Вступ до стійкого мислення


«Поведінка – це продукт якостей, властивих природі. Тільки неосвічена людина, введена в оману персональним еготизмом, може сказати: “Я – творець”»[1]

- Бгаґавад-Ґіта

Соціально-економічний спектр

Як вже згадувалося у попередніх есе, стійкі практики можуть бути досягнуті лише за допомогою переорієнтації цінностей у напрямку стійкого мислення. Поняття стійкості часто зводиться до екологічного контексту, однак реальна проблема, яка лежить набагато глибше, є проблемою культури. Тому, це стосується, зокрема, і процесу освіти. З погляду руху «Zeitgeist», економічна система, що панує в суспільстві, значно впливає на цінності та вірування цієї спільноти. Наприклад, наче й у відокремлених політико-релігійних доктринах нашого часу лежить глибоко вкорінений, прихований набір цінностей, встановлений економічними припущеннями[2].

Термін «соціально-економічний» пов’язаний із соціальною наукою[3] і може набувати більш специфічного значення, яке також включає релігійні погляди, політичні упередження, воєнні ініціативи, родову відданість, культурні традиції, юридичні статути та інші загальнопоширені соціальні явища. Сама структура нашого життя, а отже – і наша система цінностей, переважно породжується культурним сприйняттям нашого виживання, соціальних стосунків та ідей персонального чи соціального успіху.

До того ж, потрібно вкотре наголосити на тому, що політичні системи, яким у світі все ще надають пріоритет, коли мова йде про стан справ у суспільстві, є у найкращому випадку другорядними або й абсолютно застарілими, зважаючи на справжні наслідки економічної структури. По суті, як ітиметься у наступних есе, «політичне» управління сьогодення – це насправді лише наслідок економічної неефективності. Незначна кількість людей турбувалася би тим, «хто перебуває при владі» або іншими схожими традиційними поняттями, якби вони чітко розуміли процес економічного розвитку, могли робити у нього свій вклад та отримувати із цього користь без конфлікту. Система економічного функціонування – важливе питання, коли ми говоримо про керування та стійкість людей, як на персональному, так і на соціальному рівні.

Ефемеризація

Загалом, економічна система існує для того, щоби задовольняти «потреби і бажання»[4] населення. Рівень можливості здійснення цього залежить від стану використовуваних ресурсів та технічної стратегії, яка застосовується для використання цих ресурсів задля досягнення певної мети. Визначний інженер та мислитель Річард Бакмінстер Фуллер стверджував, що справжнє економічне «багатство» – це не гроші й навіть не матеріальний результат виробництва[5]. Справжнім багатством є радше рівень енергії та доступної виробничої ефективності у поєднанні з розвитком знань, які сприяють розумному управлінню ресурсами Землі. Зважаючи на це, він визначив та виокремив тенденцію, яка отримала назву «ефемеризація»[6]. Тобто, технічна здатність людства робити «більше з меншого».

Із погляду історії, ефемеризація є проявом протиріччя все ще глибоко вкоріненого «мальтузіанського»[7] припущення про те, що людство перебуває поза рівновагою з природою і що завжди буде частка населення, яка повинна страждати, оскільки наявних ресурсів просто недостатньо, щоби задовольнити потреби кожного.

Як вже згадувалося в попередніх есе, такий світогляд постійно простежується в економічній системі, яку ми все ще глобально використовуємо сьогодні, створюючи глибокі структурні схильності[8], що незмінно надають перевагу одному «класу» людей над іншими у сприянні виживанню. Інакше кажучи, «гра у війну» досягла своєї критичної точки, базуючись на припущенні про універсальний дефіцит, що постійно посилюється. І це припущення продовжує існувати сьогодні, рухаючись за своєю власною інерцією, при відсутності більшою мірою його первісного причинного осмислення.

