Передмова


Рух «ZEITGEIST»

 

«Результатом будь-якого серйозного дослідження може бути лише рішення поставити два запитання там, де раніше було тільки одне»[1].

– Торстейн Бунде Веблен

 

Походження назви

Рух «Zeitgeist» («Дух часу») є ідентифікатором для соціального руху, описаного в подальших есе. Ця назва не має нічого спільного з історичними посиланнями на щось культурно специфічне, її не слід плутати або асоціювати з чимось іще, що раніше мало таку ж назву. Назва базується на семантичному значенні самого чітко визначеного терміна.

Терміном «zeitgeist» (в перекладі з німецької - «дух часу») ми визначаємо загальний інтелектуальний, моральний та культурний клімат певної епохи. Термін «рух» має значення «рушія» або зміни. Відтак, рух «Zeitgeist» є організацією, яка ініціює зміни в домінуючому інтелектуальному, моральному та культурному кліматі певного часу.

 

Структура документа

Подальший текст викладений настільки стисло і зрозуміло, наскільки це можливо. Виклад у формі серій есе, упорядкованих за об’єктом дослідження, сприяє розкриттю контексту. У той час як кожне есе розроблялося таким чином, щоб його можна було оцінити окремо, їх справжній контекст передбачає, що кожне з цих питань працює для підтримки ширшого формату мислення стосовно більш ефективної організації людського суспільства.

Той, хто читатиме ці есе за порядком, помітить, що вони містять чимало збігів щодо певних ідей чи суб’єктів. Це зроблено свідомо, оскільки такі повторення й наголоси можуть бути корисними, враховуючи те, наскільки чужими деякі з цих понять можуть здаватися для тих, хто раніше не був знайомий з подібним матеріалом.

Оскільки лише велика кількість деталей може забезпечити відповідний рівень розуміння матеріалу, а також враховуючи важливість кожної теми і те, як вони між собою взаємодіють, було докладено багато зусиль для позначення джерел та укладання приміток. Це дасть змогу зацікавленому читачеві провести власне додаткове дослідження і продовжити вивчення теми.

 

Організм знань

Як і з будь-якою формою представлених досліджень ми маємо справу з серійно генерованими сумішами інформації. Їх огляд, оцінювання, документування та інтеграція з іншими, вже існуючими чи очікуваними знаннями є методом еволюціонування різних ідей.

Цей континуум важливий для розуміння того, чому і як ми думаємо про речі, в які віримо, оскільки інформація завжди існує окремо від особи або інституту, який її передає чи презентує.

Інформація може оцінюватися правильно лише через систематичний процес порівняння різних фізичних доказів, які можна перевірити їх наявністю чи відсутністю. Цей континуум також означає, що не може бути ніякого емпіричного «походження» ідей. З епістеміологічної точки зору, знання досягається, обробляється та поширюється переважно за допомогою комунікації між нашим видом. Індивід з його, по суті, відмінним життєвим досвідом та схильностями служить тим фільтром узвичаєної обробки інформації, завдяки якому може синтезуватися ідея.

Колективно ми, як індивідууми, містимо в собі те, що ми називаємо груповим розумом. Це соціальний процесор вищого порядку, завдяки якому зусилля індивідуумів ідеально зливаються.

Наприклад, традиційний метод передачі інформації від покоління до покоління через літературу та обмін книгами був яскравим взірцем взаємодії групового розуму[2].

Ісаак Ньютон найкраще з усіх підтвердив реальність цього твердження: «Я бачив далі за інших лише тому, що стояв на плечах велетнів»[3]. Ця фраза покликана сфокусувати увагу читача на критичному сприйнятті самої інформації, а не на її припустимому джерелі, оскільки в емпіричному розумінні такої речі, як «джерело інформації», взагалі не існує. «Джерела» існують лише в тимчасових, традиційних моделях культури, як, наприклад, літературні заголовки в навчальних посібниках, які використовуються для майбутніх дослідницьких посилань, що є однією з технічних вимог.

Немає твердження більш помилкового, ніж заява «це моя ідея». Такі поняття є побічним продуктом матеріальної культури, який посилюється пошуком фізичної винагороди (зазвичай, у грошовій формі) в обмін на ілюзію приватності їхніх творінь. Дуже часто прояв «его» сягає найвищої точки саме там, де індивід вимагає престижу щодо «посилання» на його ідею чи винахід.

Однак це не виключає вдячності й поваги до тих людей або інститутів, які показали відданість та наполегливість у поширенні самого знання, та не применшує важливості тих, хто досяг кваліфікованого, спеціалізованого статусу «експерта» у певній сфері. Внесок таких видатних мислителів та інженерів, як Річард Бакмінстер Фуллер, Жак Фреско, Джеремі Ріфкін, Реймонд Курцвейл, Роберт Сапольски, Торстейн Бунде Веблен, Річард Вілкінсон, Джеймс Джиліґан, Карл Саган, Нікола Тесла, Стівен Гокінг та багатьох-багатьох інших дослідників минулого та нашого часу, яких ми цитуємо і на яких посилаємося в цьому тексті, є частиною більш масштабної композиції інформації, яку Ви зараз читаєте. Велику вдячність ми висловлюємо також усім умам, які присвятили себе роботі задля поліпшення світу.

З цього випливає, що рух «Zeitgeist» не визнає поняття походження будь-яких ідей, які він просуває, та найкраще класифікується як активістський освітній інститут, який працює над поглибленням ситуації, коли давні й нові наукові відкриття зможуть знайти узгоджене соціальне схвалення.

 



[1] Торстейн Веблен. Еволюція наукової точки зору // Хроніки Каліфорнійського університету. 1908.

[2] Карл Саган, говорячи у своїй книзі «Космос» про руйнування Александрійської бібліотеки, яка вважається найбільшою та найбільш значимою бібліотекою давнього світу, зазначає: «Це було так, ніби ціла цивілізація пережила якусь хірургічну операцію, яку вона провела сама над собою, а більшість її пам’яті, відкриттів, ідей та ентузіазму були втрачені безповоротно» (Карл Саган. Космос. Нью-Йорк. Ballantine Books. 1980. Розділ XIII. С. 279).

[3] Кореспонденція Ісаака Ньютона. Т. 1 / За ред. Г.В.Тернбула. 1959. С. 416.

Comments