн Ренд під назвою «Гімн» є вдалим прикладом цієї кульмінації цінностей. Дія відбувається в антиутопічному майбутньому, де для людства настала ера темряви, для якої характерні нераціональність, колективізм, соціалістичні економіка й мислення. Зникло поняття індивідуальності. Наприклад, використання слова «я» карається смертю.

[3] Узято з: «Where Do We Go From Here?», Delivered at the 11th Annual SCLC Convention Atlanta, Ga., 1967. (http://mlk-kpp01.stanford.edu/index.php/encyclopedia/documentsentry/where_do_we_go_from_here_delivered_ at_the_11th_annual_sclc_convention/).

[4] Рекомендуємо переглянути есе «Останній аргумент: природа людини» і «Визначення охорони здоров’я».

[5] Сьогодні таке рішення здаватиметься вкрай утопічним кроком для суспільства, однак перші прояви цієї тенденції можна простежити, наприклад, у Нідерландах і Швеції, де тюрми закривають через винятково низький рівень злочинності. Детальніше: 

http://www.theguardian.com/society/2013/dec/01/why-sweden-closing-prisons & The Netherlands:

http://jcjusticecenter.com/2013/09/14/netherlands-closing-19-prisons-due-to-lack-of-criminals/

Comments