Переважна кількість того, що ми сьогодні визначаємо як «корупцію», частіше знаходить своє психологічне походження у цій конкурентній свідомості як на персональному, так і на корпоративному (бізнесовому) рівні, а також на рівні уряду (це виражається у формі війни, тиранії та змови задля самозбереження). По суті, можна сміливо стверджувати, що саме поняття «етики» у світі, де все безсумнівно працює в тому напрямку, щоби нажитися на інших, стає дуже відносним та майже довільним за своїм визначенням.

Проте, така тенденція ефемеризації, стрімко прискоривши раптовий індустріальний та науковий прогрес, починаючи з XX століття, досить серйозно кидає виклик протекціоністському, елітарному, породженому дефіцитом світогляду та означає появу нових можливостей для людської організації, які змінюють цю парадигму.

Ці можливості, частково статистичним чином, показують, що тепер ми можемо подбати про все населення світу та досягнути рівня життя, який сьогодні залишається невідомим для переважної більшості людства[9]. Все ж для того, щоби скористатися цими новими реаліями ефективності, потрібно переоцінити та повністю подолати архаїчні бар’єри, якими просочене усе наше повсякденне життя, особливо те, що стосується розуміння економіки. Як згадувалося в попередніх есе, термін «утопія» зазвичай постає як щось принизливе серед тих людей, які схильні відкидати широкомасштабні соціальні покращення через цинізм щодо так званої «людської природи» або безпосередні сумніви щодо технологічної здатності людства значною мірою пристосуватися в теперішній момент до нових технічних засобів.

Наприклад, у сучасній культурі, особливо в «багатих» країнах першого світу, поширене заперечення, яке полягає у важливості «насильства масового загарбання». Цей погляд базується на мальтузіанському уявленні про недостатність ресурсів, необхідних для задоволення потреб та переносить їх на припущення щодо необхідності такої загарбницької ірраціональності.

Тобто, ідеться про те, що люди емпірично мають необмежені матеріальні «бажання» і навіть якщо, скажімо, кожна людина змогла би жити за прийнятим на Заході стилем життя вищих класів, нічим від них не відстаючи, елемент нашої психології ніколи не був би задоволений у матеріальному сенсі й інтерес в отриманні «все більшої й більшої» матеріальної вигоди таким чином завжди створював би дестабілізуючий дисбаланс у суспільстві. Тому існування «багатих» та «бідних» сприймається як наслідок властивої нам психології, що стимулюється бажанням статусу та жадібністю, а не відсутністю ресурсів чи засобів.

Сумнівною є межа, до якої це дійсно правда. Зважаючи на екстремальні культурні умови, у яких ми сьогодні перебуваємо, в зіставленні з історичним фактом, що за межами Західного (також відомого як капіталістичного) впливу, концепція «марного матеріального успіху» є далекою від універсальної для людського виду[10].

Насправді зв’язок між «успіхом» та «власністю» створювався культурно, базуючись на системній необхідності і зараз він є головною цінністю нашого суспільства, яке базується на споживанні[11].

У сучасному світі, котрий переслідує «економічне зростання» задля підтримки зайнятості на прийнятному рівні; у світі, який відверто прославляє тих, хто володіє великим фінансовим багатством, що є мірилом успіху; у світі, котрий насправді винагороджує поведінку людської байдужості та безжальної конкуренції за долю ринку (замість чесного соціального вкладу для загального людського покращення); не є дивом, чому ідея, коли одна людина володіючи, скажімо, маєтком із 400 кімнатами на 500 000 акрах приватної землі з 50 машинами та п’ятьма літаками припаркованими на передньому дворі стає частиною ідеалу, жаданим втіленням персонального (і соціального) успіху.

Проте, із погляду справжньої людської стійкості, цей світогляд є чистим насильством і перебуває майже у тій самій категорії, що запасання їжі та ресурсів, які людині не потрібні, та вона відмовляється надати до них доступ іншим через принцип абстракції[12]. Якщо ми уявимо собі маленький острів з десятьма людьми, де два чоловіки вирішують вилучити та приховати собі на 1000% більше, ніж їм потрібно для того, аби бути здоровими, залишаючи вісім людей жити в злиднях та/або помирати – чи Ви би вважали такий уклад актом «персональної свободи» для тих двох – чи все ж таки актом соціального насильства проти решти восьми?

Ми наводимо цей приклад для того, щоби розвіяти реакцію стосовно «помилковості утопічного достатку», яка є поширеною для багатьох, і це частково також стосується впровадження ефемеризації. Так само, як ми – глобальне суспільство – усвідомлюємо характерні фізичні обмеження для нашої промислової поведінки, повільно відходячи від екологічно дестабілізуючих наслідків, дуже важливим є також розуміння, що основані на ціннісній орієнтації «необмежені бажання» є так само шкідливими для соціального балансу.

Системні обмеження

Коли ми говоримо про культурну філософію, людське населення повинно, своєю чергою, мати чітке розуміння власних обмежень та виводити свої очікування та цінності з такої фізичної реальності. Обмеження, встановлені нашим середовищем, існують незалежно від людських цінностей, інтересів, бажань або навіть потреб в абстракції. Якщо ми би забрали людство з планети та розглядали природні екологічні процеси Землі за допомогою причинно-наслідкового, наукового розуміння, яке ми маємо сьогодні, то ми б побачили синергетичну та симбіотичну систему, що керується універсальною динамікою природи.

Отже, незалежно від того, що ми думаємо про самих себе, свої наміри або нашу «свободу»[13], ми перебуваємо в системі фізичних законів, з якими ми пов’язані незважаючи на наші вірування чи культурні норми, котрі сприймаються нами як належне, або які ми в багатьох наших культурах помилково вважаємо «невідворотними» або «незмінними». Якщо ми вирішимо для себе вивчити та впорядкуватися з природною логікою, то досягнемо стійкості, а отже – і стабільності. Якщо ж ми виберемо «проігнорувати» або «боротися» з цими вже наявними правилами, то ми невідворотно зменшимо нашу стійкість та отримаємо проблеми, як це відбувалося на початку ХХІ століття.

Ця усвідомленість природних обмежень, до розуміння яких ми прийшли сьогодні через науковий метод, виражає, мабуть, найбільш глибокі зміни людської «прихильності» в історії. На сьогодні ми розуміємо, що ми або впорядкуємося з природним світом, або будемо страждати. На жаль, такий стійкий зв’язок у посиланнях все ще перебуває у суперечності з багатьма загальнопоширеними філософіями сьогодні, як, наприклад, з устояними релігійними та політичними поглядами. Примітно також, що загальнопоширеним запереченням є навішування ярликів на це стійке в своїй основі усвідомлення як на «тоталітарне» або «чорно-біле», що є радше жорстким та довільним накладанням, взятим із людського життя, аніж дійсно незаперечним науково обґрунтованим станом справ.

У такому розгляді законів природи, цікавим є майже парадоксальний кульмінаційний момент, який полягає в тому, що в межах цієї раціональної «коробки» системних обмежень, які ми визначаємо за «керівні закони природи», наш спектр можливостей у рамках цих же кордонів, завдяки науковому методу, показує постійно зростаючу технічну ефективність та неймовірний потенціал для створення достатку, щоби глобально задовольнити людські потреби.

До того ж, оскільки людство є єдиним видом на планеті Земля, який має розумову здатність по справжньому сильним чином змінювати та впливати на її екосистему, ця необхідність упорядкування стає вкрай важливою для стійкості виду, охорони здоров’я та прогресу у справжньому вирішенні проблем. Якщо світова культура, враховуючи експоненціальне зростання наших можливостей впливати на екологічний та соціальний баланс за допомогою технологій, буде неправильно розуміти свою силу та вплив, це стане надзвичайно небезпечним. У багатьох аспектах людство стикається з освітніми перегонами проти часу, що стосуються його поточної незрілості у користуванні неймовірною, новознайденою здатністю, яку воно усвідомило через науку і технології[14].

Крім того, важливо пам’ятати, що коли мова заходить про історію самої економічної думки, набір посилань більше стосується припущень щодо людської поведінки, ніж розумного керування ресурсами та загального розуміння фізичної науки та законів природи[15]. Тоді, як наші найбільш природжені поведінкові рефлекси та генетичні схильності, звісно, мають відношення до результатів соціально-економічної системи та є значною мірою частиною рівняння, припущення щодо людської поведінки раціонально не можуть вважатися структурною початковою точкою економічної системи. Так само люди є наслідком умов екологічної системи, а не навпаки.

Отже, якщо метою соціальної системи є створення постійно зростаючого стандарту життя, і в той же час також підтримка екологічного та соціального балансу, щоби бути впевненим, що ми не зменшимо такий рівень якості в майбутньому через можливі результативні наслідки невідповідальних рішень – як, наприклад, вичерпування ресурсів, забруднення, хвороби, негативні стреси, дисбаланс «здоров’я» та інші проблеми – тоді вкрай важливим стає базувати нашу методологію на найбільш доречному наборі технічних параметрів настільки, наскільки це є для нас можливим. Вони повинні орієнтуватися на поточний стан наукової обізнаності як на рівні екології, так і на рівні людини.




[1] Джерело: The Bhagavad Gita, Chapter 3, Verse 27, Translation: Shri Purohit Swami.

[2] Прикладом може бути цитата зі Старого Заповіту, в якій мається на увазі, що нібито «бідні» будуть існувати завжди незалежно від того, що робить суспільство: «…бо жебраки завжди будуть серед землі [твоєї]; тому я і повеліваю тобі: відкривай руку твою братові твоєму, бідному твоєму й убогому твоєму на землі твоїй» – Второзаконня 15:11.

[3] «Соціально-економічний» визначається як «такий, що стосується або включає в себе комбінацію соціальних та економічних факторів»

(Джерело: http://www.merriam-webster.com/dictionary/socioeconomic).

[4] Структура споживання в сучасному суспільстві показала довільний характер щодо «людських бажань» через потужну зміну цінностей, яка відбулася на початку ХХ століття при застосуванні сучасної західної реклами. «Людські потреби», тим не менше, є базовою необхідністю, яку поділяє більшість людей, та яка підтримує їхнє фізичне та психологічне здоров’я. В той час як багато хто все ще обговорює суб’єктивні інтерпретації таких термінів, «потреби» є по суті статичними, а «бажання» по своїй суті є мінливими. В загальному, «бажання» є наслідком відповідної системи цінностей і мають культурне походження. Тому, задоволення «потреб» стоїть у вищій пріоритетності, аніж задоволення «бажань».

[5] Фуллер стверджує: «Багатство… є по суті регенеративним. Багатство, яке проявляє себе експериментально це – енергія в поєднанні з інтелектуальним досвідом». From Utopia or Oblivion, R. Buckminster Fuller, Bantam Press, NY, 1969, с. 288.

[6] Ефемеризація, термін введений Р. Бакмінстером Фуллером, означає здатність технологічного прогресу «робити все більше й більше з усе меншого й меншого…» з плином часу. Цю тенденцію можна помітити в багатьох сферах індустріального розвитку, від комп’ютерної обробки (закон Мура) до стрімкого прискорення людських знань (інформаційних технологій). Загальним прикладом може бути обчислювальна потужність та розмірне співвідношення комп’ютерів протягом часу. У 1940-х комп’ютер ENIAC займав 1800 квадратних футів підлоги приміщення, важив 30 тонн та споживав 160 кіловат електроенергії. Він коштував близько 6 мільйонів доларів за сучасними мірками. Сьогодні дешевий мобільний телефон, який поміщається в кишені, робить підрахунки набагато швидше, ніж ENIAC. Отже, при зменшенні матеріалу відбувається збільшення продуктивності

(http://inventors.about.com/od/estartinventions/a/Eniac.htm).

[7] Мальтузіанство – це точка зору, пов’язана з економістом та церковнослужителем Томасом Робертом Мальтусом, тобто, – з потребою контролю та обмеження зростання населення через емпіричне припущення щодо відносного дефіциту ресурсів. Такі ідеї як «не допомагайте бідним», оскільки «це лише дає їм фальшиву надію» і тому подібне є загальнопоширеними для цих поглядів.

(Suggested Reading: An Essay on the Principle of Population, Thomas Malthus, 1798).

[8] Див. попереднє есе: «Структурний класизм, держава та війна».

[9] У той час, як такі реалії будуть обговорюватися в наступному есе «Постдефіцитні тенденції, продуктивність та ефективність», в якості історичної довідки варто навести висновки Р. Бакмінстера Фуллера 1969 року, що висвітлюють посилення ефективності технологій в сферах транспорту, енергії, промислового дизайну, вирощування їжі і тому подібне: «[Людина] розвинула таку інтенсивність механізації в Першій світовій війні, що відсоток загального світового населення, який складали індустріальні «багатії», зріс у 1919 році до 6%. Це була дуже раптова зміна в історії… На час Другої світової війни 20% всього людства стали індустріальними «багатіями»…  На теперішній момент частина багатіїв складає 40% людства… якщо ми піднімемо коефіцієнт корисної дії... використання ресурсів з теперішнього рівня до цілком можливого показника загальної ефективності ще на 12% [вище]... [то все людство може бути забезпеченим]». Взято з книги «Utopia or Oblivion» R. Buckminster Fuller, Bantam Press, NY, 1969, с. 153-155.

[10] Враховуючи, що припущення про «нескінченні бажання» людської жадібності все ще є основною складовою при економічному розгляді дефіциту та несправедливого розподілу ресурсів, в економіці, основаній на грошах та ринку, цікавим є те, як сам базис цього припущення містить в собі емпіричну нераціональність стосовно людської поведінки. Це було би нераціональним, враховуючи базові знання щодо залежності людства від скінченних ресурсів Землі. Людська історія наповнена протиріччями щодо такого припущення, особливо що стосується культур, які розвивалися в менш індустріалізованих суспільствах, в більш прямій пов’язаності із землею, поза межами впливу нашої поширеної на сьогодні споживацької культури. Ранні культури корінних американців, наприклад, радше цінували баланс, перевагу ефективності над придбанням. Рекомендується для вивчення: The High Price of Materialism, Tim Kasser, A Bradford Book, 2003.

[11] Для довідок: Propaganda, Edward Bernays, Ig Publishing, 1928.

[12] Нещодавнім прикладом соціально дестабілізуючого розшарування суспільства через великий дисбаланс багатств було повстання, відоме в світі під назвою протестів «Захопи Уолл-стрит» (англ. «Occupy Wall Street») (http://occupywallst.org/). Дисбаланс багатств став все більше визнаватися у якості проблеми жахливого стану охорони здоров’я та соціальної нестабільності аніж суб’єктивної «моральної справедливості».

[13] Слово «свобода» тут поставлено в лапки через його широке культурне використання. Патріотичні гасла про «свободу» й «вольності», які існують сьогодні, частково породжені історичною проблемою тиранії та зловживання владою і часто створюють майже невротичну та оманливу точку зору на людську поведінку. В реальності ж, в світі не існує такої речі як універсальна свобода, оскільки нас зв’язують жорсткі фізичні закони. Культурне поняття «свободи», яка найбільше пропагандується капіталістичною ідеологією можна оспорити оскільки воно є по суті небезпечним в багатьох аспектах для стійкості виду – особливо що стосується його абсолютного ігнорування факторів синергічної системи вищого порядку, коли помилково вважається що переслідування відокремленого егоїстичного інтересу забезпечує соціальний та екологічний баланс.

[14] Згодом астроном Карл Саган зробив відеорепортаж, який можна знайти в пізніших випусках його серіалу «Космос» (англ. «Cosmos»), що передавався службою громадського мовлення, стверджуючи (тут текст перефразований): «Це майже так, ніби існує Бог, і він дав людству вибір використовувати силу науки для покращення життя… або для його знищення. Все залежить від нас».

[15] Див. попереднє есе «Історія економіки».

Comments